Богослов’я тіла є променем світла

Інтерв’ю з Петром Гусаком для Інституту родини та подружнього життя Українського католицького університету

Тут і там ми чуємо про духовність, аж виринає термін “богослов’я тіла”. Чому тіла? Якщо ми детально приглянемося до суті християнського віровчення, взагалі до самої сутності християнства, то побачимо, що тіло в християнстві є центральною темою.

Головна теза християнства ー “І Слово стало тілом”, Христос яко віковічний божественний розум, друга Божа Особа Пресвятої Тройці став тілом, плоттю, одним із нас. Він тілом страждав, тілом помер, тілом воскрес.

Христос своєю смертю і воскресінням у тілі здійснив оправдання нас, відкрив нам двері до вічного спасіння. У таїнстві Пресвятої Євхаристії ми споживаємо тіло і кров, але духовно. Врешті-решт, у Символі Віри ми кажемо, що очікуємо воскресіння мертвих, тобто воскресіння тіла, адже душа має свій специфічний духовний спосіб існування. Водночас, тіло, будучи центральною темою християнства, є проблемою. І саме Іван Павло ІІ творив у напрямку вирішення цієї проблеми. 

  • Які історичні, культурні та соціальні передумови виникнення богослов’я тіла?

Я би розділив ці передумови на такі три групи: 

особисті передумови тоді ще Кароля Войтили;

передумови, створені світом;

передумови розвитку церковного вчення.

Особистою передумовою було його душпастирське служіння ще задовго до того, як він став єпископом, архиєпископом і кардиналом Краківським, і водночас професором Люблінського католицького університету. Кароль Войтила служив як душпастир молоді, ходив із молоддю у туристичні походи, спускався річками на байдарках, ночував під відкритим небом у наметових містечках, вів із ними душпастирські бесіди, слухав їхні сповіді, давав душпастирські настанови. Без сумніву, він стикався із проблемою любові та сексуальності, адже це те, що цікавило та хвилювало молодих людей. Результатом цього багатого душпастирського досвіду став його курс лекцій, який він виголосив у 1958 – 1959 рр. в університеті в Любліні. А пізніше, 1960 року, вийшла друком книжка “Любов і Відповідальність”. Бачимо, що навіть за комуністичних часів у Польщі такі видання, хоча й обмеженими тиражами, хоча й із певними труднощами, але все-таки могли з’являтися, на відміну від того, що діялося на суто радянських територіях. Як він сам писав у передмовах до двох видань цієї книжки, часто можна почути закид, що про справи любові, сексуальності та подружжя можуть говорити лише одружені, лише ті, які мають власний досвід кохання, статевого взаємодарування у подружжі, плідності, народження та виховання дітей, а от особи духовні, котрі живуть у целібаті, не мають що на ту тему говорити. Однак, як він сам зауважує, духовні особи мають набагато ширший і глибший досвід, всеохопний досвід душпастирства, співпереживання цих проблем зі своїми духовними чадами. 

Ще однією особистою передумовою стало ґрунтовне знайомство з філософією Макса Шелера, зокрема з етикою цінностей.

У рамках цієї етики цінностей любов, особливо статева любов між чоловіком і жінкою, розуміється як відповідь на цінність коханої особи та дарування себе цій коханій особі в тій цілості: з душею і тілом, а також і приймання такого самого дару від цієї особи.

У цьому й сенс сексуальності яко відповіді на цінність людини. Крім того, у книжці “Любов і Відповідальність” відчутний вплив тексту Макса Шелера про сором і його відчуття. Кароль Войтила розглядає позитивне значення статевого сорому для збереження гідності людини, для збереження дорогоцінного. 

Богослов’я тіла ставало публічно відомим поступово: між вереснем 1979 року і листопадом 1984 року. А це час після сексуальної революції, подій 1960-х рр., які роз’єднували у людській статевості значення продовження людського роду, значення мови любові від суто фізіологічних процесів і задоволення. Тоді в певній формі проявилося маніхейство, чи навіть назвемо це неоманіхейством, яке з новою силою наростає і в наш час та є роз’єднанням духовного й тілесного аспектів людини. Тілесні функції стали автономними, а сексуальність яко одна з найпотужніших тілесних функцій була зведена лише до рівня засобу для знайомства, до рівня потиску руки в горизонтальному положенні, від’єднана від духовного виміру особи, від виміру любові. Секс із будь-ким, секс із багатьма партнерами, роз’єднання сексу та дітонародження через контрацепцію і зростання кількості та поступова легалізація абортів у світі ー це ознаки світу, який не хоче й не очікує спасіння, живе тільки у цьому часовому проміжку. Дати відповідь і спростування на те, що пропонував світ, поставив собі за завдання Кароль Войтила як автор богослов’я тіла. 

Крім того, певні зрушення відбувалися також і в церковному вченні ще до понтифікату Кароля Войтили яко папи Івана Павла ІІ. Зокрема, не без впливу ще одного німецького філософа-феноменолога Дітріха фон Гільдебранда. Ці зрушення вже стали помітними в документах Другого Ватиканського собору, а саме в Пастирській конституції про Церкву в сучасному світі «Gaudium et Spes» (Радість і надія), де від §48 до §52 розглядається питання подружжя, подружньої любові.

На перше місце вона ставить подружню любов, а не дітей, як прийнято було вважати до того. Діти є плодом цієї любові. Тому, якщо намірено намагатися позбутися дітей чи не допустити їх до життя, то це свідчить про те, що між подругами нема любові.

