Бесіда преподобного Серафима з Миколою Олександровичем Мотовиловим (1809-1879) про мету християнського життя відбулася в листопаді 1831 в лісі, неподалік від Саровської обителі, і була записана Мотовиловим. Рукопис був виявлений через 70 років в паперах дружини Миколи Олександровича, Олени Іванівни Мотовилової. Ми публікуємо текст бесіди видання 1903 з деякими скороченнями. Удавана простота бесіди оманлива: повчання вимовляє один з найбільших святих Православної Церкви, а слухачем є майбутній подвижник віри, зцілений по молитві Серафима від невиліковної хвороби. Саме Н.А. Мотовилову преподобний Серафим заповідав перед смертю матеріальні турботи про своїх дівеєвських сиріт, про заснування їм Серафимо-Дівєєвській обителі.
Це було в четвер. День був похмурий. Снігу було на чверть на землі, а зверху порошила досить густа сніжна крупа, коли батюшка отець Серафим почав бесіду зі мною на ближній пажнинці сінокісній своїй, біля його ближньої пустиньки проти річки Саровки, біля гори, що підходить близько до берегів її.
Помістив він мене на пні щойно ним зрубаного дерева, а сам став проти мене навпочіпки.
— Господь відкрив мені, — сказав великий старець, — що в дитинстві вашому ви ревно бажали знати, в чому полягає мета життя нашого християнського, і у багатьох великих духовних осіб ви про те неодноразово запитували…
Я мушу сказати тут, що з 12-річного віку мене ця думка невідступно тривожила, і я дійсно до багатьох духовних осіб звертався з цим запитанням, але відповіді мене не задовольняли. Старцю це було невідомо.
— Але ніхто, — продовжував отець Серафим, — не сказав вам про те визначено. Говорили вам: ходи до церкви, молися Богу, виконуй заповіді Божі, твори добро — ось тобі й мета життя християнського. А деякі навіть обурювалися на вас за те, що ви зайняті не богоугодною цікавістю, і говорили вам: вищих за себе не шукай. Але вони не так говорили, як би слід було. Ось я, убогий Серафим, розтлумачу вам тепер, у чому дійсно ця мета полягає.
Молитва, піст, чування і всякі інші справи християнські, хоч би які хороші вони були самі по собі, проте не в самому лише виконанні їх полягає мета нашого християнського життя, хоча вони і служать необхідними засобами для досягнення її. Справжня ж мета життя нашого християнського полягає у здобутті Духа Святого Божого. Піст же, і чування, і молитва, і милостиня, і всяка заради Христа зроблена добра справа є засобами для здобуття Святого Духа Божого. Зауважте, батюшко, що лише тільки заради Христа зроблена добра справа приносить нам плоди Святого Духа. Все ж не заради Христа роблене, хоча і добре, нагороди в житті майбутнього віку нам не дає, та і в тутешньому житті благодаті Божої теж не дає. Ось чому Господь Ісус Христос сказав: усякий, хто не збирає зі Мною, той марнує. Добру справу інакше не можна назвати як збиранням, бо хоча вона і не заради Христа робиться, проте є добром. Писання говорить: у кожному народі той, хто боїться Бога і чинить правду, приємний Йому є. І, як бачимо зі священної розповіді, цей чинитель правди настільки приємний Богу, що Корнилію сотнику, який боявся Бога і чинив правду, з’явився ангел Господній під час молитви його і сказав: пошли в Іоппію до Симона Усмаря, там знайдеш Петра, і той тобі скаже слова життя вічного, в яких спасешся ти і весь дім твій. Отже, Господь усі свої божественні засоби вживає, щоб надати такій людині можливість за свої добрі справи не позбутися нагороди в житті майбутньому. Але для цього треба почати тут правою вірою в Господа нашого Ісуса Христа, Сина Божого, що прийшов у світ грішних спасти… Але тим і обмежується ця приємність Богу справ добрих, не заради Христа роблених: Творець наш дає засоби на їх здійснення. За людиною залишається або здійснити їх, або ні. Ось чому Господь сказав євреям: якби не бачили, гріха не мали б. Нині ж кажете — бачимо, і гріх ваш перебуває на вас. Скористається людина, подібно до Корнилія, приємністю Богу справи своєї, не заради Христа зробленої, і увірує в Сина Його, то такого роду справа зарахується їй, як би заради Христа зроблена і тільки за віру в Нього. В іншому ж випадку людина не має права скаржитися, що добро її не пішло в справу. Цього не буває ніколи тільки при виконанні будь-якого добра заради Христа, бо добро, заради Нього зроблене, не тільки в житті майбутнього віку вінець правди випрошує, а й у тутешньому житті сповнює людину благодаттю Духа Святого, причому, як сказано: бо не мірою дає Бог Духа Святого, бо Отець любить Сина і все дає в руки Його.
