Я більше не можу, або що таке синдром емоційного вигорання у батьків

Я більше не можу, або що таке синдром емоційного вигорання у батьків Цим дописом я розпочинаю ряд статей, в яких в доступній формі постараюся розповісти, що ж таке синдром емоційного вигорання у батьків, чому і як він виникає, які ознаки вигорання та фактори ризику.

Інформація буде вам корисною, якщо після появи дитини у вашій сім’ї ви:
– постійно відчуваєте втому,
– час від часу ловите себе на тому, що виконуєте свої батьківські обов’язки механічно та без емоцій,
– вважаєте себе не достатньо хорошою мамою (татом) і часом відчуваєте провину перед власною дитиною,
– думали, що, коли у вас з’являться свої діти, ви не будете повторювати помилок ваших батьків, але повторюєте,
– не знаєте, як підзарядити себе енергією.

На сьогоднішній день в нашому суспільстві часто не дооцінюється ризик емоційного вигорання у батьків. Справа в тому, що цей термін – синдром емоційного вигорання, традиційно прийнято застосовувати для фахівців так званих «допомагаючих» професій: соціальних працівників, психологів, медперсоналу, освітян, тобто, тих, хто тривалий час проводить у взаємостосунках з іншими людьми.

Переважно молоді батьки, зокрема, мами, коли починають скаржитись на свій подавлений психоемоційний стан після народження дитини та, знаходячись тривалий час у декретній відпустці по догляду за нею, у відповідь можуть почути поради на зразок: «візьми себе в руки», «не розкисай», «іншим ще важче, але нічого – справляються», «тобі нема чого нарікати, ти цілими днями сидиш дома» і т.д. Але чи дійсно вартує не звертати увагу на свій стан, думаючи, що само собою все втрясеться, чи все ж таки нехтування своїми потребами може призвести до серйозних наслідків?

Що ж таке синдром емоційного вигорання у батьків? Спробуємо розібратися.
Це стан, що розвивається в переважній більшості в молодих матусь, які знаходяться в безпосередній залежності від дитини, яка є багато в чому безпомічною, і якій потрібна постійна увага та турбота. Тобто, мама тривалий час перебуває в таких умовах, коли вона бере на себе повну відповідальність за дитину, а також вона повинна знати як справлятися з нею, вміти знаходити вихід із різних, часом досить неоднозначних ситуацій, і в жодному випадку не повинна сама втрачати присутності духу. І от усі ці безконечні повинна, повинна, повинна і створюють тривалий стрес, який в решті решт починає підточувати нервову систему такої матусі.
В розвитку синдрома емоційного вигорання розрізняють три фази:

-перша фаза – стенічна або як її ще називають фаза витримування, це період, коли мама вже достатньо втомлена, їй важко, але вона ще справляється зі своїми обов’язками в основному за рахунок власного почуття обов’язку, за рахунок того, що «я повинна», «хто як не я», «іншим ще важче ніж мені», «я ж так хотіла цієї дитини, потрібно тепер справлятися». Тобто, жінка в цій фазі зусиллям волі бере себе в руки і намагається справлятися зі своїми труднощами, це може тривати досить довго, і якщо нема додаткових стресових моментів, то в такому стані людина може функціонувати роками.

На цьому етапі хочеться побільше спати, відпочивати, «відключатися», і чим ця стадія є «доброю» – якщо вдається достатньо відпочити, молода мама може практично повністю відновитися і з новими силами прийнятися за свої обов’язки, отримуючи від них попереднє задоволення та насолоду. Але, на жаль, ніхто з нас не застрахований від додаткових стресів, і от коли на такий стан перенавантаження накладається ще який додатковий фактор, як хвороба, проблеми на роботі, житлові та побутові негаразди, розпочинається друга фаза емойного вигорання.

-астенічна фаза, або фаза невитримування, коли людина не в стані справлятися зі щоденним навантаженням. Тобто, для психоемоційного вигорання достатньо накопичення стресових ситуацій: соціальних, побутових, міжособистістних, які залишаються без вирішення, що приводить до винекнення другої фази, коли жінки починають відчувати, що дитина їх не радує, немає легкості, нема задоволення від спілкування з нею.

