“ЖІНЦІ НАВЧАТИ Я НЕ ДОЗВОЛЯЮ” (1 Tим 2,12)

У Новому Завіті є декілька речень, котрі в нашій епосі сталися на підцензурному становищі як нібито антифеміністські. Внаслідок цього майже ніхто в навчанні віри до них вже не відкликається. Тільки час від часу якийсь священик або набожний журналіст намагається показати, що по суті не є це висловлювання антифеміністські.

Тому варто може нагадати, як ці тексти присутні в навчанні віри за часів, коли фемінізм і боротьба про рівноправність жінок були взагалі ще невідомими поняттями. Розпочнімо від такого висловлення апостола Павла з Першого Листа до Тимофія: «Навчати жінці я не дозволяю, ані теж рядити чоловіком, але хочу, щоб була у тиші».

Сьогодні напевно жодному проповідникові не прийшло б на думку, що можна посилатися до цього висловлювання з метою зауваження чоловікам. Тим часом майже виключно з цією метою підіймає цей текст св. Йоан Золотоустий (ок. 350-407), єпископ Константинополя, один з чотирьох найбільших Учителів східної Церкви. Це парадоксальне, але наказ Павла, щоби жінка в Церкві мовчала, Золотоустому пригадується найчастіше в ситуаціях, коли очікує від жінок, що будуть для чоловіків вчительками віри.

І так, наприклад, Йоан картає колись чоловіків за те, що понад недільну Євхаристію ставлять театр, що пропонує нездорову еротику. Оскільки є реалістом, здає собі справи з того, що зауваженнями небагато досягне. Отже віддає цих легковажних чолов’яг під опіку їх власних дружин:

«Щоб однак не тільки картати, роздумуймо спосіб поліпшення. Який це буде спосіб? Хочу вас доручити вашим дружинам, щоб вони вас повчили. Це правда, що згідно із наказом Павла, це ви повинні бути вчителями. Оскільки однак гріх спричинивсь до перекручення порядку і тіло опинилось понад головою, то піднімімо й таку дорогу».[1]

У останньому реченні чути відлуння слів апостола Павла, що «чоловік є головою жінці» (Еф 5,23). Послухаймо тепер, що Йоан має сказати тим своїм слухачам, котрим чоловіча гординя не дозволяє піти по науку до власної дружини. Хай отже наслідують мурашку, котра – як ми читаємо в Книзі Приповідок 6,6-8 – не потребує сторожа ані вчителя, щоб поступати так як повинна:

Якщо ти соромишся мати вчителькою дружину, уникай гріха, а вмить будеш в стані сісти на підготовленому тобі Богом троні. Доки ти грішиш, Писання відсилає тебе не тільки до дружини, але навіть до якнайменших з-посеред звірят. Не вагається послати тебе, наділеного розумом, на навчання до мурахи. Це не є провина Писання, але тих, котрі таким чином принижують свою гідність. Так і ми будемо чинити: ми доручимо тебе зараз дружині, а якщо ти нею погордуєш, пошлемо тебе до школи нерозумних тварин і покажемо тобі, скільки птахів, скільки риб, четвероногих звірят і плазунів є більш пристойних і стриманіших від тебе.

Під час іншої проповіді Йоан Золотоустий затримався над знаним повчанням апостола Павла:
«Якщо якась жінка має чоловіка невіруючого, а той згоден жити з нею, нехай не лишає його»(1 Кор 7,13). Залишаючись при невіруючому чоловікові, дружина може причинитись до його спасіння. Яким чином? – питає Йоан. І сам собі відповідає: «Повчаючи, катехізуючи, впроваджуючи в тему набожності».[2]

У цьому місці згадується Проповідникові слово апостола Павла, що «навчати жінці я не дозволяю», і питає Апостола: «Чому ж тоді ти робиш зараз її вчителькою чоловіка?» Відповідь на це запитання, у формі діалогу з Апостолом, швидко переходить в діалог зі слухачем:

Я не суперечу собі – відповідає [Апостол] – але вповні залишаюсь у згоді з собою. Послухай же зараз на тему того, чому жінку відставив і чому знову впровадив її на кафедру навчання, щоб ти пізнав мудрість Павла. Хай повчає – каже в (1 Кор 14, 35) – чоловік. Чому? «Бо не Адам був зведений». Жінка хай вчиться. Чому? «Бо була зведена; жінка бо по спокусі допустилась переступу» (1 Тим 2, 14). А тут – навпаки. Коли чоловік є невіруючий, а жінка віруюча, хай повчає жінка. Чому? Бо не піддається спокусі, адже ж є віруючою. Хай чоловік повчається, бо був зведений і є невіруючим. (…) Чи може бути щось ясніше від такого вислову, що неволя не виводиться з природи, але з гріха?

Особливо цінним свідченням, як втішало Йоана Золотоустого євангелізаційне ангажування жінок, є 30 і 31 проповідь на Послання до Римлян. Йоан коментує там шістнадцяту главу цього листа, яка є списком співпрацівників в проголошенні Євангелії, котрих Павло просить привітати. Посеред осіб, котрим Апостол передає вітання, знаходиться багато жінок. Ми, чоловіки – зауважує Золотоустий – почуваємось завдяки цьому вартісними, але й засоромленими. «Вартісними тому, що посеред нас знаходяться такі жінки. Засоромлені ж, оскільки ми, чоловіки залишаємося далеко позад за ними».[3]

Посеред цих жінок була між іншим Прискилла, дружина Акили. Золотоустий нагадав, що вона була першою катехеткою Аполлоса (пор. Діян 18, 24-26). І також тут наводить рішення Апостола, котрий «не дозволяє жінці навчати». Ця ж заборона стосується виголошування промови під час літургії. Коли бо – продовжує свій аналіз Проповідник – «жінка є мудрішою, [Апостол] не заважає їй вчити і корегувати чоловіка. (…) Тому що жінки були тоді відважніші від левів і розділяли з апостолами труди проголошення Євангелія».

Не тільки тоді. Досить пригадати собі великих святих, і одночасно великих вчителів Церкви – Катерину з Сієни, Бригіду Шведську, Юліанну з Норвіч, Катерину з Генуї, Терезу з Авіля, Маргариту Алякок, Терезу від Дитятка Ісус, Фаустину Ковальську чи Едіту Штайн. Досить собі помислити, що впродовж діянь Церкви мільйони і сотні мільйонів жінок передавали віру своїм дітям, причинялись до покаяня своїх близьких і не тільки близьких, ділились Доброю Новиною з багатьма людьми.

з книги: о. Яцек Салій ОР «Шукаючим дороги»

(переклав о. Олег Сартаков)

[1]Św. Jan Chryzostom, Homilie na Ewangelię według św. Mateusza (7,6), tłum. Jan Krystaniecki, Kraków 2000 Wydawnictwo WAM, t. 1 s. 99. Наступна цитата становить безпосереднє продовження нинішньої.

[2]Jan Chryzostom, Homilie na Księgę Rodzaju (5,1), tłum. Sylwia Kaczmarek, Kraków 2008 Wydawnictwo WAM, s. 83. Цілий наступний фрагмент походить з цього самого місця.

[3]Św. Jan Chryzostom, Homilie na List do Rzymian (31,1), tłum. Tadeusz Sinko, Kraków 1998 Wydawnictwo Naukowe Papieskiej Akademii Teologicznej w Krakowie i Wydawnictwo WAM, s. 450. Наступна цитата походить з того самого місця.