Отак-то, ваше Боголюбство! Так у здобутті цього самого Духа Божого і полягає істинна мета нашого життя християнського, а молитва, чування, піст, милостиня та інші заради Христа чинені чесноти є лише засобами до здобуття Духа Божого.
— Як же здобуття? — запитав я батюшку Серафима. — Я щось цього не розумію.
— Здобуття все одно що придбання, — відповів мені він, — адже ви розумієте, що означає здобуття грошей. Так само і здобуття Духа Божого. Адже ви, ваше Боголюбство, розумієте, що таке в мирському сенсі здобуття? Мета життя мирського звичайних людей є здобуття, або наживання, грошей, а у дворян понад те — отримання почестей, відзнак та інших нагород за державні заслуги. Здобуття Духа Божого є теж капітал, але тільки благодатний і вічний… Бог Слово, Господь наш Боголюдина Ісус Христос, уподібнює життя наше торжищу і справу життя нашого на землі іменує купівлею, і каже всім нам: купуйте, поки прийду, викуповуючи час, бо дні лукаві є, тобто вигадуйте час для отримання небесних благ через земні товари. Земні товари — це чесноти, чинені заради Христа, що дарують нам благодать Всесвятого Духа. У притчі про мудрих і нерозумних дів, коли у нерозумних забракло оливи, сказано: підіть і купіть на торжищі. Але коли вони купили, двері в чертог весільний вже були зачинені, і вони не могли увійти до нього. Дехто каже, що нестача оливи у нерозумних дів знаменує нестачу у них прижиттєвих добрих справ. Таке розуміння не цілком правильне. Яка ж це у них була нестача в добрих справах, коли вони хоч нерозумними, та все ж дівами називаються? Адже дівоцтво є найвищою чеснотою, як стан рівноангельський, і могло б служити заміною саме по собі всіх інших чеснот. Я, убогий, думаю, що у них саме благодаті Всесвятого Духа Божого бракувало. Творячи чесноти, діви ці, через духовне нерозумство, вважали, що в тому-то й справа лише християнська, щоб одні чесноти робити. Зробили ми, мовляв, чесноту і тим, мовляв, і справу Божу вчинили, а до того, чи отримана була ними благодать Духа Божого, чи досягли вони її, їм і діла не було. Про такі от образи життя, що спираються лише на одне творення чеснот без ретельного випробування, чи приносять вони і скільки саме приносять благодаті Духа Божого, і говориться в отецьких книгах: є шлях, що здається добрим спочатку, але кінець його — на дні пекла. Антоній Великий у листах своїх до ченців говорить про таких дів: «Багато ченців і дів не мають жодного поняття про відмінності у волях, що діють у людині, і не відають, що в нас діють три волі: 1-ша — Божа, вседосконала і всеспасительна; 2-га — власна своя, людська, тобто якщо не згубна, то і не спасительна; 3-тя — бісівська — цілком згубна. І ось ця-то третя — ворожа воля — і навчає людину або не робити жодних чеснот, або робити їх із марнославства, або для самого добра, а не заради Христа. Друга — власна воля наша навчає нас у насолоді нашим похотям, а то й, як ворог навчає, творити добро заради добра, не звертаючи уваги на благодать, що ним здобувається. Перша ж — воля Божа і всеспасительна в тому тільки й полягає, щоб робити добро єдино лише для Духа Святого… Ось це і є та олива у світильниках у мудрих дів, яка могла світло і тривало горіти, і діви ті з цими палаючими світильниками могли дочекатися і Жениха, що прийшов опівночі, і увійти з Ним у чертог радості. Нерозумні ж, бачивши, що згасають їхні світильники, хоч і пішли на торжище, щоб купити оливи, та не встигли повернутися вчасно, бо двері вже були зачинені. Торжище — життя наше; двері чертога весільного, зачинені і що не допускали до Жениха, — смерть людська; діви мудрі і нерозумні — душі християнські; олива — не справи, а отримувана через них всередину єства нашого благодать Всесвятого Духа Божого, що перетворює його від тління у нетління, від смерті душевної у життя духовне, від темряви у світло, від вертепу істоти нашої, де пристрасті прив’язані, як худоба і звірі, — у храм Божества, пресвітлий чертог вічного радування у Христі Ісусі Господі нашому, Творці і Визволителі і Вічному Женихові душ наших. Яка велика жалість Божа до нашого лиха, тобто неуважності до Його про нас піклування, коли Бог каже: ось стою при дверях і стукаю!.. розуміючи під дверима перебіг нашого життя, ще не зачиненого смертю. О, як бажав би я, ваше Боголюбство, щоб у тутешньому житті ви завжди були в Дусі Божому! В чому застану, в тому і суджу, каже Господь. Горе, велике горе, якщо застане Він нас обтяженими піклуванням і печалями житейськими, бо хто витерпить гнів Його і проти обличчя Його хто стане! Ось чому сказано: пильнуйте і моліться, щоб не впасти у спокусу, тобто щоб не позбутися Духа Божого, бо чування і молитва приносять нам благодать Його. Звичайно, всяка чеснота, що твориться заради Христа, дає благодать Духа Святого, але найбільше дає молитва, тому що вона завжди в руках наших, як знаряддя для здобуття благодаті Духа… На неї кожному і завжди є можливість… Яка велика сила молитви навіть і грішної людини, коли вона від усієї душі підноситься, судіть за наступним прикладом Священного Передання: коли на прохання розпачливої матері, що втратила єдинородного сина, викраденого смертю, жінка-блудниця, що потрапила їй на шляху і навіть ще від щойно вчиненого гріха не очистилася, зворушена відчайдушною скорботою матері, закричала до Господа: “Не заради мене грішниці окаянної, але заради сліз матері, що сумує за сином своїм і твердо вірує в милосердя і всемогутність Твою, Христе Боже, воскреси, Господи, сина її!” — і воскресив його Господь. Отак-то, ваше Боголюбство, велика сила молитви, і вона найбільше приносить Духа Божого, і її найзручніше кожному виправляти. Блаженні ми будемо, коли знайде нас Господь Бог на чатах, у повноті дарів Духа Його Святого!..