Наприклад, якщо дитина капризує, відразу не приходять в голову ідеї, як її переключити чи забавити, перевести ситуацію на жарт, мама швидше схильна агресивно відреагувати, «построїти», строго і жорстко настояти на своєму. Будь-яке відхилення від спланованих на день дій починає дратувати. Звичайно, молоді мами помічають, що погано контролюють себе, дратуються з приводом і без, не дають собі ради із, здавалося б, найпростішими речами, це відповідно викликає відчуття провини: «я погана мама», «я не справляюсь, от інші можуть, а я ні» і все в цьому ж дусі. Насправді почуття провини ще більше виснажує, бо, як правило, сам інцендент вже може бути давно вичерпаним, а самозвинувачення з приводу власної поведінки ще довго можуть не давати спокою. Відповідно самооцінка та впевненість в собі такої мами падає, що відразу ж відбивається на дитині, на їх взаємостосунках. Дитина завжди відчуває в якому стані ви перебуваєте, відчуває вона і вашу невпевненість, що приводить до виникнення тривоги у неї, її лякає ваша пригніченість, «що з моєю мамою? Вона завжди така велика і сильна, що зараз трапилось? Що не так? І що тепер буде зі мною?» – звичайно, дитина, особливо немовля не в змозі вербалізувати свої відчуття, але приблизно так можна описати її стан. Це впливає на поведінку дитини, вона стає більш некерованою, капризною і «нечемною», відповідно, це ще більше дратує маму, яка знову ж таки зривається на дитині і ми отримує замкнуте коло з міксу роздратувань, невпевненості, втоми, низької самооцінки, поганої поведінки дитини, осуду оточуючих.

Якщо на стенічній фазі, коли мама ще більш менш тримається, не додати їй ресурсу, то тоді є великий ризик перейти на астенічну стадію, тобто стадію нервового виснаження, або іншими словами – неврастенії, коли в людини з’являється повне психо-емоційне виснаження. В цьому стані будь-яке завдання чи проблема, часом самі звичайні побутові, можуть викликати відчай, безпомічність чи просто апатію, «руки опускаються».

Сильно погіршується здоров’я, бо з такими нервовими перенавантаженнями падає імунітет і стає легко підхопити вірусне захворювання, також ускладнюються хронічні недуги, суб’єктивно людина відчуває важкість в тілі, яке ніби неповоротким, відсутня енергія, з’являються проблеми зі сном та харчовою поведінкою (переїдання чи навпаки повна відсутність апетиту), зниження сексуального бажання, наприклад, жінці може бути не приємно, коли чоловік її обіймає.

Емоційно – нічого не радує, дитина не викликає захоплення, спілкування з нею позбавлене позитивних емоцій.
Одним із характерних признаків астенічної фази є так звана парадоксальна крива втоми, яка на відміну від нормальної кривої втоми, коли ми зранку прокидаємось повні сил та енергії, які планомірно витрачаємо на протязі цілого дня, то в цьому випадку ми зранку відчуваємо себе абсолютно розбитими і знесиленими, на протязі дня це все якось розрухується і ближче до вечора людина почуває себе перезбудженою, що приводить до проблем зі сном.

Молоді мами часто розповідають, що їм дуже сильно хочеться спати, але в той час, коли дитина засинає приблизно о 21-22 год., вони часто сідають за свій комп’ютер і сидять в інтернеті до 2-ї, а часом і до 3-ї год. ночі, тим самим намагаючись хоча б віртуально бути включеними в ритм життя, якщо це не вдається в реальному житті, що приводить до ще швидшого нервового виснаження.

Якщо таку маму залишити без допомоги та підтримки, то рано чи пізно наступить третя фаза емоційного вигорання – деформація особистості, яку можна охарактеризувати як «відключення» почуттів та емоцій, в такої жінки зникає емпатія та співпереживання, включається психологічний захист – «це не я така погана, що не можу ні з чим справитись, а вони (діти, чоловік, колеги по роботі…) доводять мене своїми вимогами та захцянками», бо довго терпіти почуття провини та власної безпомічності не під силу нікому. Як наслідок з’являється неприязнь до власної дитини, спілкування з якою перетворюється з людського в контролююче, часто ображаюче, принижуюче та агресивне.

Часто слухаючи розповіді своїх клієнтів про їх нещасливе дитинство, я завжди задаю питання, в яких умовах (побутових, міжособистісних) жила на той час сім’я, бо досить часто причиною таких деструктивних взаємостосунків є не «погані» батьки чи «погані» діти, а психоемоційне вигорання у перших і відчуття незахищеності та непотрібності, як наслідок, в других…

Наталія Гаєвська
Психолог,
психотерапевт по напрямку “сімейна системна психотерапія” та “когнітивно-поведінкова терапія” (CBT),
кандидат психологічних наук,
дійсний член Онтарійської Спілки Психологів (Ontario Psychological Association)