Про “родове прокляття” і не тільки…
ЇЇ звати Катя…
(друкується з дозволу, ім’я змінено)
Суха, немов пергамент шкіра, сутула постать, відсторонений далекий погляд погаслих сірих очей… Вона вже більш як півгодини розповідає мені свою історію.
“… Мене виховували в строгості і любові. Строгість мого виховання почасти полягала у великих обмеження особистої свободи. Мама завжди контролювала мене, мою манеру одягатися, яку зачіску носити. Вона до 19 років одягала мене як дівчинку-підлітка і не дозволяла підрізати волосся, щоб зробити гарну стрижку. Все визначала і вирішувала за мене мама…
До 19-ти років я зрозуміла, що не можу так більше жити, не можу постійно підкорятися. Але міцна рука мами завжди була поруч і в 20 років я отримувала ременя за те, що приходила пізніше на півгодини додому. Я рвалася на волю. Але ще один страж був завжди поруч – це моя бабуся, мамина мама.
Коли мені снилися романтичні сни, як тільки наближалася трепетна можливість близькості з чоловіком, особа бабусі була тут, як тут … і продовження не було.
Через рік я вже стояла у шлюбній сукні. Мама дала суворий наказ моєму майбутньому чоловікові про те, ким він повинен бути, щоб відповідати моєму рівню. Через пару років я зрозуміла, що мені важко з цим чоловіком, мене пригнічують, не дають жити, дихати. Той самий мамин наказ, як шрам ліг на все наше сімейне життя. Я зрозуміла це дуже пізно, а чоловік знав завжди.
В мене було два шляхи: повернутися до батьків або залишатися. І я залишилася з чоловіком. І я прогнулась, я перестала бути самою собою. Мене забили, як цвях в підлогу. Зовні я дуже приваблива, а всередині – залякане звірятко. Сутула, ще з дитинства, сколіоз дає про себе знати. Я жила з надією на появу іншого мужчини, щоб піти від свого чоловіка. Але мені всі говорили, що я виглядаю, як неприступна фортеця. І чоловіки не бачать в мені жінку. – “Твій погляд сильний, різкий і відштовхуючий…”
Народила, вирішила, що все – сімейне життя налагодилось. Але все закінчилося розлученням…”
Батьківська любов і турбота, хіба їх може бути забагато?…
Напевно, що так. Давайте, подивимося, до чого призвела батьківська «любов» нашу героїню. Мама з бабусею придавили гіперопікою так, що випростатись і знайти горду поставу у дівчинки не було ні сил, ні можливості – «Сутула, ще з дитинства».
Сувора «любов» матері повністю заперечувала особистість дівчинки, озброєна “геніальною ідеєю” про те, щоб виростити зручну дитину, мати не помічала страждань Каті. Особистість дочки була розтоптана, а ранній шлюб для неї став єдиним способом вирватися з-під опіки матері.
Як розповідала потім на сесії сама Катя, боротьба за владу і свободу думок тривала у неї і у шлюбі. А чоловік скористався інструкцією тещі і знущався, як міг. Хочу – сплю з тобою, хочу – ні, хочу люблю, а хочу – не люблю. Вона стала задихатися, прийшло розуміння того, що замінила шило на мило. Здавалося б – ось воно доросле і вільне життя, але не все так просто. Одна клітка змінилися на іншу…
Каті дуже хотілося мати дитину, але реалізувати це бажання тривалий час не виходило. Для того щоб завагітніти – необхідно усвідомлювати свою жіночність, своє тіло і бути психологічно розслабленою. А якщо над душею постійно нависав «дамоклів меч» садиста-чоловіка, а незрима присутність матері не давала розслабитися, то, як тут завагітнієш? Мимоволі перетворишся в неприступну фортецю зі снайперами на даху.
Підсвідомо особа чоловіка злилася з фігурою матері, і «вистрілити», тобто, звільнитися від психологічного тиску було неможливо. Вибір партнера Катею був не випадковий. Вона з однієї садо-мазохістської схеми свого дитинства плавно в шлюбній сукні перейшла в іншу – садо-мазохістське подружнє життя. Звичаї та порядки авторитарного укладу життя її батьків, легко перейшли в її спосіб життя, де порядок у домі, дотримання правил та дисципліна були важливіші любові і розуміння.
Здавалося б, є жорстокий досвід свого власного нещасливого дитинства, суворі правила виховання і покарання за найменшу провину, мали б навчити по-іншому ставитись до виховання власної дитини, але, тим не менше, коли нарешті з’явилася довгоочікувана дитина, син, то на ньому Катя і її чоловік продовжили жорстокий сценарій виховання, почерпнутий з власного дитинства.
Якщо син, а дитині було три роки, трохи міг побешкетувати і порушити порядок в домі, то покарання було негайним.
«Добрий» тато брав дитину під руки і відводив його в туалет. І там закривався з ним. У маленькому і задушливому приміщенні, призначеному не для батьківсько-дитячих розборок, а для іншого процесу, виховував сина. Що там у них відбувалося, мати могла здогадуватися тільки по схлипуваннях дитини. Жодного разу Каті не спало на думку – врятувати свого малюка. Порядок – перш за все. Вона й тут виявилася неприступною фортецею.
У сина Каті в 5 років проблеми зі здоров’ям: бронхіальна астма і той же сколіоз. А бронхіальну астму психосоматика розглядає, як крик до матері, який так і не був почутий, так і хочеться додати з туалету …
Якщо мати не захищає своє дитя – це зламана мати, це зламана жінка…
Історія Каті далеко не поодинока. Наші батьки, самі того не усвідомлюючи, бажаючи нам лише всього самого найкращого (звичайно в своєму розумінні) передають нам свої власні нещасливі сценарії життя як естафетну паличку, а ми продовжуємо нести на своїх плечах тягар чужих помилок і страждань, часто навіть не здогадуючись, що можна жити зовсім по-іншому. Пройде трохи часу і ми самі передамо “родове прокляття” новим поколінням – своїм власним дітям…