— Ну а як же, батюшко, бути з іншими чеснотами, що творяться заради Христа, для здобуття благодаті Духа Святого? Адже ви мені про молитву тільки говорити зволите?
— Здобувайте благодать Духа Святого і всіма іншими заради Христа чеснотами, торгуйте ними духовно, торгуйте тими з них, які вам більший прибуток дають. Збирайте капітал благодатних надлишків благодаті Божої, кладіть їх у ломбард вічний Божий з відсотків невещественних… Наприклад: дає вам більше благодаті Божої молитва і чування, пильнуйте і моліться; багато дає Духа Божого піст, постіться; більше дає милостиня, милостиню творіть; і таким чином про кожну чесноту, що робиться заради Христа, міркуйте. Ось я вам розповім про себе, убогого Серафима. Родом я з курських купців. Так, коли не був я ще в монастирі, ми, бувало, торгували товарами, які нам більше баришу дають. Так і ви, батюшко, чиніть, і, як у торговельній справі, не в тому сила, щоб більше торгувати, а в тому, щоб більше баришу отримати, так і в справі життя християнського не в тому сила, щоб тільки молитися чи іншу якусь добру справу робити. Хоча апостол і каже: безперестанку моліться, але ж, як пам’ятаєте, додає: хочу краще п’ять слів сказати розумом, ніж тисячі мовою. І Господь каже: не кожен, хто каже Мені: Господи, Господи! спасеться, але той, хто виконує волю Отця Мого, тобто той, хто робить справу Божу і до того ж із благоговінням, бо проклятий кожен, хто робить справу Божу з недбалістю. А справа Божа є: щоб вірували в Бога і Того, Кого Він послав — Ісуса Христа. Якщо розсудити правильно про заповіді Христові та апостольські, то справа наша християнська полягає не у збільшенні рахунку добрих справ, що служать для мети нашого християнського життя лише засобами, а у видобуванні з них більшої вигоди, тобто у більшому придбанні рясних дарів Духа Святого.
Так бажав би я, ваше Боголюбство, щоб і ви самі здобули це повсякчас невичерпне джерело благодаті Божої і завжди розпізнавали себе, чи в Дусі Божому ви перебуваєте чи ні; і якщо — в Дусі Божому, то, благословенний Бог! — нема про що говорити: хоч зараз — на страшний суд Христів! Бо в чому застану, в тому і суджу. Якщо ж — ні, то треба розібрати, чому і з якої причини Господь Бог Дух Святий зволив залишити нас, і знову шукати і дошукуватися Його… На ворогів же наших, що відганяють нас від Нього, треба так напасти, поки і прах їх розвіється, як сказав пророк Давид…
— Батюшко, — сказав я, — ось ви все зволите говорити про здобуття благодаті Духа Святого як про мету християнського життя; але як же і де я можу її бачити? Добрі справи видно, а хіба Дух Святой може бути видимим? Як же я знатиму, зі мною Він чи ні?
— Ми нині, — так відповідав старець, — через нашу майже всезагальну холодність до святої віри в Господа нашого Ісуса Христа і через неуважність нашу до дій Його Божественного про нас Промислу та спілкування людини з Богом, до того дійшли, що, можна сказати, майже зовсім віддалилися від істинно християнського життя…
…Дуже вже ми стали неуважними до справи нашого спасіння, від чого і виходить, що ми багато слів Святого Письма сприймаємо не в тому сенсі, як би слід було. А все тому, що не шукаємо благодаті Божої, не допускаємо їй через гордість розуму нашого оселитися в душах і тому не маємо істинного просвітлення від Господа, що посилається в серця людей, які всім серцем прагнуть і жадають правди Божої. Ось, наприклад: багато хто тлумачить, що коли в Біблії говориться — вдунув Бог дихання життя в обличчя Адама першоствореного і створеного Ним із пороху земного, що нібито до цього не було душі і духу людського, а була нібито лише плоть одна, створена з пороху земного.
