Ніколи не пізно дарувати ніжність
Навіть ті люди, які так само, як і я, не були призвичаєними з дитинства до ніжності, можуть у будь-який момент навчитися її дарувати.
Це вартує того.
Ви відкриєте в собі несподівані обдарування, здібності і снагу.
Звичайно, що на відміну від тих, хто з дитинства призвичаєний до сердечної ніжності, спочатку нам буде важко. Проте, якщо ми зупинимось на хвилин
ку, пригадаємо те, як хтось нас, вже дорослих, обдарував ніжністю, цінував, на словах і на ділі, і будемо відвертими, то визнаємо, що ми не могли тоді не почуватись справді щасливими. Слід навчитись визнавати, що ми також, навіть якщо вважаємо себе “твердими горішками”, маємо ніжне серце. У кожному з нас також живе дитина, яка прагне сердечної ніжності.
Навіть, якщо ми пережили небагато таких щасливих моментів, коли нас обдаровували ніжністю, ми чудово пам’ятаємо, наскільки сильними, відважними,
сповненими життя і наснаги ми почувалися тоді! Отже, не затримуймось більше ані хвилини у своїх спогадах про безталанне минуле. Дитина в кожному з нас ніколи не втрачає енергії, сили, життєрадісності, спокою, навіть якщо вона давно не відчувала ніжності з боку інших.
Потрібно прийняти рішення, зробити вибір.
Навіщо надалі почуватися знедоленим, пригніченим, невпевненим, заляканим?
Розпочнімо дарувати ніжність дитині в кожному з нас вже тепер, коли ми читаємо ці рядки.
Не гаймо більше жодної хвилини.
Припинімо картати дитину в кожному з нас, позбавляючи її сердечної ніжності.
Спробуймо!
Коли ви призвичаєтеся виявляти ніжність до дитини, яка є в кожному з нас, ви будете вельми здивовані не лише власним успіхом і стосунками з иншими людьми, особливо з коханими.
Якщо ви навчитесь обдаровувати ніжністю себе, вам буде дуже легко обдаровувати нею навколишніх.
Даруйте ніжність першими
Ми не повинні виражати ніжність до інших людей лише за умови, що вони першими зроблять це!
Нам слід навчитись цього, навіть якщо инша людина не вдалася до першого кроку і не відповість взаємністю.
Які чудові відчуття ми переживаємо, коли обдаровуємо сердечною ніжністю дитину всередині кожного з нас, дитину, що живе в сині чи дочці…
Нагод для дарування ніжності є чимало. Кожна хвилина є слушною. Не підраховуйте подарованих виявів ніжності.
Вони невичерпні для кожного з нас. Даруйте ніжність навіть тим, до кого ви не прихильні. Можливо, ця людина не відреагує безпосередньо, але будьте певні, що ваша ніжність втішить ту дитину, яка є в кожному з нас.
Даруймо ніжність тим, кого зустрічаємо уже з самісінького ранку, як тільки прокинемось. Поступово це стане нормою нашого життя. Настільки, що коли хтось образить нас, то замість агресивної відповіді ми, розуміючи, що дитина, яка живе в цій людині, потребує сердечної ніжності, негайно зробимо все можливе.
Тому що ми зрозуміли, що в кожній людині, так само як і в нас самих, живе дитина, яка відчуває страх, переживає, страждає.
Особливо у подружньому житті потрібно навчитися дарувати ніжність першими, не чекаючи, поки Це зробить партнер. Навчімось розуміти потреби і дарувати саме такі пестощі, яких потребує дитина, що живе у чоловікові чи дружині, і побачимо, що він /вона з часом також навчиться це робити, і це буде
так чудово, коли діти всередині обидвох навчаться Розмовляти!
Ми житимемо в гармонії з самими собою і з іншими.
Ми живемо на цій землі не для того, щоб мати рацію, але щоб любити. Отже, нам слід по-справжньому змінити власне мислення, власний стиль життя.
Я зауважив, що прожив сорок років, намагаючись мати рацію тому, що знав: я все робив правильно.
Часто після виснажливої боротьби і тривалих страждань (не забувайте про те, що я справжній боєць) я перемагав, і за мною визнавали правоту, на яку я заслуговував.
Тепер, коли я подумки згадую ті моменти, я запитую себе: для чого це все було.
