Викладання наукової ембріології людини як підстави для законодавчого захисту життя людини від моменту зачаття

Викладання наукової ембріології людини
як підстави для законодавчого захисту життя людини від моменту зачаття

Гусак Петро Романович, Ph.D., к.ф.н.,
доцент кафедри філософії
Українського Католицького Університету

Доповідь на Круглому столі:
«Освіта і наука: формування особистості на основі християнських цінностей»,
організованому Міжфракційним депутатським об’єднанням у Верховній Раді України
«За духовність, моральність та здоров’я України», Київ, 22.12.2015 р.Б.

Я стверджую, що викладання в медичних освітніх закладах України та на біологічних факультетах українських ВНЗ так званого «Основного біогенетичного закону» Ернста Геккеля (відомого ще як «Закон Геккеля-Мюллера») в якості світоглядної парадигми для тлумачення стадій ембріонального розвитку людини є однією з основних причин законодавчого закріплення [1] і поширення злочинної практики знищення людей на стадіях до народження – абортів, використання абортивних засобів (частина яких маскується під терміном «контрацепція»), дослідів над ембріонами та застосування штучних репродуктивних технологій, при яких продукується і знищується надлишкова кількість ембріонів. Адже якщо майбутні медики та біологи засвоюють переконання, що «онтогенез повторює філогенез» [2], тобто, що в періоді свого розвитку до народження людина ще не є людиною, а наче б то повторює еволюцію уявних «тваринних предків» від «амеби» через рибу, амфібію, рептилію і т. д. аж до людини, то вважатимуть, що цю «ще не людину» можна безкарно знищувати і використовувати для потреб уже народжених, і так діятимуть, а юристи виправдають цю практику і підведуть під неї відповідне законодавство.

Однак, сучасна ембріологія спростовує т.зв. «Основний біогенетичний закон» Ернста Геккеля: у світлі її досягнень це твердження є ненауковою нісенітницею [3], побудованою на нечесності псевдонауковця та фальсифікаціях (Геккель фальшував зображення людських і тваринних ембріонів, щоби їхньою схожістю довести істинність еволюційної теорії Дарвіна. [4]) Сучасна ембріологія говорить нам, що життя людини починається з моменту злиття статевих клітин (точніше – з моменту злиття їхніх оболонок, ще до злиття ядер, бо вже з цього моменту статеві клітини починають функціонувати та розвиватися як одне ціле). З цього моменту, завдяки неповторному генетичному кодові, починається розвиток нової людини. Зигота вже є людиною, а отже – особою, хоча її специфічно особові здатності та особові акти (такі, як мислення, воління, любов, сміх і т.д.) проявляться далеко пізніше. [5] Всі подальші стадії пренатальної фази онтогенезу людини, всі диференціації тотіпотентних клітин та утворення органів – типово людські. В цьому розвитку не існує якогось «порогу гомінізації», до якого ембріон ще не був би людиною, а після нього – став би. [6] Ось як про це говорить відомий німецький ембріолог Еріх Блехшмідт:

«Індивідуальність живої людини зберігається від моменту запліднення, протягом усього розвитку і аж до смерті, змінюється лише фенотип (зовнішній вигляд). Сьогодні це доведений як елементарний принцип біології факт. Досліджувати, на якій стадії розвитку з людської зиготи виникає людина, – хибно вже в засновку. Адже людина не стає людиною, а є людиною, починаючи від запліднення. Ми говоримо про розвиток людини не тому, що із якогось, спочатку, можливо, неспецифічного нагромадження клітин у процесі розвитку все виразніше виникає людина, а тому, що людина розвивається із уже людської клітини. … Бути людиною – це не феномен, що випливає з онтогенезу, а дійсність, яка є передумовою онтогенезу». [7]

Це значить, що людина є людиною на кожній стадії розвитку, а отже – повинна мати в незвуженому обсязі всі фундаментальні, невідчужувані права людини незалежно від стадії її розвитку.

Саме ці наукові дані про природу людини повинні лягти в основу формулювань українського законодавства, яке повинно гарантувати право на життя кожній людині: саме таке формулювання є в ст. 27 Конституції України: «Кожна людина має невід’ємне право на життя» (курсив мій – П.Г.).

Однак для того, щоби згадана стаття Конституції України виконувалася в повному обсязі, потрібно змінити та виправити змістовне наповнення підготовки українських медиків та біологів. Наукова література для цього є:

1. Еріх Блехшмідт. Збереження індивідуальності. Людина – особа від самого початку. Дані ембріології людини. – В-во УКУ: Львів, 2003. (Книга онлайн тут: http://family-institute.org.ua/nashi-vidannja/articles/zberezhennja-individualnosti-dejaki-pitannja-embriologiji-71.html)
2. Райнгард Юнкер / Зиґфрід Шерер. ЕВОЛЮЦІЯ. Критичний підручник. – Тернопіль: «Мандрівець», 2013. (Замовити тут: http://mandrivets.com/evolyutsiya-krytychnyy-pidruchnyk)

Також є в наявності сучасний науковий фільм українською мовою: «Біологія внутрішньоутробного розвитку» зі супровідною брошурою, за авторством Професора кафедри цитології та біології розвитку Bruce M. Carlson, M.D., Ph.D. Університету Мічіган (США). (Передаю примірник фільму та супровідної брошури в Комітет з питань культури і духовності Верховної ради України).

Звертаюся до Комітету з питань культури і духовності Верховної ради України з клопотанням впровадити згадану літературу та фільм як рекомендовані Міністерством освіти України та Міністерством охорони здоров’я України навчальні посібники для студентів медичних навчальних закладів та біологічних факультетів українських ВНЗ.