Невірне це тлумачення, бо Господь Бог створив Адама з пороху земного в тому складі, як святий апостол Павло стверджує: нехай буде вседосконалий ваш дух, душа і плоть у пришестя нашого Ісуса Христа. І всі три ці частини нашого єства створені були з пороху земного, і Адам не мертвим був створений, а діючою тваринною істотою, подібно до інших живучих на землі одухотворених Божих створінь. Але ось у чому сила: якби Господь Бог не вдунув потім в обличчя його цього дихання життя, тобто благодаті Господа Бога Духа Святого, що від Отця виходить і в Синові спочиває і заради Сина у світ посилається, то Адам, хоч би як він був досконало витончено створений над іншими Божими створіннями як вінець творіння на землі, все ж таки залишився б таким, що не має всередині себе Духа Святого, який зводить його у Богоподібну гідність, і був би подібний до всіх інших створінь, які хоча й мають плоть, і душу, і дух, що належать кожному за родом, але Духа Святого всередині себе не мають. Коли ж вдунув Господь Бог в обличчя Адамове дихання життя, тоді-то, за висловом Мойсеєвим, і Адам став душею живою, тобто в усьому Богу подібною, як і Він, на віки віків безсмертною. Адам сотворений був таким, що не підлягав дії жодної зі створених Богом стихій: його ні вода не топила, ні вогонь не палив, ні земля не могла поглинути в прірвах своїх, ні повітря не могло зашкодити жодною своєю дією. Все підкорене було йому як улюбленцю Божому, як царю і володарю тварі…
Таку ж премудрість, і силу, і всемогутність, і всі інші благі та святі якості Господь Бог дарував і Єві, сотворивши її не з пороху земного, а з ребра Адамового в раю, насадженому Ним посеред землі. Для того, щоб зручно і завжди підтримувати в собі безсмертні, Богоблагодатні і вседосконалі властивості цього дихання життя, Бог посадив посеред раю дерево життя, у плодах якого уклав усю сутність і повноту дарів цього Божественного Свого дихання. Якби не згрішили, то Адам і Єва самі та все їхнє потомство могли б завжди, користуючись споживанням від плоду дерева життя, підтримувати в собі вічно животворящу силу благодаті Божої і безсмертну, вічно юну повноту сил плоті, душі і духу, навіть і уяві нашій у теперішній час незручно зрозумілу.
Коли ж скуштували від дерева пізнання добра і зла — передчасно і всупереч заповіді Божій — дізналися різницю між добром і злом і підпали під усі лиха, що послідували за переступ заповіді Божої, то позбулися цього безцінного дару благодаті Духа Божого, так що до самого пришестя у світ Боголюдини Ісуса Христа Дух Божий ще не був у світі, бо Ісус ще не був прославлений…
Коли ж Він, Господь наш Христос, зволив здійснити всю справу спасіння, то після воскресіння Свого дихнув на апостолів, відновивши дихання життя, втрачене Адамом, і дарував їм цю ж саму благодать Всесвятого Духа Божого. Але мало цього — адже говорив же Він їм: краще для них, щоб Він ішов до Отця; а якщо Він не піде, то Дух Божий не прийде у світ; а якщо піде Він, Христос, до Отця, то пошле Його у світ, і Він, Утішитель, наставить їх і всіх наступних за їхнім вченням на всяку істину і нагадає їм усе, що Він говорив їм, ще будучи у світі з ними. Це вже обіцяна була Ним благодать-на-благодать. І ось у день П’ятидесятниці урочисто зіслав Він їм Духа Святого в диханні бурхливому, у вигляді вогненних язиків, що на кожному з них почили і ввійшли в них, і наповнили їх силою вогнеподібної Божественної благодаті, що росоносно дихає і радостетворно діє в душах, які причащаються її сили та дій.
І ось цю саму вогненатхненну благодать Духа Святого, коли вона подається нам у таїнстві святого хрещення, священно запечатують миропомазанням у найголовніших вказаних святою Церквою місцях нашої плоті, як віковічної хранительки цієї благодаті. Говориться: печатка дару Духа Святого. А на що, батюшко, ваше Боголюбство, накладаємо ми, убогі, печатки свої, як не на посудини, що зберігають якусь високоцінну для нас дорогоцінність? Що ж може бути вище за все на світі і що дорожче за дари Духа Святого, що посилаються нам згори в таїнстві хрещення, настільки животворного для людини, що навіть і від людини-єретика не віднімається до самої її смерті, тобто до терміну, визначеного згори за Промислом Божим для прижиттєвої спроби людини на землі — на що вона буде здатна і що вона в цей Богом дарований термін за посередництвом згори дарованої їй сили благодаті зможе здійснити.