Так, звичайно, це дозволило захистити мою честь і гідність… Проте тепер, коли за плечима більше половини життя, я осягнув новий рівень свідомості,
розуміння відносин, стосунків між людьми.
Важить не перемога, не доведення власної правоти, а те, що ми насправді любили. А любити означає приголубити дитину, яка живе в тих людях, яких ми зустрічаємо, навіть наших ворогів.
Єдиною розумною відповіддю на агресивність є любов.
Часто вміло подарована ніжність перетворює ворогування на приятелювання.
Яка користь з відчуття досконалості, якщо залишатимемося самотніми?
Ми потребуємо усіх.
Усіх інших людей.
Особливо для того, щоб здійснювати наші задуми і щоб продовжувати нашу життєву мандрівку.
Виключно власноруч ми не здолаємо великих відстаней.
Самотужки ми можемо зробити зовсім небагато.
Хоча сердечну ніжність нам можуть подарувати лише інші. Отже, слід уникати, щоб поруч з нами почувалися неадекватно, не такими здібними, як ми.
Як ми можемо опісля очікувати від цієї людини ніжності?
Якщо ми ніколи не виявляємо ніжність до людини, яка є поруч з нами, рано чи пізно це дасться взнаки. Або ця людина використає нас, щоб їй стало приємно.
Саме тому я прийшов до висновку, що коли в подружжі відсутні пестощі, відсутня також і повага.
Немає справжньої єдності.
Інколи достатньо дрібниці, звичайного вияву ніжності, щоб цілком перебудувати невдалий день, змінити безвихідну ситуацію, напружені відносини між людьми…
Не бійтесь
Не бійтеся відкрити душу.
Не бійтеся любити.
Не бійтеся ділитись з іншими людьми.
Не бійтеся давати.
Не бійтеся виражати ваші емоції.
Не бійтеся страждань.
Попри все, жити варто.
Боятись любові означає боятись життя.
Безперечно, близькі стосунки з іншою людиною
дуже часто є джерелом страждань, розкривають наші найслабші місця, вимагають великих зусиль, залишають нас незахищеними, наражають на небезпеку… проте, якщо ви хочете займати активну життєву позицію За будь-яких життєвих обставин набагато кращим є виявити ніжність до ближнього, з яким ми зустрілись, ніж воювати з ним. І це стосується усіх сфер життя. Лише коли ми виявляємо ніжність до іншої людини, ми здатні налагодити справді конструктивні стосунки, що дають можливість внутрішнього розвитку, життєдайні також і для нас самих.
Кожна людина, без винятку, хотіла би відчути сердечну ніжність з боку іншої людини.
Зло, власне, і полягає в тому, що людина не хоче відкритися Божій любові. В тому, що людина вважає! себе всесильною. Тому є важливим не лише те, що ми робимо, але й те, як саме реагуємо на дії інших. Самоідентифікація не випливає виключно із розуміння власного Я, але й також із гармонійного життя з самим собою, з іншими людьми, навіть з ворогом, і сприйняття власної смерти.
Мені подобається думка про те, що справжнім шукачем сенсу, який виявляє сердечну ніжність, є саме та людина, яка вміє збагачуватись життєвою енергією навіть своїх супротивників, ворогів.
Дякую ворогам за те, що вони є.
Вияви ніжности Бога
У книзі “Мандрівка життя” я пишу про те, що кожна людина, без винятку, є особливою, цінною до якої безперервно виявляє ніжність сам Бог, навіть ще до її народження, незважаючи на її теперішній чи майбутній спосіб життя.
Навіть якщо твої кровні батьки не хотіли твого народження, навіть якщо инші люди не звертають на тебе уваги, усвідом, що ти завжди є бажаним для правдивого Батька, яким є Бог. Усвідом, що Бог безперестанку виявляє ніжність і робить це так дбайливо, що знає навіть скільки волосинок на твоїй голові.
Він не переплутає тебе з іншою людиною.
Він створив тебе унікальним.
Після пізнання цієї правди моє життя змінилось.
Змінилась також і моя робота як психоаналітика.
Жодна психологічна терапія не зможе замінити недоотриману материнську любов, не зможе зарадити лиху, заподіяному братом, проте, відколи я зрозумів, що мій справжній Батько постійно оточує мене сердечною ніжністю, все, навіть страждання, набуло в моїх очах іншого значення.
Я вийшов на новий перспективний рівень.
Цієї миті слова, які ти щойно прочитав, відкриють твоє серце і розум до Бога.
