Лист до жінки

Лист до жінки

Дорогі сестри у Господі нашім Ісусі Христі!
Тема жіночого покликання велична і багатогранна. Бо сотворив Бог людину, чоловіком і жінкою сотворив їх. То кожна із цих іпостасей надзвичайно важлива для самого Господа. Кожна із іпостасей унікальна і дивовижна у своїй неповторності.
Зараз так багато пишуть про жінок, про їхню вроду, про їхні потреби, про біди, про втіхи. Але так мало пишуть і говорять про жіночу душу, про її істинну красу, про дивовижність її покликання. Здається, сучасний світ так стрімко розвивається, все в ньому постійно перебуває в русі, то ж і сучасна жінка мусить іти в ногу з часом. Але що є таке час? Що є таке технічний розвиток?
Ми часто забуваємо істинне призначення часового проміжку нашого життя… Бо насправді – це не проміжок для маніпуляцій, ситуативних успіхів, ходіння по «трупах закоханих чоловіків». Це час тихої прощі до Святого місця.

Прощі, що дозволяє зазирнути у своє власне серце і побачити в ньому образ Бога Живого. Нам так часто здається, що нас недооцінюють, що нас принижують, що над нами знущаються. Але наскільки це правда? Не рідко за цими думками стоять у своїй суті: не прийняття себе самої, зневага до себе самої, прагнення догодити всім, щоб тільки похвалили і тим покази собі, що я чогось варта. Але ж за що в такому випадку ми відкидаємо дар Божий, дар нас самих? Господь Бог у своєму задумі створив жінку в найкращому місці у всесвіті – в Едемі. То ж первинна суть жіночого єства це гармонія, яку жінка увібрала в себе в цьому райському куточку, інтуїтивне прагнення відтворити Едемський сад у своєму житті, а звідціль постійні намагання прибрати, причепурити, розмалювати, оновити своє помешкання, свій кабінет, свою кімнату і решті-решт просто своє ліжко. Чоловік, що постав у певному хаосі входить в Едем з тріпотінням. Жінка ніколи до гріхопадіння не знала цього хаосу, то ж вона стає тією, яка дарує чоловікові повноту гармонії, гармонії оточення, гармонії спілкування, гармонії діяльності і нарешті – творчості.
Жінка сотворена з власного ребра чоловіка, ребра що охороняє його серце і легені. То ж дивовижним є покликання кожної із нас – це берегти життя і Духа святого свого чоловіка. Господь дарує, ми – бережемо. Та чи насправді ми так добре виконуємо свої обов’язки? Чи даючи чоловікові їсти, ми відчуваємо до нього ту любов, до якої покликав нас Господь, чи благословляємо ту страву і чи готуємо її в молитовному дусі? Нажаль частіше буває все навпаки. Ми жаліємо себе, що мусимо стояти біля плити, нарікаємо на те, що ще й на стіл маємо накривати. І вже образа на чоловіка, на дітей, на весь світ наповнює наше серце. Але образа – це всього-на-всього показник жалю до себе. Жалю, через який змій намагається зруйнувати наші серця, бо саме в ці моменти ми настільки захоплені власним болем, що не помічаємо болю тих, хто є поряд, ми настільки уповаємося власною невизнаністю,що перестаємо бачити власну цінність, ми настільки насолоджуємося власною меншовартістю, що перестаємо дякувати Богові за ту можливість опікуватися іншими, за можливість в цій опіці відкрити своє серце на ближніх і на Божу Любов.
Коли ми кажемо, що покликання жінки «берегти Духа Святого в чоловікові», то чи насправді ми розуміємо велич цього покликання? Не рідко ми перетворюємося у нібито «добру» матір, яка дає своїй дитині дуже корисний та смачний плід, але при цьому чомусь забуває помити його і ретельно вимити руки після базарної метушні. І тоді дитя заковтує не тільки користь плоду, але й велику кількість нечистот. І тільки час показує, що у даному випадку перемогло. То ж чому ми постійно проводимо подібні експерименти зі своїми ближніми? Чому прагнучі досконалого виховання дітей, досконалих стосунків з чоловіком забуваємо про молитву? А головне забуваємо про очищення власної душі, забуваємо про сповідь і Святе Причастя. Та і сама сповідь не рідко є лише певним ритуалом. Але ж Бог Живий, а ритуали – це вже для померлих. То, дорогі мої улюблені сестри, простіть за те, що може прозвучало як повчання. Хто я така, щоб вас повчати? Я лише маю несміливу спробу достукатися до ваших дивовижних жіночих сердець. Бо кожна жінка – це Боже диво і кожна є віддзеркаленням Божої любові. То ж кожна з нас покликана до цієї любові, кожна з нас може віднайти у своєму серці цей власний шлях Божого покликання, віднайти в серці образ самого Творця у його любовному поклику.
Звісно, не варто забувати,що через жінку прийшов у світ гріх, але при цьому слід чітко пам’ятати, що через неї ж таки світ отримав порятунок. І сам Господь Бог прийшов до всіх людей через ту ж таки жінку, прийшов через святу Богородицю, Матір Бога нашого – Марію. Тож кожна з нас мусить чітко розуміти, що я – жінка, і я є або тією через яку приходить гріх, або тією через яку приходить порятунок . То ж питання до себе «ким я є для свого чоловіка сьогодні, зараз, в конкретну мить – драбиною до пекла чи сходинами до неба?» завжди дає при правдивості відповіді нам шлях до порятунку себе і ближніх.
Ми часто нарікаємо на своїх чоловіків. Так, вони дійсно недосконалі, але ж недосконалими є також і ми. І як дивовижний дар до спасіння ми маємо цю недосконалість ближніх. Бо як би вони були ідеальними, нас просто б все влаштовувало, і зовсім би не було потреби змінюватися самим. А так, бачачи недосконалості ближніх, ми вчимося обходити гострі кути, вчимося співчувати, вчимося боротися з власною гординею – і насправді отримуємо власний шлях до спасіння. То ж важливо прийняти просту істину, що кожне випробування – це не привід до нарікання, це – можливість ще раз подякувати Богові за недосконалості інших, через які Творець дає нам можливості виявити власні недосконалості. А виявивши їх – прийняти, а вже потім у довірі до Бога подолати.
Бути жінкою – це не значить в усьому догоджати чоловікові, це насправді – піклуватися про його сходження до неба. Відповідно, допомагати йому в усьому тому, що провадить його до духовного зростання і не дозволяти йому чинити те, що веде до його падіння. Проте, перешкоджання не може бути агресивним, бо агресія тільки укріпляє тенета сатани, то ж де можливо – заперечте словами, де ні – без суперечки вчиніть по правді і любові; де неможливо діяти – пожертвуйте молитву заступництва. Шляхів так багато! Головне, щоб вони були обрані у Божій присутності і були якщо навіть не свідченням, то принаймні пошуком любові.
Дорогі сестри, звертаюся до ваших дивовижних сердець. Не дозволяйте їх затьмарювати, відкривайте їх на молитву, проте на молитву не заради молитви, а заради любові. І хай Господь Бог, у своєму великому милосерді благословить вас всіх на шлях пізнання безмежності Істинної Любові, істинного кохання, істинного материнства.

З доземним укліном і молитвами, Людмила Гридковець.