І якби ми не грішили ніколи після хрещення нашого, то повіки перебували б святими, непорочними і вилученими від усякої скверни плоті і духу угодниками Божими. Але ось у тому й біда, що ми, зростаючи віком, не зростаємо в благодаті та в розумі Божому, як зростав у тому Господь наш Христос Ісус, а навпаки, розпустовуючись мало-помалу, позбавляємося благодаті Всесвятого Духа Божого і стаємо різною мірою грішними людьми. Але коли хто, будучи збуджений шукаючою нашого спасіння премудрістю Божою, що обходить усе, зважиться заради неї на ранішнє звернення до Бога і чування заради здобуття вічного свого спасіння, тоді той, слухняний голосу її, повинен вдатися до істинного у всіх гріхах своїх покаяння і творення протилежних вчиненим гріхам чеснот, а через чесноти заради Христа — до надбання Духа Святого, що всередині нас діє і всередині нас Царство Боже влаштовує.
Слово Боже недарма каже: всередині вас є Царство Боже, і зусиллям здобувають його. Тобто — ті люди, які, незважаючи і на пута гріховні, що зв’язали їх і не допускають прийти до Нього, Спасителя нашого, з досконалим покаянням, нехтуючи всією міцністю цих гріховних зв’язків, змушують себе розірвати кайдани їхні, — такі люди постають перед обличчям Божим понад сніг вибіленими Його благодаттю. Прийдіть, каже Господь: і якщо гріхи ваші будуть, як багряне, то як сніг вибілю їх. Так колись святий тайнознавець Іоанн Богослов бачив таких людей в одязі білому, тобто одязі виправдання, і фінікові гілки в руках їхніх, як знамення перемоги, і співали вони Богу дивну пісню Алилуя. Красі співу їхнього ніхто не міг уподібнитися. Про них Ангел Божий сказав: це ті, що прийшли від скорботи великої, що випрали ризи і вибілили ризи свої у Крові Агнця, — випрали стражданнями і вибілили їх у причасті Пречистих і Животворящих Таїн Плоті і Крові Агнця непорочного і Пречистого Христа, перед усіма віками закланого Його власною волею за спасіння світу, що подає нам у вічне і невичерпне спасіння наше і заміну, яка всякий розум перевищує, того плоду дерева життя, якого хотів був позбавити наш рід людський ворог людей, що впав із небес, Денниця.
Хоча ворог диявол і звабив Єву, і з нею впав і Адам, але Господь не тільки дарував їм Викупителя у плоді сімені Жони, що смертю смерть подолав, а й дав усім нам у Жоні, Приснодіві Богородиці Марії, що стерла в Самій Собі і стирає в усьому роді людському голову змієву, невідступну Заступницю до Сина Свого і Бога нашого, нестидну і непереможну Предстательницю навіть за найвідчайдушніших грішників. Через це саме Божа Матір і називається Виразкою бісів, бо немає можливості бісу згубити людину, аби тільки сама людина не відступила від звернення за допомогою до Божої Матері.
Ще, ваше Боголюбство, мушу я, убогий Серафим, пояснити, в чому полягає відмінність між діями Духа Святого, що священнотаємно оселяється в серця віруючих у Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа, і діями темряви гріховної, що за намовою і розпаленням бісівським злодійкувато в нас діє. Дух Божий нагадує нам слова Господа нашого Ісуса Христа і діє одно з Ним, завжди тотожно, радістотворячи серця наші і спрямовуючи стопи наші на шлях мирний, а дух підступний, бісівський, всупереч Христу мудрує, і дії його в нас бентежні, неспокійні та сповнені похоті плотської, похоті очей і гордості житейської. Амінь, амінь, кажу вам, усякий, хто живе і вірує в Мене, не помре повік: той, хто має благодать Святого Духа за праву віру в Христа, якби через неміч людську і помер душевно від якогось гріха, то не помре повік, але буде воскрешений благодаттю Господа нашого Ісуса Христа, що бере гріхи світу і дарма дарує благодать-на-благодать. Про цю благодать, явлену всьому світові і роду нашому людському в Боголюдині, і сказано в Євангелії: у Тому життя було, і життя було світлом людям, і додано: і світло в темряві світить, і темрява його не огорнула. Це означає, що благодать Духа Святого, що дарується при хрещенні в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, незважаючи на гріхопадіння людські, незважаючи на темряву навколо душі нашої, все-таки світиться в серці споконвічним Божественним світлом безцінних заслуг Христових. Це світло Христове при нерозкаяності грішника промовляє до Отця: Авва Отче! Не до кінця гнівайся на нерозкаяність цю! А потім, при зверненні грішника на шлях покаяння, зовсім згладжує і сліди вчинених злочинів, одягаючи колишнього злочинця знову одягом нетління, витканим із благодаті Духа Святого, про здобуття якої, як про мету життя християнського, я і говорю стільки часу вашому Боголюбству…
— Яким же чином, — запитав я батюшку отця Серафима, — дізнатися мені, що перебуваю в благодаті Духа Святого?
