Бути професіоналом та не суперечити своїй совісті

Аборт (також за медичними показаннями), контрацепція, а в останні роки ще й допоміжні репродуктивні технології є невід’ємною частиною повсякденної практики. Що робити лікарю, коли такі дії суперечать його совісті? З другого боку, як уникнути морального конфлікту, відмовившись, наприклад, скерувати пацієнтів на IVF, і водночас не позбавити їх найсучаснішого ефективного лікування?
Такі питання хвилюють лікарів не тільки у нашій країні. Вже багато років у Польщі існує гінекологічна секція Товариства католицьких лікарів, яка допомагає польським колегам підтримувати одне одного і разом шукати виходу в неоднозначних вимогах сучасного суспільства до нашої спеціальності. Звичайно конференції цього товариства відбуваються двічі на рік у різних містах Польщі, а їх програма включає медичну і біоетичну тематику. І одні, і другі доповіді відзначаються високим професійним рівнем і представляються особами, яких вважають експертами в тій чи іншій ділянці.
Цього разу така зустріч відбулася у Львові. Для польських колег вона стала нагодою відвідати наше чудове місто і його околиці (на щастя, незвична для цьогорічної золотої осені безхмарна погода цьому посприяла), і також разом з нашими лікарями взяти участь у конференції, ідею якої підтримали Школа біоетики Українського Католицького університету та Комісія УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я. Cпонсорами конференції були фірми «Ferring» та «Cambridge Diagnostic».
Треба зауважити, що тематика конференції аж ніяк не зосереджувалася навколо слова «проти». Після Архієрейської літургії та привітального слова владики Венедикта звучали доповіді, що одна за одною вимальовували конструктивну пропозицію для діяльності лікаря, яка не суперечити етичним та моральним принципам і нормам християнського життя. Ректор Львівської Духовної Семінарії Святого Духа УКГЦ і керівник Школи біоетики отець Ігор Бойко у своїй доповіді представив етичну оцінку різних допоміжних репродуктивних технологій та сучасних можливостей втручання в процеси регулювання зачаття. Християнська біоетики, як було зазначено доповідачем, заохочує до пошуку нових методів лікування безпліддя, які б відповідали гідності людини та пошануванню кожного людського життя. Рівно ж було вказано на основні причини, які змушують визнати деякі допоміжні репродуктивні технології такими, що суперечать етичним нормам, зокрема коли мова йде про запліднення іn vitro, з огляду на недосконалість даної технології та маніпуляцію людським життям.
Перша частина конференції була присвячена напротехнології ― одному з найновіших напрямків у сучасній репродуктивній медицині, який був запатентований у США професором Томасом Гільджерсом набагато пізніше від появи IVF, а саме через 13 років після народження першої дитини «з пробірки». Д-р Пьотр Гратковскі виголосив доповідь «Напротехнологія – прецизійна діагностика і лікування причин подружньої неплідності» де представив основні засади напротехнології та її найважливіший діагностичний інструмент ― крейгтонський метод, який представляє собою стандартизовану систему спостереження за біомаркерами циклу. Ця система дає можливість лікарю отримати від жінки таку інформацію про її організм та відхилення в репродуктивній функції, яку неможливо отримати в жоден інший спосіб. Спостереженню за біомаркерами, яке розроблене у 1980-х роках у Крейгтонському університеті в Омаха (США) жінку навчає спеціально підготовлений інструктор. Система полягає в занотовуванні біомаркерів циклу ― цервікального слизу та інших виділень зі статевих шляхів. Вона розроблена в такий спосіб, що названі прояви відчитує і записує сама жінка. Все дальше обстеження і лікування зосереджується навколо цієї симптоматики, що дає змогу підібрати обстеження та лікування відповідно до індивідуальних потреб кожної пацієнтки. Можливості тут дійсно перевершують будь-які сподівання. Наприклад, якщо при традиційному підході проблема недостатності фази жовтого тіла залишає багато невирішених питань, то в напротехнології недостатність жовтого тіла може легко діагностувати кожен лікар, до того ж розрізняють п’ять типів такої патологіі, кожен з яких потребує іншого лікування. Саме точна діагностика та індивідуальний підхід, який дає змогу підібрати лікування в кожному випадку вчасно і в міру, забезпечує успіх. Згідно даних публікацій, в недавньому ірландському дослідженні (Stanford JB, Parnell TA, Boyle PC, 2008) частота народження живих дітей подружжями із репродуктивними розладами при застосуванні напротехнології порівняльна з ефективністю IVF/ICSI (дані когортних бостонського (Malizia BA et al.. 2009) та нідерландського (Lintsen et al, 2007) досліджень). Водночас у напротехнології суттєво менше багатоплодових вагітностей, передчасних пологів та немовлят, які народжуються з малою масою тіла, а отже й менший ризик для здоров’я дитини. Крім того, це метод вибору для тих подружніх пар, які багаторазово безуспішно зверталися до ДРТ: у згаданому вже ірландському дослідженні успішної вагітності вдалося досягнути у 42% подружніх пар, які застосовували IVF/ICSI лише раз, при застосуванні IVF/ICSI 3 рази і більше частота успішних вагітностей досягала 19,8%. За новішими даними одного з авторів цього дослідження д-ра Бойла, в деяких групах пацієнток, які звертаються до напротехнології після неодноразових безуспішних циклів IVF, частота народження живої дитини досягає 40%. Можливо, такі результати здаються дивними, однак критерій ефективності тут дуже очевидний: діти або народжуються, або ні.