Тебе також люблять, споконвіку оточують ніжністю, і це робить Він.
Від сьогодні і назавжди ми не повинні більше забувати про це.
Щоразу, коли ми забудемо про це (а мені траплялось це робити), ми зречемось самих себе, потерпатимемо від неврозів, втратимо довіру і пошану до себе, а понад усе відчуватимемо страх і тривогу.
Ми не зможемо любити серцем.
Я би хотів, щоб завдяки цій книжці, у пошуках правди власної життєвої дороги, ви зазнали менше страждань, ніж я.
Знайте, що ви уже сильні. Вже зараз. Ви завжди були такими. Переконайте себе в цьому.
Не дозвольте, щоб вас залякали темні сторони і глибині вашої психіки, які будуть переслідувати вас і переконувати, що ви не гідні Його. Бог полюбив нас, хотів нашого народження, оточував ніжністю ще до того, як ми народилися.
Дозвольте себе любити.
Сердечна ніжність змінює людину
Коли нам вдається виявити ніжність до иншого, ми тим самим допомагаємо змінитись йому, а водночас і собі. Він почуватиметься щасливим, закоханим у життя. І ми відчуватимемо таку саму радість.
Якщо між людьми складаються сердечні стосунки, тоді не буде жодних втрат, навпаки, це збагачуватиме нас.
З плином часу все краще розумієш, що матеріяльне не має жодної цінності. Ми прийшли на цю землю голими і такими відійдемо з неї. Тоді легко збагнути, що ми володіємо лише власним буттям, тим, ким ми є, а не тим, що ми маємо.
Через це нам слід всіляко розкривати нашу ніжність, доброзичливість, спокійність, оптимізм. Тому що ми даруємо іншим лише те, що притаманне саме нам.
Коли ми доброзичливі до інших, ми так само доброзичливі і до себе.
І саме це є важливим.
Сутність людського життя полягає не в досягненні цілей, а в мандрівці, у доланні шляху, у тому, як саме ми ставимось до самих себе і до інших людей.
Можна мати безліч матеріяльних речей чи шалений успіх, але не вміти подивитись у вічі иншій людині, не звертати на неї уваги і піклуватися.
І саме тому мене зовсім не дивує, що люди із Заходу помирають від самотности.
Тому що важливими є саме стосунки між людьми, а не щось инше.
Виявляти сердечну ніжність до іншої людини означає усвідомлювати, шо ми є унікальні і неповторні
Люди — дивовижні створіння. Це спостереження є банальним, але правдивим. Я люблю природу,
дерева, ріки, небо і море …, але людина є чимось ще більш величним, ще більш витонченим і глибоким.
Людське тіло, складна будова людського мозку, особистість, розум, творчість… — усе це не що інше, як втілення Бога!
Однак багато хто з людей, будучи найбільш еволюційно розвиненими з усіх створінь на Землі, не люблять себе, не цінують, кажуть собі: “Я нічого не вартий”, “Я не гідний любові”, “Я не вмію любити”…
Проте потрібно було б прийняти себе і любити.
Йдеться не про самозакоханість, а про те, що кожний з нас є унікальним. Лише помітивши свою красу, ми зможемо побачити цю рису в іншому. Лише тоді ми зможемо обдарувати його ніжністю.
Наскільки ми бачимо себе поганими, настільки поганими бачитимемо інших.
Наскільки ми ніжні до себе, настільки ніжні й до когось іще.
Сердечна ніжність – це стиль життя
Чимало пар після одруження вважають, що уже більше немає потреби дарувати одне одному сердечну ніжність! Чимало подружніх пар вважають, що, більше ні до чого не потрібно докладати зусиль! Вони гадають, що уже вивчили власного чоловіка чи дружину.
Вони не знають, що людина — таємнича істота. Що людина постійно змінюється: щодня, щогодини, щохвилини, щосекунди.
Як багато одружених людей нудьгують! Однак насправді ніщо не повторюється.
Людина не є річчю.
Якщо спостерігатимеш “серцем” обличчя того, хто є поруч тебе, того, хто спить поряд з тобою, то зауважиш, що воно постійно змінюється.
Чимало людей обирають шлюб, гадаючи, що він полягає у стабільності, обов’язках, безпеці. А скільки не впевнених в собі, психологічно нездорових людей ховаються за одруженням! Тому, що це зручно, це забезпечує їм відносну впевненість і низький рівень ризику змін.
