Коротко про мрії

Коротко про мрії

Бажання. Мрії. Навіщо вони нам? Щоб зіпсувати життя, адже постійно чогось бракує до повного щастя? Ще не встигли задовільнити одне бажання, як на горизонті (а то й набагато ближче) вже визріває наступне…

Та й приказок є багато на цю тему:
“Багато хочеш – мало отримаєш”
“Хотіти – шкідливо”
“Немає слова хочу, є слово – треба”
“Добре там, де нас немає”

І ці всі вислови таки стимулюють замислитись, навіщо нам ці бажання. Буддисти прямо говорять, що бажання ведуть до страждань. Тому логічно: краще нічого не хотіти!

До такого “геніального” висновку дійшла і я в певний час (звичайно, далеко не в прекрасний). І якийсь період жила з відчуттям: я все маю, всім задоволена, навіщо мені більше? Можна ж обійтися! І потихеньку дійшло до того, що обійтися можна багато без чого.

А заодно і без особливої радості (ні, звичайна, повсякденна радість була, але от щось особливн – ні. Я ж нічого не хотіла, тому й не особливо отримувала).

А ще – без життєвої енергії. Бо навіщо енергія, коли живеш в “енергозберігаючому” режимі. Без особливих змін чи досягнень. Без нового досвіду та емоцій. Живеш без життя…

Я не знаю як щодо чоловіків, але про жінок скажу точно. Жінка без бажань – ніяка, пуста, мертва. Спитай її “А що хочеш Ти для себе?” І в неї стануть квадратними очі (“а що – так можна? Хотіти для себе? Не для чоловіка/дітей/батьків/України/бездомних і голодних Африки…”). А потім вона надовго замислитьсч і буде згадувати, що ж вона хотіла колись раніше… і заперечувати кожне своє бажання як несерйозне, дитяче чи неможливе. І в результаті цілком серйозно скаже, що насправді нічого не хоче… бо вже все в неї є.

І це, скажу Вам відверто, початок смерті. Тобто жінка може бути ще цілком молода і відносно здорова. Але всередині вже мертва. Бо життєва енергія дається на бажання. А не на “мушу”.

Тобто ця жінка може ще й має сили на всі свої обов’язки. Але вона витрачає їх, не поповнюючи. Тому з часом хворіє. Або потрапляє в депресію. Або два в одному. І добре, якщо в найгіршому варіанті проснеться жага до життя. Хоч щось ця людина захоче…

Але навіщо доводити себе до такого? Інакше не доходить? До чоловіків, до речі, – теж. Адже, здавалося б, так зручно мати жінку, яка нічого не хоче. А отже – і не вимагає, не пиляє, не ображається. А в разі її “хочу” можна вбити це бажання словами “тобі ніколи не догодиш!”, “тобі всього мало!”, і загалом “це дурниці!”. І далі жити зі зручною жінкою. Яка задовільняється тим, що є, і тим, як є. З часом вона впевнюється, що створена для того, щоб іншим було комфортно. А їй самій вже нічого і не потрібно. Врешті-решт, і життя – теж.

Вивести жінку з такого стану дуже складно. Бо вона сама заперечує свої бажання. В неї прекрасно працює програма жорсткого заперечення своїх бажань. Навіть до усвідомлення їх вже й не доходить… бо навіщо тратити енергію на те, що в принципі не дає результат?

Але без бажань немає життя. Сили та енергія даються на бажання. Справжні, глибинні, свої. І радість теж є тільки там. Справжня, глибинна. І тоді жінка має, що дати світу! Свою вдячність, своє щастя, свій запал і натхнення. Які так необхідні її чоловіку, її дітям!