— Це, ваше Боголюбство, дуже просто! — відповідав він мені. — Тому-то і Господь каже: все просто є для тих, хто знаходить розум… Та біда вся наша в тому, що самі ми не шукаємо цього розуму Божественного, який не чваниться (не пишається), бо не від світу цього є…
Я відповів:
— Все-таки я не розумію, чому я можу бути твердо впевненим, що я в Дусі Божому. Як мені самому в собі розпізнати істинне Його явлення?
Батюшка отець Серафим відповів:
— Я вже, ваше Боголюбство, детально розповів вам, як люди бувають у Дусі Божому… Що ж вам, батюшко, треба?
— Треба, — сказав я, — щоб я зрозумів це гарненько!..
Тоді отець Серафим взяв мене вельми міцно за плечі і сказав мені:
— Ми обоє тепер, батюшко, в Дусі Божому з тобою!.. Що ж ти не дивишся на мене?
Я відповів:
— Не можу, батюшко, дивитися, тому що з очей ваших блискавки сиплються. Обличчя ваше стало світлішим за сонце, і в мене очі ломить від болю!..
Отець Серафим сказав:
— Не лякайтеся, ваше Боголюбство! І ви тепер самі так само світлі стали, як я. Ви самі тепер у повноті Духа Божого, інакше вам не можна було б і мене таким бачити.
І прихиливши до мене свою голову, він тихенько на вухо сказав мені:
— Дякуйте ж Господу Богу за несказанну до вас милість Його. Ви бачили, що я тільки в серці моєму подумки Господу Богу і всередині себе сказав: Господи! Удостой його і телесними очима бачити те зішестя Духа Твого, яким Ти удостоюєш рабів Своїх, коли благоволиш являтися у світлі величної слави Твоєї! І ось, батюшко, Господь і виконав миттєво смиренне прохання убогого Серафима… Як же не дякувати Йому за цей несказанний дар нам обом! Отак, батюшко, не завжди і великим пустельникам являє Господь милість Свою. Це благодать Божа зволила втішити сокрушене серце ваше, як мати чадолюбна, за заступництвом Самаї Матері Божої… Що ж, батюшко, не дивитеся мені в очі? Дивіться просто і не бійтеся — Господь з нами!
Я поглянув після цих слів в обличчя його, і напав на мене ще більший благоговійний жах. Уявіть собі, в середині сонця, в найблискучішій яскравості його полуденних променів, обличчя людини, що з вами розмовляє. Ви бачите рух уст її, мінливий вираз її очей, чуєте її голос, відчуваєте, що хтось вас тримає за плечі, але не тільки рук цих не бачите, не бачите ні самих себе, ні фігури його, а тільки одне світло сліпуче, що простягається далеко, на кілька сажнів навколо, і осяває яскравим блиском своїм і снігову пелену, що вкриває галявину, і снігову крупу, що обсипає зверху і мене, і великого старця…
— Що ж відчуваєте ви тепер? — запитав мене отець Серафим.
— Незвичайно добре! — сказав я.
— Та як же добре? Що саме?
Я відповів:
— Відчуваю я таку тишу і мир у душі моїй, що ніякими словами висловити не можу!
— Це, ваше Боголюбство, — сказав батюшка Серафим, — той мир, про який Господь сказав учням Своїм: мир Мій даю вам, не так, як світ дає, Я даю вам. Якби ви були від світу, світ би своє любив, але оскільки Я вибрав вас від світу, тому ненавидить вас світ. Проте кріпіться, бо Я переміг світ. Ось цим людям, ненавидимим від світу цього, але обраним від Господа, той мир, який ви тепер у собі відчуваєте; мир, за словом апостольським, що перевершує всякий розум. Так його називає апостол, тому що не можна висловити жодним словом того благостану душевного, який він справляє в тих людях, у серця яких його вкорінює Господь Бог. Христос Спаситель називає його миром від щедрот Його власних, а не від світу цього, бо ніяке тимчасове земне благополуччя не може дати його серцю людському: він згори дарується від Самого Господа Бога, тому і називається миром Божим… Що ж ще відчуваєте ви? — запитав мене отець Серафим.
— Незвичайну солодкість! — сказав я.
І він продовжував:
— Це та солодкість, про яку говориться у Святому Письмі: від туку дому Твого уп’ються і потоком солодкості Твоєї напоїш їх. Ось ця-то тепер солодкість сповнює серця наші і розливається по всіх жилах наших невимовним насолодженням. Від цієї солодкості наші серця наче тануть, і ми обоє сповнені такого блаженства, яке ніякою мовою висловлене бути не може… Що ж іще ви відчуваєте?
— Незвичайну радість у всьому моєму серці!
