НЕКРОЛОГ ФЕМІНІЗМУ

8-го березня жіноча організація «Срібло Троянди» здійснила акціоністський акт символічного поховання доктрини фемінізму під час щорічного «Маршу жінок», що викликало неабиякий резонанс в ЗМІ та українській феміністичній спільноті. Позаяк у багатьох дійство спровокувало низку запитань, варто пояснити, чому фемінізм на заході вже давно помер та чому в Україні немає сенсу займатись інтелектуальною некрофілією на його могилі.

Сьогодні бренд фемінізму невід’ємний від загальноцивілізаційного вектору розвитку західного світу, але такий порядок речей запанував лише на рубежі Нового часу. Премодернова матриця, що домінувала в Європі до кінця середніх віків, являла собою сітку системних цінностей, у межах яких так звана жіноча емансипація не була можливою, бо потреби у ній просто не існувало. Традиційне суспільство будувалось ієрархічно не через силу чи примус, а працювало згідно станової сегрегації населення, яка передбачала права та можливості для реалізації відповідно до внутрішньої природи кожної людини. Якщо жіноцтво перманентно пригноблювалось патріархатом, чому ні у кого не виникало запитань до правління княгині Ольги, цариці Клеопатри чи королеви Вікторії?

Справа в тому, що парадигмальні зміни епохи, які супроводжувались секуляризацією та технічною революцією, реконструювали орієнтацію історії та, відповідно, впливали на філософське уявлення про людину і громаду. Перш за все, наростаюча матеріалізація Модерну зруйнувала низку фундаментальних інститутів традиційної комунікації, трансформувавши людину у відокремленого атомізованого індивіда без коріння та роду. Капіталізм, у свою чергу, тяжів до тотальної монетизації людських ресурсів, для втілення чого жінок було необхідно підтягнути до рівня середньостатистичного чоловіка-робітника. Політичний проект фемінізму на Заході було сконструйовано для приватизації життєвої енергії правлячими елітами не лише у чоловіків, але й у жінок. Промовисто, що він водночас є продуктом ліберального та соціалістичного світоглядів, і як відомо, більшовизм приклав руку до творення образу жінки, що не цурається важкої фізичної роботи та нічим не програє чоловікові. Така стратегія була життєво необхідною владі СРСР у зв’язку із винищенням більшої кількості чоловічого населення під час репресій, Громадянської та Другої світової війни. Завдяки історичним старанням двох геополітичних гегемонів сучасна дівчина «має право» бути самотньою, працювати на шахті та зніматись в порнографії, однак чим більше «перемог» фемінізм здобуває в площині політичного, тим більш агресивними та незадоволеними стають жінки. Чому?

Історія хибної емансипації

Перш за все, важливо зафіксувати, що фемінізм не виник у вакуумі, а формувався як реакція на негативні прояви реальності, які далеко не завжди були характеристиками патріархального світу, ба більше, переважно йому суперечили. Перша хвиля фемінізму (1850-1920) відстоювала юридичні права для жінок на тлі потужної індустріалізації XIX століття, що загнала прекрасну стать слідом за чоловіками на заводи та фабрики. Новий англосаксонський світ не давав змоги чоловікам прогодувати власних дружин та дітей, більшість зловживала алкоголем та кидала родини напризволяще. Суфражистки вимагали освітніх реформ, рівної з чоловіками оплати праці та права виборчого голосу через вимушене впровадження у жорстокий соціум, який, у свою чергу, перемолов і виплюнув їх, як і чоловіків. Водночас, ці жінки не ставили під сумнів головні засади традиціоналістичних принципів: вони не заперечували інститут шлюбу та материнства, прагнули принести користь нації і державі, підкреслювали фундаментальні відмінності між чоловічою та жіночою сутностями.

Після перемоги антигітлерівської коаліції у Другій світовій ліберальна кон’юнктура покрила весь європейський континент, формуючи нову абетку правди і насаджуючи свою ціннісну систему координат в політичній, соціальній та економічній сферах. Гомогенізація буржуазних мас супроводжувалась інтелектуальним дискурсом зведення поняття «людини» до «індивіда», сформованого соціумом, що завдяки старанням Сімони де Бовуар вилилось у розуміння жінки в якості соціального конструкту без вроджених статевих якостей. Сексуальна революція у спайці з феміністичними студіями другої хвилі (1960-1990) подарували нам безліч «прекрасних» речей на кшталт торгівлі та  людьми. Деконструкція уявлень про традиційні суспільні стосунки зачепила й інститут сім’ї – територію сакральних взаємин двох половин одного цілого. Велика кількість сексуальних партнерів впродовж життя перейменовується в «корисний досвід», публічне оголення називають «свободою», аборт стає «контролем над народжуваністю», а практики коїтусу за участі більше ніж двох людей – «сексуальною розкутістю». Зрада та проміскуїтет стали буденними явищами на ниві суспільства перманентної депресії, а жінки продовжували боротьбу за ілюзорні права пластмасового світу, все дужче затягуючи зашморг емансипації на своїх ніжних шиях. Колосальний актив людського потенціалу, який собою являли феміністки другої хвилі, у цей історичний момент було направлено у вигідному третім особам напрямку та бенефіціаром перемог на цих теренах стали, на жаль, не жінки.

