Думати… чи відчувати…
Може я вискажу зараз крамольну думку… але я вже дуже стомилась, тому таки скажу.
Наші жінки – відмінниці, активістки, перфекціоністки, – настільки навчились думати головою, що забули про все решту…
Вони стараються все зробити якнайкраще, про все подумати, про всіх подбати. Вони точно знають, як то має бути, і хто що має робити.Вони вже про це подумали… багато разів.. і знайшли найкращий вихід… для всіх. І взяли на себе відповідальність за його досягнення!
Але “маленька проблемка“ в тому, що ніхто інший їх в цьому не підтримує, як правило…Інші саботують активно, чи тихо. Бо вони розуміють, що це не їх вибір, а отже і не їх життя… Жінки, відчуваючи цю “непідтримку” дивуються (вони ж точно придумали найкраще)! І, зазвичай, “виносять мозок” чоловіку. “пиляючи” та звинувачуючи його… в надії, що він “одумається”, зрозуміє, наскільки він неправий і побіжить виправляти ситуацію. І тоді настане рай на землі, бо жінка “точно знає, як то має бути”… проблема лише в , безвідповідальному, лінивому (чи навпаки – занадто заклопотаному… але не тим)…чоловікові.
Не менше дістається і дітям таких жінок. В дитинстві вони займаються англійською/швидкісним читанням/ментальною арифметикою/ програмуванням /музикою / балетом / ходять на всі можливі гуртки (Всі одразу!). А в підлітковому віці вони починають бунтувати… і перестають хотіти… загалом все…Вони не розуміють, хто вони і що мають робити. Бо жити чужим життям (так як правильно, як “краще”) вони не хочуть, а себе вони ще не пізнали. Не відчули. Не зрозуміли.
І в певний момент “думаючі” жінки залишаються з нічим…
Навіть не так. Залишаються з купою відповідальності та обов”язків (про все і всіх подумати і подбати). І, якщо діти виростають і йдуть з хати у своє життя (якщо наважаться), то той “перший і найбезпорадніший” (якщо вчасно не звалив) – залишається на дивані з гаджетом… і вічними претензіями до жінки… Тому що жити чужим життям і втілювати чужі плани безнаказанно в цьому світі не дано нікому…
Ось така картина маслом… з якою я дуже часто працюю з моїми клієнтами. І вихід тут простий. Хоча добратися до нього чим далі, тим складніше. Жінці потрібно більше відчувати і менше думати (нарешті добралась до крамольної думки 🙂 ). Коли жінка відчуває себе, вона розуміє свої потреби, свої бажання. І тоді вже думає, як їх задовольнити. Відчуття в тілі не обманюють. Але думаючі жінки настільки часто нехтували ними, що мозок вже й не приймає ці відчуття до уваги. Болить – переболить, а працювати/бігти/прибирати/готувати/вчити уроки з дітьми/секс з чоловіком – то головніше. А що хоче жінка?
Якщо б ми частіше відчували і менше думали, то напевно не вказували б чоловіку його цілі і як до них йти. Не жили б заради дітей. Не були б незамінимими в роботі. Не перетворилися б на пральку/посудомийку/прибиральницю і готувальницю вдома. І не перетворювалися з часом на тих вічно незадоволених буркотливих старушок… яким не вдалося бути Богом на Землі, щоб всі танцювали під їх дудку (бо вони ж краще знають, як то має бути)!
Коли жінка відчуває себе, вона вміє подбати про свої потреби. А отже і про свій настрій. Який точно передається всім найближчим. І не тільки. Вона не буде повчати інших по тій простій причині, що їй і з собою дай Боже справитись (з відчуттями/емоціями/переживаннями/фізичними потребами). А ще ж є малі діти, дбати про яких теж є більшою мірою відповідальністю мами. На інших просто не буде ні часу. Ні бажання. Бо щасливі не повчають і не воюють. Вони поширюють радість і любов, приймаючи інших такими ж недосконалими, як і вони самі 🙂