ПРИМІТКИ

[1] ЦКУ, ст. 281 «Право на життя», ч. 1, ч. 2 та ч. 6; ЦКУ, ст. 25 «Цивільна правоздатність фізичної особи», ч. 2. Стаття 50 «Основ законодавства України про охорону здоров’я» (19.11.1992 р., № 2802-12) під назвою «Добровільне штучне переривання вагітності» за своєю правосильністю є вторинною по відношенню до Цивільного Кодексу і похідною від нього. Базований на положеннях ЦКУ Закон України «Про охорону дитинства» в ст. 6 говорить, що «кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров’я». «…Згідно з локальними медичними нормами народження фіксується відповідними медичними органами в момент відділення життєздатної дитини від організму матері». (Руслан Стефанчук, Право на життя як особисте немайнове право фізичної особи. – www.lawbook.by.ru/magaz/PravoUkr/0311/27.shtml). Такі формулювання фактично «розв’язують руки» медичному персоналу не тільки для проведення абортів, а й для вбивства дитини під час пологів чи вже після них: вистачить не дати дитині зробити перший вдих і крик, щоб визнати її нежиттєздатною чи мертвонародженою, і не нести за це жодної відповідальності. А визначення моменту народження як відділення від організму матері дозволяє на один з найбільш огидних видів аборту: «аборт частковим народженням», коли при пологах голова дитини залишається в родових шляхах матері, а її мозок висмоктується вакуум-аспірацією. Такі формулювання ставлять право на життя в залежність від чийогось «визнання», зовнішніх обставин (перебування в лоні матері чи відділення від неї) та від того, що з дитиною станеться опісля – «вижила чи ні». Якщо «не вижила», значить не набула права на життя. (Те саме можна було б сказати й про дорослу вбиту людину: з моментом смерті внаслідок вбивства вона втратила право на життя, а отже, злочинець не несе відповідальності). Такі формулювання є цинічними і злочинними, і тому їх потрібно негайно відмінити.

[2] Дивись: Philipp E. Johnson. Darwin on Trial. – InterVarsity Press: Downers Grove, Illinois 1993. – С. 71-72.

[3] Улюбленим прикладом, який унаочнює геккелівську теорію, є факт, що на певному етапі розвитку в ембріона наче б то з’являються зяброві щілини. Однак ще до Геккеля було відомо, що ці складки у своїй будові та функціях не відповідають зябрам дорослих риб. Було відомо, що з них розвиваються такі структури, як нижня і верхня щелепи, язикова кістка, гортань, елементи кісток середнього вуха та різноманітні шийні залози і лімфатичні вузли. Тому РАЙХЕРТ (Reichert) вже у 1836 р. запропонував називати їх «вісцеральними складками». Сьогодні, після досліджень Еріха БЛЕХШМІДТА (Blechschmidt), відомо, що виникнення цих «вісцеральних», чи «фаринґеальних складок» зумовлене ростом мозку, нервового стовбура, серця та кровоносних судин. Швидкий ріст їхніх клітин приводить до утворення складок та до формування передхрящевих структур, («бластемів»), м’язів та нервів. Згідно з генетичною програмою, ці тканини призначені для утворення спеціальної структури у шийно-головній частині – щелеп, вушних кісток, жувальних м’язів тощо. Кожна з чотирьох складок є специфічним «матеріалом» для різних структур лицевої частини черепа та шиї. Детальніше про це: Ульріх, Генрік. Ембріологія і філогенез // Юнкер, Райнгард / Шерер, Зиґфрід, ЕВОЛЮЦІЯ. Критичний підручник. – Тернопіль: «Мандрівець», 2013. – С. 191-212.

[4] Див.: Блехшмідт, Еріх. Збереження індивідуальності. Людина – особа від самого початку. Дані ембріології людини. – В-во УКУ: Львів, 2003. – С. 20-21.

[5] Порівняй: Andreas Laun, Thesen zur ethischen Bewertung der In-Vitro-Fertilisation (IVF). // AKTUELLE PROBLEME DER MORALTHEOLOGIE. – Herder: Wien, 1992. – С. 125.

[6] Пор.: Блехшмідт, Еріх. Збереження індивідуальності. Людина – особа від самого початку. Дані ембріології людини. – В-во УКУ: Львів, 2003. – С. 46-75. Встановлена українським законодавством вікова межа, до якої офіційно дозволено робити аборт – донедавна це було 28 тижнів, тепер 22 – не має під собою жодної наукової підстави. Не визнавати момент злиття мембран статевих клітин початком життя людини та довільно вважати інші, виокремлені з цілісного процесу пренатального онтогенезу моменти таким початком (такі, як нідація, церебралізація і т.п.) означало би застосовувати модальну логіку з її формулою: «Давайте приймемо те і те за вихідні умови» до дійсності, яка своєю даністю сама задає вихідні умови і заперечує прийняття довільних вихідних умов. (Модальна логіка має своє значення, скажімо, в комп’ютерних операційних системах чи у визначенні правил гри, тобто – у витворах людських рук, але коли її стосувати до дійсності, яка не є витвором людини, то неминуче настане спотворення цієї дійсності). Модальну логіку щодо початку людського життя зазвичай використовують, щоби мати «розв’язані руки» для маніпуляцій з ембріонами (добування стовбурових клітин, досліди, які ведуть до смерті ембріона …) до такого довільно прийнятого моменту. До таких логічних та біоетичних викрутів часто спонукує потужний фінансовий інтерес: де говорить Мамон, там віддані йому «науковці» підлаштовують біоетичні міркування.
[7] Блехшмідт, Еріх. Збереження індивідуальності. Людина – особа від самого початку. Дані ембріології людини. – В-во УКУ: Львів, 2003. – С. 24-25.