На другому місці є взаємна підтримка, а от традиційне вчення про лік від пожадливості, яке сягає корінням ще 7 глави Першого послання апостола Павла до коринтян: “Кожний хай має свою жінку, і кожна хай має свого чоловіка”, не згадується, адже, якщо сприймати подружнє спілкування виключно як лік проти пожадливості, то це призведе до інструменталізації подругів, перетворення їх на засіб задоволення цієї пожадливості. 

  • Які філософські вчення спростовує богослов’я тіла святого папи Івана Павла ІІ?

На той час і в Західній, і в Східних Церквах негласно сформувалася опінія, що подружжя (а відповідно й статеве життя та дітонародження) є чимось нижчим і менш гідним уваги, ніж, наприклад, покликання до дівицтва, целібату, монашества. Це мало свої передумови, запозичені з-поза християнського контексту, зокрема, з античної філософії, а саме: платонізму, неоплатонізму, стоїцизму, представники яких вважали тіло покаранням і в’язницею душі. Запозичений інструментарій не дозволяв повною мірою осягнути й передавати у віровченні правду про людську тілесність і статевість. Найдрастичніше це проявлялося у єресях, які так чи інакше були дотичні до християнства, зокрема в маніхействі, котре називало тіло продуктом злого начала. Такі течії, очевидно, засуджувалися, але якийсь легкий наліт залишався.

Деякі християнські автори писали, що похітлива сексуальність дана людині виключно для чадородія, і що про ніяку любов між чоловіком і жінкою навіть мови не може бути. У тому сенсі, богослов’я тіла знімає оцей наліт, тихцем присутній нехристиянський матеріал, котрий знецінював тіло, подружжя і сексуальність. 

  • На який філософських парадигмах базується цей текст?

Базовою для богослов’я тіла є аристотелівська антропологія, перейнята й опрацьована святим Томою Аквінським, згідно з якою людина є тілом і душею субстанційно єдиною. Це бере свої витоки від вчення Аристотеля про душу як про форму тіла. Аристотель переніс своє метафізичне вчення на вчення про душу, про людину, де тіло є матерією, а душа є формувальним принципом тіла. Незважаючи на хибність того, що душа є формою тіла, це вчення має позитивний наслідок, адже розглядає людину цілісно. Відповідно всі тілесні прояви людини є проявами її особи. Ось як про це говорить Тома Аквінський у книзі “Сума теології” у 76 квестії: “Одна й та сама людина має свідомість про те, що людина є одночасно кимось, хто пізнає розумовим шляхом, так і кимось, хто отримує тілесні чуттєві враження. У такий спосіб тіло, без якого не може бути сприйняття чуттєвих вражень, потрібно визнати частиною людини”.

Отож, усі фізіологічні прояви, зокрема й сексуальність, виражають особу, тому є частиною невід’ємної і незаперечної людської гідності.

Ще один аспект у вченні Томи Аквінського ー це його вчення про пристрасті. У контексті цього вчення він розглядає любов як пожадливу пристрасть, мотивовану добром. Богослов вважав, що пристрасті є нейтральними, а моральне забарвлення ー добре чи погане ー вони отримують залежно від спрямування на об’єкт. 

  • Якою є актуальність богословʼя тіла в сучасному світі?

Я би розділив його на два аспекти: світовий і церковний. У світі, мабуть, завжди й був цей розлам між душею і тілом, поділ людини на духовну та тілесну складову, аж до заперечення духовної. Але в цьому динамічному розвитку від сексуальної революції аж до наших днів ми бачимо знову й знову теоретичне та практичне здійснення цього розламу. Наприклад, у сучасній теорії ґендеру. Згідно з цією, очевидно, хибною теорією людина, незважаючи на свою біологічну стать ー чоловічу чи жіночу ー може хотіти відчувати себе кимось іншим із цих двох статей, або, коли заперечується бінарність людської статевості, ким і навіть чим завгодно. І тут ховається парадокс, адже з тілом, по суті, не рахуються, говорять лише про духовне самосприйняття, але активно задіюють тіло в збочених сексуальних практиках. Цей світ не прагне спасіння, але Христос відкупив усіх людей, тому Церква покликана допомогти всім навернутися і спастися. У цьому середовищі богослов’я тіла є променем світла. 

Щодо Церкви, то останнім часом мені здається, що, можливо, не в офіційному вченні, бо доктрина зберігається, але загалом учення святого папи Івана Павла ІІ виглядає забутим, а особливо богослов’я тіла. 

  • Чим для Вас є богословʼя тіла святого папи Івана Павла ІІ?

Перш за все, правдою про людину яко цілісну істоту. Далі, воно для мене є методом у первісному значенні терміну, тобто “шляхом, яким щось осягається”, методом проголошення правди про людину в християнському середовищі, адже воно має понадконфесійне біблійне тлумачення, чинне для всіх конфесій, тим паче загальні етичні пасажі з філософської етики й антропології, вплетені в текст Івана Павла ІІ. Ну й нарешті, богослов’я тіла є для мене особистим орієнтиром. Ба більше, богослов’я тіла є важливим для правильного розуміння Бога, бо як ми розуміємо людину, так ми розуміємо Бога. Якщо ми вважаємо людину ув’язненою в тілі, то виникнуть запитання, чому Бог ув’язнив її у тілі, які аскези потрібні для спасіння. Починається плутанина в теології.

Як каже святий апостол Павло, ми відкуплені дорогою ціною, тобто кров’ю Христовою, тож прославляймо Бога в тілах наших, зокрема й у нашому подружньому житті, творячи його таким, яким воно було в Божому задумі, а саме: богослужінням.

http://family-institute.org.ua/informacijnyj-resurs-sim-ya