І батюшка отець Серафим продовжував:
— Коли Дух Божий сходить до людини і осіняє її повністю Своїм наїтієм, тоді душа людська сповнюється невимовною радістю, бо Дух Божий радосте-творить усе, до чого б Він не доторкнувся. Це та сама радість, про яку Господь говорить у Євангелії Своєму: жінка, коли народжує, скорботу має, бо прийшла година її; коли ж народить дитину, вже не пам’ятає скорботи від радості, що людина народилася у світ. У світі скорботні будете, але коли побачу вас, зрадіє серце ваше, і радості вашої ніхто не відбере від вас. Але хоч би якою втішною була радість ця, яку ви тепер відчуваєте в серці своєму, все ж таки вона нікчемна порівняно з тією, про яку Сам Господь устами Свого апостола сказав, що радості тієї ні око не бачило, ні вухо не чуло, ні на серце людині не приходило те добре, що приготував Бог тим, хто любить Його. Завдатки цієї радості даються нам тепер, і якщо від них так солодко, добре і весело в душах наших, то що сказати про ту радість, яка приготована нам на небесах, тим, хто плаче тут, на землі? Ось і ви, батюшко, досить-таки поплакали в житті вашому на землі, і дивіться-но, якою радістю втішає вас Господь ще в тутешньому житті. Тепер за нами, батюшко, справа: труди до трудів додаючи, сходити нам від сили в силу і досягти міри зросту повноти Христової… Що ще ви відчуваєте, ваше Боголюбство?
Я сказав:
— Теплоту незвичайну!
— Як, батюшко, теплоту? Та ми ж у лісі сидимо. Тепер зима надворі, і під ногами сніг, і на нас більше вершка снігу, і зверху крупа падає… яка ж може бути тут теплота?
Я відповів:
— А така, яка буває в лазні, коли піддадуть на кам’янку і коли з неї стовпом пара валить…
— І запах, — запитав він мене, — такий самий, як із лазні?
— Ні, — відповів я, — на землі немає нічого подібного до цих пахощів…
І батюшка Серафим, приємно посміхнувшись, сказав:
— І сам я, батюшко, знаю це точно так само, як і ви, та навмисне запитую у вас — чи так ви це відчуваєте? Суща правда, ваше Боголюбство. Ніяка приємність земних пахощів не може бути порівняна з тими пахощами, які ми тепер відчуваємо, тому що нас тепер оточують пахощі Святого Духа Божого. Що ж земне може бути подібним до них!.. Зауважте ж, ваше Боголюбство, адже ви сказали мені, що навколо нас тепло, як у лазні, а подивіться-но: адже ні на вас, ні на мені сніг не тане і під нами також. Отже, теплота ця не в повітрі, а в нас самих. Вона і є саме та сама теплота, про яку Дух Святий словами молитви змушує нас волати до Господа: теплотою Духа Святого зігрій мене! Нею зігріваючись, пустельники і пустельниці не боялися зимового морозу, будучи одягненими, як у теплі шуби, у благодатний одяг, від Святого Духа витканий. Так воно і має бути насправді, тому що благодать Божа повинна мешкати всередині нас, у серці нашому, бо Господь сказав: царство Боже всередині вас є. Під царством же Божим Господь розумів благодать Духа Святого. Ось це царство Боже тепер всередині вас і перебуває, а благодать Духа Святого і ззовні осяває, і зігріває нас, і, сповнюючи різноманітними пахощами навколишнє повітря, насолоджує наші почуття пренебесною втіхою, напоюючи серця наші радістю невимовною.
Наше теперішнє становище є те саме, про яке апостол говорив: царство Боже не є їжа і питво, але праведність і мир у Дусі Святому. Віра наша полягає не в переконливих земної премудрості словах, а в явленні сили і духу. Ось у цьому стані ми з вами тепер і перебуваємо. Про цей стан саме і сказав Господь: є деякі з тих, що стоять тут, які не скуштують смерті, доки не побачать царства Божого, що прийшло в силі… Чи будете ви пам’ятати теперішнє явлення несказанної милості Божої, що відвідала нас?
— Не знаю, батюшко, — сказав я, — чи удостоїть мене Господь назавжди пам’ятати так живо і явно, як тепер я відчуваю, цю милість Божу.
— А я гадаю, — відповідав мені отець Серафим, — що Господь допоможе вам назавжди втримати це в пам’яті вашій, бо інакше благодать Його не прихилилася б так миттєво до смиренного благання мого і не поспішила б так скоро послухати убогого Серафима, тим більше що і не для вас самих дано вам розуміти це, а через вас для цілого світу, щоб ви самі, утвердившись у справі Божій, і іншим могли бути корисними… У Бога шукається права віра в Нього і Сина Його Єдинородного. За це і подається рясно згори благодать Духа Святого. Господь шукає серця, сповненого любов’ю до Бога і ближнього, — ось престол, на якому Він любить возсідати і на якому Він являється в повноті Своєї небесної слави. Сину, дай Мені серце твоє, — каже Він, — а все інше Я Сам додам тобі, бо в серці людському може вміщатися царство Боже. Господь заповідає учням Своїм: шукайте насамперед царства Божого і правди Його, і це все додасться вам. Знає-бо Отець ваш небесний, що всього цього ви потребуєте.