Синхронізувавшись з постмодерном, лібералізація жіноцтва, вилилась у третю хвилю фемінізму (з 1990 по сьогодні), еманацію якої ми спостерігаємо у масовій культурі та політичних трендах XXI століття. Повістка сучасної феміністичної доктрини обертається довкола маніпулятивної теорії «дискримінацій та привілеїв», справжньою ціллю чого є уніфікація рас, етносів, націй та в кінці кінців –  статей. Гендерні студії демонтують залишки традиційного сприйняття людини, пропонуючи натомість впровадження політики ідентичностей. Егалітарність, взята на щит сучасності, девальвувала не лише вроджені відмінності між людиною і людиною, але й робить спроби знищити очевидну різницю між чоловіками та жінками; біологічна стать перестає бути детермінантною, ставши опціональною одиницею. Феміністична теорія включає необхідність введення гендерно-нейтрального виховання, що унеможливлює нормальний розвиток дитячої психіки та призводить до серйозних ментальних проблем. Під тиском цього політичного кейсу ВОЗ, авторитетна транснаціональна структура охорони здоров’я, виключила гендерну дисфорію із списку психіатричних захворювань, що призвело до легітимації операцій із зміни статі. Наразі закон США дозволяє проводити гормональну терапію над дитиною у віці від 12 років; про катастрофічні наслідки цієї соціальної ініціативи неважко здогадатись.

Тріумф Вічної Жіночності

Насправді відмінність між чоловічим та жіночим зачіпає весь спектр людського буття і насамперед визначає нашу духовну організацію, що підпорядковує фізіологію та нервову систему:  кожна клітина організму несе всередині печатку своєї статі. Гормони естрогену у дівчаток і тестостерону у хлопчиків  мають неабиякий вплив на розвиток мозку ще під час знаходження дитини в утробі матері, а наявність більшої кількості серотоніну у жінок дозволяє їм спокійніше реагувати на збудники та стрес, в той час як чоловіки сприймають їх як виклик. Жінки впадають в стан тривоги в 4 рази частіше ніж чоловіки;  вони схильні хвилюватись та бути насторожі, адже мають уважно слідкувати за навколишнім світом, щоб зберегти себе та своє потомство. У той час як  чоловічий організм здатен виробляти 12 мільйонів гамет на годину, жіночий створює одну яйцеклітину в місяць, що робить жінку більш вразливим та обмеженим фактором у процесі розмноження. Саме тому в природі самець завжди оберігає свою самку, часом ризикуючи власним життям.

Архітектоніка глобального світу уже зіткнулась із наслідками феміністичних «звершень», що вилились у демографічну кризу, адже популяризацією образу «успішної» жінки-кар’єристки та її гедоністичної самореалізації фемінізм вніс свою лепту у тренд розлучень та низької народжуваності корінних етнічних народів Європи. Монополізація феміністками жіночої точки зору зміщує акцент із справжніх проблем жіноцтва на звинувачення чоловічої частини населення в «токсичній маскулінності», «аб’юзі», «жінконенависництві», що за підтримки ліберальних ЗМІ стирає уявлення про чоловіка як друга серця, супутника по життю, відповідального батька та сім’янина.

Деструктивна тенденція запровадження девіантних уявлень про жіночу сексуальність дозволила безперешкодно легалізувати проституцію та легітимувати індустрію порнографії. Тепер жінка сексуально емансипується настільки завзято, що її тіло стає товаром на ринку послуг пост буржуазного суспільства. Європейські  феміністки досягли визнання торгівлі людьми «професією», а калічення жіночої долі – «секс-роботою». Статистика показує, що 75% жінок, які потрапляють у проституцію, є неповнолітніми, 85% мають досвід сексуального насилля над собою. Більшість з них зізнаються, що воліли б покинути проституцію, але не знають, як саме це можна зробити. Кількість наркозалежних проституйованих жінок також покриває значну кількість повій, а величезна цифра жінок здійснює суїцид, або роздумує про це.

Експлуатуючи термін «емансипація» в матеріалістичному сенсі, ми погоджуємось із тим, що свобода жінок пригнічується та потребує звільнення. Абсолютна свобода є нонсенсом і для чоловіка, і для жінки, тому що людські можливості обмежені фізичними та метафізичними обставинами. В об’єктивній реальності людина розпоряджається власною силою волі і має беззаперечне онтологічне право лише на неї. Чи володіє сучасна жінка свободою? Ні. Як і чоловік. Чи є вона носієм волі? Так. Як і чоловік. Конструкт  «емансипація жінки» є демагогією, що забезпечує враження поневолення жінки та необхідності її порятунку. Фемінізм не звільняє жінку, а порушує її право на власну   суб’єктність та знецінює суто жіночий всесвіт, змушуючи наслідувати чоловічу особистість. Консервативна українська етика наполягає на тому, що представники обох статей повинні залишатись собою, кристалізуючи ті риси, що власне і роблять одних чоловіками, а інших – жінками. Підступність феміністичної соціологічної моделі полягає в цілеспрямованій дискримінації прекрасної статі: несправедливо змушувати українок займатись важкою фізичною працею, несправедливо в обов’язковому порядку гнати дівчат на війну, несправедливо відправляти жінок на пенсію в одному віці з чоловіками.

Істинне звільнення жінки – це прийняття онтологічного виклику своєї природи та боротьба з фундаментальною несправедливістю у світі. Справжня воля  міряється лише надматеріальними категоріями, а не можливістю зробити аборт, оголити власне тіло привселюдно чи наявністю найвищої споживацької спроможності. Фемінізм помер, аби на його могилі розквітли троянди Вічної Жіночності.

Юлія Федосюк, аналітик Кабінету експертів

Програма КАБІНЕТ ЕКСПЕРТІВ руху “Всі разом!”, випуск №1. Тема: “Некролог фемінізму”. Гість в студії: Юлія Федосюк, аналітик формації Кабінету експертів, лідер консервативної жіночої організації “Срібло Троянди”. Ведучий: Руслан Кухарчук, голова руху “Всі разом!”.