Сексуальні узалежнення – 3

Прошу дати однозначну відповідь на запитання: онанізм – це смертний гріх чи ні? Відповідаючи на це запитання, прошу Вас не забувати, що деякі люди, які чинять цей гріх, залежні від нього: вони не хотіли б грішити, але їхня воля слабка і відмовляється їх слухатися.


Відповім тільки те, що я, як священик, прошу покутників, які мають цей гріх на сумлінні, не приступати до Святого Причастя, поки не отримають відпущення цього гріха у Таїнстві покути. Водночас я намагаюся не підходити до цього гріха бездушно. Людина, яка приходить до священика з такою проблемою, часто дуже змучена; вона вже багато разів приймала «остаточне рішення» у боротьбі з цією залежністю, але щоразу гріх ніби глузував з таких рішень. Часом у тих гризотах людині спадає на думку, що вже, мабуть, така є наша фізіологія, що це природний спосіб зняття сексуального напруження, що вчення про гріховність онанізму вигадали заражені маніхейством ченці.
Людям, залежним від цього гріха, я щиро співчуваю ще й тому, що вони стають жертвами сучасної атмосфери, далекої від поваги до всього того, що в людській сексуальності є святе і зобов’язує до чистоти та духовної праці. Це банальна істина, що людина має право на те, щоб суспільство полегшувало, а не утруднювало розвиток у ній всього доброго. Тим часом моделі поведінки у сфері сексуальної моралі, які ми спостерігаємо в кіно чи на телеекрані, часто далекі від християнського взірця.
Але найбільше співчуття до людей, над котрими запанувала залежність, викликає те, що в цій ситуації особливо яскраво виявляється нищівна сила гріха. Гріх – це щось більше, ніж тільки поганий вчинок, він викликає недобрі зміни у внутрішньому світі людини: у нас зменшується природна схильність до добра, і водночас зменшується наш імунітет до зла. Отак-от гріх створює в людині ніби її другу натуру. Первісна натура людини, створена руками Творця, була цілковито націлена на добро, і хоча первородний гріх завдав їй серйозної шкоди, та вона зберегла багато чого зі своєї фундаментальної схильності до добра. А ще важливіше: у Христі ми отримали надію на цілковите зцілення нашої первісної натури. Тим часом наші особисті гріхи діють у діаметрально протилежному напрямі: вони довершують руйнацію, започатковану первородним гріхом, будять у людині ніби її другу натуру, яка головно націлена на зло.
Таємниця гріха справді не провіщає нічого доброго. Гріх, як говориться у Катехізисі, це свідоме й добровільне порушення Божого закону. Кожний наступний гріх збільшує нашу гріховну неволю: людині щоразу важче дотримуватися Божого закону. Друга гріховна натура все більше схиляє нас до наступних гріхів. Гріх породжує гріх. Як часто повторював св. Августин, особливо тяжкою карою за гріх є те, що людина вже майже не може втриматися від наступних гріхів. Цю грізну таємницю гріха драматично описує св. Павло: тих, хто поводиться безбожно, Бог передає «за похотями їхнього серця на нечистоту, щоб вони самі сквернили власні тіла між собою» (Рим 1,24). На таємницю поневолення гріхом вказують також біблійні поняття зачерствілості серця і засліплення. Апостол Павло навчає, що людина через зачерствілість свого серця може віддати себе «непогамованій розпусті, щоб з ненаситністю коїти всяку нечисть» (Еф 4,18-19). Є такі, «у яких бог цього віку осліпив розум, отих невіруючих, щоб їм не сяяло світло Євангелії слави Христа, Який є образ Божий» (2Кор 4,4).
Людина, яка потрапила в залежність від гріха, особливо відчуває оту грізну таємницю гріха. Це не означає, що така людина гірша від тих, хто не має такої залежності. Існування гріховної залежності означає тільки те, що від неї треба визволитися. Тому що гріх схожий на хворобу: є хвороби явні, а є приховані, і ці останні можуть бути небезпечніші, ніж перші. Кожний гріх духовно спустошує людину; часом спустошення можна побачити (як у випадку залежності) неозброєним оком, а подеколи воно приховане, як рак, який підточує наш духовний організм, і якщо нас не вилікує благодать Христа, то він виявиться в найнесподіваніший час.
Як боротися з залежністю від онанізму? Передовсім не давати волю егоцентризму. Те, що я «нажив» якусь гріховну залежність, принижує любов до себе самого. Тому часом людина вирішує викоренити з себе свій гріх, керуючись саме любов’ю до себе, а не прагненням до духовної чистоти. Оскільки таке егоцентричне рішення буває звичайно неефективним, то на неї находить пригніченість, розпач, байдужість, або, навпаки, людина починає легковажити своєю залежністю, виправдовується, що всі люди мають якісь гріхи, вмовляє себе, що це справа суто фізіологічна, а не моральна.
Тому боротьба з гріховною залежністю повинна бути водночас і подоланням свого егоцентризму. Треба вчитися смиренно радіти кожному малому успіху в цій боротьбі: бо малі успіхи працюють на остаточну мету, хоч вони й непомітні і хоч часом здається, що такі малі успіхи не просувають справи вперед. Треба відкинути будь-який страх: наприклад, чи я вистою в хвилину спокуси або чи я взагалі визволюся від цього гріха. Бо все це егоцентричний страх – мене більше непокоїть, чи я подужаю, чи вийду переможцем.