Не докоряє Господь Бог за користування благами земними, бо й Сам каже, що за станом нашим у житті земному ми всього цього потребуємо, тобто всього, що заспокоює на землі наше людське життя і робить зручним і легшим шлях наш до вітчизни небесної… І Церква Свята молиться про те, щоб це було нам даровано Господом Богом; і хоча скорботи й нещастя є різноманітними й нерозлучними з нашим життям на землі, проте Господь Бог не хотів і не хоче, щоб ми були лише в скорботах і нещастях, тому й заповів нам через апостолів носити тягарі один одного і тим виконати закон Христів. Господь Ісус особисто дає нам заповідь, щоб ми любили один одного і, втішаючись цією взаємною любов’ю, полегшували собі скорботний і тісний шлях нашої ходи до вітчизни небесної. Для чого ж Він і з небес зійшов до нас, як не для того, щоб, прийнявши на Себе нашу вбогість, збагатити нас багатством благості Своєї і Своїх невимовних щедрот. Адже прийшов Він не для того, щоб послужили Йому, але щоб послужити Самому й іншим і щоб віддати душу Свою за визволення багатьох. Так і ви, ваше Боголюбство, чиніть і, бачивши явно виявлену вам милість Божу, сповіщайте про те кожному, хто бажає собі спасіння. Жнива бо великі, — каже Господь, — а робітників мало… Ось і нас Господь Бог вивів на працю і дав дари благодаті Своєї, щоб, пожинаючи колосся спасіння наших ближніх через якнайбільшу кількість приведених нами в царство Боже, принесли Йому плоди — один утридцятеро, інший ушістдесят разів, а інший і в сто разів.
Будемо ж пильнувати себе, батюшко, щоб не бути нам засудженими з тим лукавим і лінивим рабом, який закопав свій талант у землю, а будемо намагатися наслідувати тих благих і вірних рабів Господа, які принесли Господу своєму один замість двох — чотири, інший замість п’яти — десять. Про милосердя ж Господа Бога сумніватися нічого. Самі, ваше Боголюбство, бачите, як слова Господні, сказані через пророка, збулися на нас: Я Бог не здалеку, а Бог зблизька, і при устах твоїх є спасіння твоє…
Близько Господь до всіх, хто кличе Його в істині, і немає у Нього погляду на обличчя, бо Отець любить Сина і все дає в руки Його, аби тільки ми самі любили Його, Отця нашого небесного, істинно, по-синівському. Господь однаково слухає і ченця, і мирянина, простого християнина, аби тільки обоє були православні і обоє любили Бога з глибини душ своїх, і обоє мали в Нього віру, хоча б як зерно гірчичне, і обоє зрушать гори. Один рухає тисячі, а двоє — темряву. Сам Господь каже: все можливо віруючому, а батюшка святий Павло вигукує: все можу в Христі, що мене зміцнює.
Чи не дивніше ще за це Господь наш Ісус Христос говорить про віруючих у Нього: хто вірує в Мене, той вчинить діла не тільки ті, які Я творю, а й більші за них вчинить, бо Я йду до Отця Мого і вмолю Його за вас, щоб радість ваша була повною. Досі ви не просили нічого в ім’я Моє, нині ж просіть і прийміть… Отак-то, ваше Боголюбство, все, про що б ви не попросили у Господа Бога, все отримаєте, аби тільки було на славу Божу або на користь ближнього, бо і користь ближнього Він же до слави Своєї відносить, тому й каже: все, що одному з менших цих вчинили, Мені вчинили. Тож не майте жодного сумніву, щоб Господь Бог не виконав ваших прохань, аби тільки вони або до слави Божої, або до користі та повчання ближніх відносилися. Але якби навіть і для власної вашої потреби, або користі, або вигоди вам що-небудь було потрібне, то і це навіть так само швидко і благопослушно Господь Бог зволить послати вам, тільки б у тому крайня нужда і необхідність настала, бо любить Господь тих, хто любить Його: благий Господь до всіх, і щедроти Його в усіх справах Його, волю ж тих, хто боїться Його, вчинить і молитву їх почує, і всю раду їхню виконає; виконає Господь усі прохання твої. Проте остерігайтеся, ваше Боголюбство, щоб не просити у Господа того, в чому не будете мати крайньої потреби. Не відмовить Господь вам і в тому за вашу православну віру в Христа Спасителя, бо не віддасть Господь жезла праведних і волю раба Свого вчинить неухильно, проте спитає з нього, навіщо він тривожив Його без особливої потреби, просив у Нього того, без чого міг би досить зручно обійтися.
І протягом усього часу бесіди цієї від того самого часу, як обличчя отця Серафима просвітилося, видіння це не припинялося… А невимовне сяйво світла, що виходило від нього, бачив я сам, своїми очима, що готовий підтвердити і присягою.