Однак справжній шлюб — це єднання двох сердець.
Коли люди одружуються через побоювання втратити людину, яка є поруч, через страх не зустріти більше людину, яка любитиме, або через конформізм, таке одруження — шлях в нікуди. Натомість, коли ж любов до іншої людини стає стилем життя, тоді існує велика ймовірність, що такий шлюб стане ще міцнішим.
Він пов’язаний з нашим єством, з нашим серцем.
Це зв’язок між двома сутностями.
Союз, у якому ніщо не буде сприйматись апріорі у якому захочеться пізнати іншу людину щораз більше, у якому ніщо не повторюється, у якому інша людина завжди залишається таємницею, нескінченною, складною, непередбаченою, у якій відкриватимете невідоме.
Коли востаннє ти приголубив дружину? Як давно ти дарував їй свої пестощі? Відколи ти мовчки не роздивлявся її обличчя? Як давно ти засинав, тримаючи її за руку? Може, ти гадаєш, що знаєш про неї все: її тіло, її думки…
Насправді це не так.
Сердечна ніжність не знає ревнощів
Ревнощі не мають нічого спільного із сердечною ніжністю.
Ревнощі з’являються там, де виникає власницький інстинкт.
Де є усвідомлена ніжність.
Сердечна ніжність означає почуватись щасливим, коли чоловік чи дружина щасливі, почуватись задоволеним, коли чоловік чи дружина тішаться у товаристві ще когось.
Сердечна ніжність дарує свободу дій іншій людині.
Там, де немає свободи, немає любові.
Якщо інша людина сприймається тобою виключно лише як привід для утвердження твого власного Я, тоді ти не любиш її. Якщо ти даруєш їй свої пестощі, щоб прив’язати до себе, побоюючись втратити, тоді ти не керуєшся серцем.
Сердечна ніжність не узалежнює
Подарувати сердечну ніжність зможе лише та людина, яка вміє жити у злагоді з собою. Тому що лише той, хто вміє давати раду сам з собою, зуміє гармнійно жити з иншою людиною.
Це питання цілісного сприйняття світу.
Якщо людина, яка не є особистістю, закохається чи занадто зблизиться з іншою людиною, вона цілком розчиниться у ній, прив’яжеться до неї безповоротно.
Тому багато людей бояться любови, бояться сердечної ніжности. Бояться, щоб їх не підкорили. Бояться смерти.
Ти можеш зближатись з іншою людиною настільки, наскільки ти вмієш жити у злагоді з собою. Не зрікаючись власної сутності.
На жаль, чимало людей живуть разом лише тому, що не можуть жити самі. Проте, вчиняючи таким чином, вони вибудовують стосунки залежності і дмінування, потерпають від неврозів. Вони несамовито бояться бути покинутими. Вони воліли б зрадити власну сутність, аніж жити самі.
Хто вміє жити сам, не узалежнює самореалізації від іншої особи. Навіть якщо б така людина залишилася сама, вона не втратила б власного гармонійного сприйняття світу.
Сердечна НІЖНІСТЬ є спонтанною
Я є людиною спонтанною, прямолінійною, і це не раз завдавало мені клопотів. Однак я не уявляю правдивого життя без спонтанности, без людського тепла. Поспостерігайте за дітьми ще до того, як вони засвоїли соціяльні норми поведінки, і ви побачите, що вони веселі, поводяться спонтанно, безпосередньо: всього торкаються, обнімають вас, посміхаються, є життєрадісними.
Проте соціяльні норми поведінки накладають свій відбиток. Усі заклопотані власним гіпертрофованим Я. Думають про кар’єру, про успіх, про гроші, планують мати забезпечену сім’ю, але уже розучились вислухати іншу людину, спостерігати за нею, не вміють подарувати ніжність. Коли діти стають дорослими, ми вважаємо, що їм більше не потрібні тепло нашого серця, наша близькість. І тому з’являються люди відчужені, не вдоволені життям.
Коли прочитаєте ці рядки, підійдіть до вашої дружини і ніжно обійміть її, поцілуйте солодко і подаруйте так само увагу дітям.
Вони будуть вдячні вам за ці вияви любові протягом усього життя.
Колись вони пригадають ці прекрасні хвилини, а не ваші картання і вичитування нотацій.
Вчинки вартують більше, ніж слова.
Вони залишаються в пам’яті. І формують людину.