Д-р Гратковскі зупинився також на принципах реконструктивної хірургії малого тазу та основних принципах, які запобігають утворенню зростів — основної небезпеки, на яку наражаються при виконанні реконструктивних операцій з метою відновлення плідності. Слухачі мали нагоду наочно ознайомитися із цими принципами завдяки чудовим фотографіям автора із його власних операцій, деякі з яких вражають своєю простотою і раціональністю. Наприклад, «гідропаки», які застосовують замість традиційних серветок ― звичайні хірургічні рукавиці, які наповнюють стерильним розчином, зав’язують на гудз і застосовують для відгородження від операційного поля петель кишок; такий бар’єр не пошкоджує серозну оболонку та не провокує утворення зростів. Звичайно, були представлені і сучасні бар’єрні протизростові матеріали та способи їх нанесення.
Досвід напротехнології у Польщі і в Україні загалом однаковий за часом ― близько чотирьох років, однак темпи розвитку в кожній країні різні. У Польщі тепер вже більше 20 лікарів, які працюють в цьому напрямку, і кілька десятків інструкторів крейгтонського методу. В Україні поки що лише 4 лікарів і 2 інструктори. Однак досвід засвідчує одне і те ж: такий підхід безпечний і ефективний. Крім теоретичних даних, польський доповідач представив конкретні випадки із своєї практики, коли завдяки напротехнології вдалося подолати проблему неплідності після багатьох років безуспішного лікування іншими способами. Для мене також було великою радістю представити випадки двох моїх подружніх пар, які народили дітей після більше ніж 10 років очікувань (один із цих випадків представлений у квітневому номері ЗТЖ за цей рік).
Чи може лікар або медсестра відмовитися від виконання процедур чи втручань, які суперечать їх моральним та етичним переконанням, однак на виконанні яких наполягають сучасні медичні протоколи чи адміністрація лікарні? О. Андрій Логін, голова Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я, зупинився на морально-етичних дилемах, з якими стикаються медичні працівники в акушерстві та гінекології, та розглянув способи їх вирішення. Одним із документів, який визначає право на відмову від таких процедур, є Резолюція 1763 (2010) Парламентської Асамблеї Ради Європи, у якій зазначається: «Жодна особа, лікарня або установа не повинна бути примушена, притягнута до відповідальності або дискримінована в будь-якій формі через відмову від виконання, надання, допомоги у здійсненні або проведенні аборту, здійснення викидня у людини або евтаназії чи будь-якої дії, яка може призвести до смерті людського плоду або ембріона, з будь-якої причини».
Низка доповідей були присвячені окремим темам акушерства та гінекології. Магдалена Махляж, науковий консультант фірми «Cаmbridge Diagnostic», представила проблему IgG- залежної харчової непереносимості та досвід її вирішення в порадні «Материнство та життя» у Любліні, яка спеціалізується у лікуванні подружньої неплідності. Треба зауважити, що ця порадня є одним із центрів світового дослідження iNest, яке зараз триває і в якому вивчають ефективність напротехнології порівняно з іншими підходами до лікування неплідності (інші центри розташовані в Північній Америці та деяких країнах Європи). До речі, частими гостями там бувають також пацієнти з України. Індивідуальна харчова програма, яку пропонують пацієнткам з неплідністю та іншими хронічними захворюваннями (наприклад, аутоімунним тиреоїдитом, ендометріозом тощо) передбачає врахування дослідження на наявність специфічних харчових антитіл (імуноглобулінів класу G, які визначають за допомогою спеціальних комерційних тестів) та виключення з раціону відповідних продуктів. Це дає змогу організму справитися з аутоімунною реакцією, поліпшує загальний стан здоров’я та плідність. Треба зауважити, що така програма стосується лікування зниженої плідності як у чоловіків, так і в жінок.
Великий інтерес викликали доповіді Лесі Остап’юк , лікаря гінеколога з Львівського обласного центру з профілактики та боротьби зі СНІДом на тему плідності, вагітності й пологів у ВІЛ-інфікованих жінок, а також двох представників кафедри акушерства, гінекології та перинатології факультету післядипломної освіти Львівського Національного медичного університету: Сегрія Шурпяка «Синдром втрати плода: аналіз клінічних та соціальних аспектів» та Наталії Жемели «Вітамін D та вагітність». Саме навколо цих доповідей розгорнулася дискусія про те, яким чином можна поліпшити здоров’я молодого подружжя і його дітей шляхом впровадження сучасних профілактичних заходів. Адже найліпший спосіб уникнути морально-етичних складних моментів — це не допустити до ситуацій, які передбачають екстремальні рішення. Справді, тут відкриваються дуже великі можливості для співпраці медиків і Церкви, адже цього року завдяки старанням комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я, Комісії у справах родини, Інституту родини Українського Католицького Університету та Самбірсько-Дрогобицької єпархії були підготовлені сімейні консультанти, які вже працюють на греко-католицьких парафіях в усій Україні та які уміють передати подружжю елементарні гігієнічні знання, а також порадити вчасно звернутися до відповідного фахівця, якщо в цьому виникає необхідність.
Загалом, конференція стала чудовою нагодою для лікарів обох країн поспілкуватися, подискутувати і звичайно ж розширити свій кругозір. Треба сподіватися, що від цього отримають користь і пацієнти — адже це найголовніше.