Тим часом завжди, коли нам доводиться змагатися із злом, треба пам’ятати, що тільки Христос може нас раз і назавжди визволити від зла. Гріховна залежність чи навіть тільки саме усвідомлення того, що ми можемо не встояти перед спокусою (а хто з нас може ручатися за себе?), свідчить про те, що нам треба прагнути до глибшого, правдивого зв’язку з Христом. На жаль, навіть тут людина може поводитися егоцентрично: адже не йдеться про те, що я сам можу поглибити свій зв’язок з Христом, надати йому більшої правдивості. Те, що я в змозі зробити, це покірно шукати Христа, просити Христа про благодать бути зі мною і явити Його силу, просити прощення за те, що я замикаюся перед Ним, хоча найчастіше внаслідок моєї засліпленості я навіть не помічаю цього.
Христа треба шукати в молитві й прагненні дотримуватися Божих заповідей, треба приступати до таїнств, свідчити добром щодо інших. Чому ж ефективність цих засобів у боротьбі з нашими гріховними залежностями неоднакова? Чому одні переконуються в їхній ефективності, а іншим навіть ці засоби (а кращих для боротьби проти зла Церква не знає) не допомагають? Відповідь проста. Одні, використовуючи ці засоби, доступили благодаті з’єднання з Христом, яка чудесно змінює людину, а інші ще повинні молити про неї. Головне, щоб вони не зневірилися у силі Христа, щоб завжди пам’ятали, що благодать Христа – це дар, але її треба шукати в поті чола; головне, щоб їх не злякали невдачі, щоб вони знову й знову розпочинали боротьбу із злом у собі, навіть якщо їм здаватиметься, що все надаремно. Час визволення обов’язково надійде, може навіть незабаром, а найчастіше навіть раніше, ніж ми того сподіваємося.
Для досвідчених людей, які подолали залежність силою віри, дуже характерним є те, що вони не знають, коли їхня гріховна залежність зникла. Вони боролися з нею, і це в них не дуже виходило, їх охопив відчай, але вони знаходили нову надію, множили молитви, а Христос їх ніби не вислуховував: аж одного дня вони з подивом усвідомили, що стали вільні. Тепер самі собі дивуються, як вони могли колись бути рабами гріховної залежності; адже вірність Божому закону здається такою простою!
І ще три конкретні вказівки. По-перше, не варто зосереджувати свою моральну увагу на труднощах у подоланні гріховної залежності. Часом добре помолитися, наприклад, так: «Господи Боже, я знаю, що мої гріхи великі. Може більші, ніж мені здається. Але ж Ти бачиш, що я не тільки грішник, що в мені багато доброго. Я знаю, що все те добре, що тільки є в мені, то Твої дари, але це свідчить і про те, що я не в усьому Тобі невірний. Мабуть, добро, яке я роблю, скалічене гріхом, але ж трохи того добра є і в мені. Допоможи мені вирватися з моїх гріхів і прийми мою подяку за все те добре, що я нині роблю!».
Кожного, хто не в змозі подужати свою гріховну залежність, я дуже заохочую до такої молитви. Йдеться про те, щоб не дозволити дияволу нав’язати нам неправильний погляд на наші гріхи. Не можна легковажити гріхом, але й не можна дивитися на себе єдино тільки крізь призму свого гріха. Погано, коли ми не прагнемо позбутися свого гріха, але так само погано, коли ми втратили надію визволитись від нього.
По-друге, буває, що хтось, пригноблений гріховною залежністю, знай ображається на Господа Бога, що Він нам дав такі важкі заповіді. Ті претензії до Господа Бога показують, що ми не усвідомлюємо сенсу Його закону, що ми ставимося до заповідей або як до самовільних приписів, або як до заборон. Тому всілякі образи на Господа Бога треба долати молитвою про дар зрозуміння Божих заповідей і про дар прагнення до тих дібр, на сторожі яких стоять Божі заповіді. Здається, що здебільшого наш клопіт із самовладанням перед сексуальністю виникає через брак переконаності в сенсі чистоти та слабкість нашого прагнення розв’язати ці справи справді по-божому. Здається, тут ховається головна причина того, що моральні норми, які належать до сфери шостої заповіді, ми вважаємо важкими. Але ж «заповіді Його не тяжкі» (1Йн 5,3). Це ми робимо їх тяжкими, якщо, приміром, станемо керуватися нездоровою цікавістю чи будемо занадто лінивими, щоб відкинути спокусу на самому її початку.
По-третє, у боротьбі з гріховною залежністю не треба перебільшувати роль так званої сили волі. Як на мене, важливіше мати серйозну мету. Скажімо, хтось може роками боротися з нікотиновою залежністю: раз по раз приймає остаточні рішення, з неймовірним трудом досягає незначних успіхів, уже вкотре відмовляється від боротьби і знову приймає рішення. Та от одного дня стався інфаркт, хворому сказали, що паління все одно, що самогубство. І тоді ту звичку хтось як ножем відрізав: залежність просто зникла, без великих рішень, без особливих зусиль. Хворий збагнув, що йому йдеться про життя і смерть. В нього з’явилася велика мета: врятувати життя від небезпеки.
Так само буває з будь-якими іншими залежностями. Якщо хтось потрапив у якусь залежність і йому важко від неї звільнитися, то це не обов’язково свідчить про слабку волю цієї людини. Скоріше це є свідченням слабкої віри. Тому всім нам, зокрема тим, хто має якісь особливі труднощі з дотриманням Божих заповідей, треба часто молитися: «Вірю, поможи моєму невірству!» (Мк 9,24).

Я. САЛІЙ, Дражливі питання про…, перекл. Н. Попач, Київ 2005, с. 124-131.

джерело: http://shansnazustrich.net/