Як відокремитися від батьків або чому я живу не так, як хочу?

Як відокремитися від батьків або чому я живу не так, як хочу?

Емоційна сепарація від батьків деколи вимагає серйозної роботи над собою в дорослому віці.
Про те, чому важливо відокремитися від батьків, що робити з почуттям провини і як знайти “золоту середину”.

Взаємовідносини з батьками – проблема для більшості. Близько третини всіх клієнтських запитів – про відносини з батьками.
Сил витримати цю правду, погодитися зі своєю драмою і прийняти її як частину своєї історії. І перестати вимагати недоотриманої любові і турботи або компенсації за пережиті страждання. Це процес відділення.

Починається, як правило з таких тем:
– Після маминого дзвінка я півдня ходжу в зневірі, переварюю.
– Чому як тільки мені стає краще, їй тут же треба принизити мене?
– Поїхав би давно, але як залишити батьків? Вони зовсім несамостійні.
– Варто мамі сказати “А як же я?”, Відразу накриває почуття провини, і мені легше відмовитися від планів.
– У мене не було батька. Тобто він був, але нічого не робив для нас.
Так говорять люди, які не відокремилися від батьків.

Набратися сміливості і зважитися побачити неприємну правду про себе в батьківській родині – перший крок до виходу і набуття сил для вирішення проблеми.

Що значить «не відокремитися”?

Відділення від батьків – це не роз’їхатися з ними і стати економічно незалежною (більшість з цим більш-менш справляються).
Відділення – це стати незалежним емоційно. Перестати доводити, впиватися “зроблю навпаки”, дратуватися, ображатися на батьків, боятися їх оцінки та їх дій, чекати чи вимагати допомоги і приймати її як належне.
Але ніяк не уникати їх, ігнорувати, опікати, втручатися в їхнє життя, вирішувати їх проблеми, відкладати через них мрії і плани, бачити в них причину свого невдалого життя.

“Відділення від батьків або партнера – це здатність індивіда здійснювати автономно прямі (НЕ маніпулятивні) самостійні вибори, залишаючись в емоційній зв’язку з системою значущих відносин”
. Цитата з лекції з сімейної терапії Марка Ярхауза.
Автономно і залишаючись в емоційній зв’язку, але мова не йде про разові або екстрених ситуаціях. В критичний момент нормально кинути все і кинутися на допомогу.

Ваші батьки – просто люди, хороші і погані одночасно, як всі люди на землі, з людськими можливостями і недоліками.
Вони не всемогутні боги, якими були для нас в дитинстві. Чи не джерело всіх благ і задоволень, яким були для нас в ранньому дитинстві. Чи не хтось, перед ким треба виправдовуватися, чекати дозволу, схвалення і намагатися не засмучувати, як це було в молодшій школі.
Чи не дурні і обмежені істоти, що тиснуть і не дають жити, якими вони (можливо) сприймалися в підлітковому віці.

Вони такі, які є. Якими їх зробила життя і вони себе самі. Вони можуть бути неблагородними, байдужими, нецікавими, егоїстичними. Вони можуть вирішувати свої проблеми за ваш рахунок. І так, вони можуть вас не любити.

Стати автономним – означає визнати це.

Погодитися з тим, що батьки чогось не вміли – визнати це, перестати вимагати і бажати отримати. Це і означає відокремитися.

Погодитися, що вас могли не любити, що вами могли користуватися, могли відігравати на вас свої травми і залучати вас в свої деструктивні процеси. Погодитися, що батьки вели себе з вами, як вміли, і перестати вимагати свою “данину за 12 років”.

– Побачити не ідеальний (і, власне, недосяжний!), а реальний образ батьків, погодитися з ним і почати самому добувати собі все “недодане”.
Може бути, готувати. Може бути, співати. Може, любити. Може, піклуватися. Може, себе контролювати. Може, спілкуватися. Може, підтримувати порядок. Може, радіти. Може, справлятися з труднощами.
Якщо ваша мама не вміє готувати – чи будете ви чекати від неї кулінарних шедеврів? Ні, швидше за все, навіть якщо дуже любите поїсти. Ви станете завсідником улюблених кав’ярень / ресторанів або закінчите кулінарну школу.
Тоді чому ви вимагаєте любові до себе від тата, який не вміє любити? Або тепла від мами, яка не вміє відчувати? Вимагати, чекати, ображатися, не отримуючи, злитися, хотіти довести або помститися – ознаки того, що ви ще не відокремилися.

– Стати автономним, означає також визнати автономію батьків, відмовившись від дитячого зарозумілості, яке говорить нам, що без нас мама / тато не впорається. Або від страху, який примушує служити батькам, щоб не бути поганий дочкою або сином.
– Стати автономним, значить, погодитися з тим, що батьки можуть жити не так, як нам подобається: не піклуватися про здоров’я, поводитися негарно, сваритися між собою, говорити те, що ми не хочемо слухати, хотіти від нас того, чого ми не хочемо давати.

Погодитися з цим по-справжньому можна, лише проявивши повагу. Глибока шана до їх вибору як їм жити. Тоді ми відокремлюємося.

Почніть поважати вибір батьків

Повага – це повна згода з усім, що роблять батьки, без емоцій і бажання рятувати, тікати, мстити або виправляти.

Якщо ви говорите собі “так я поважаю їх спосіб жити!”, А самі відчуваєте сором, роздратування, бажання виправити, або провину, прагнення догодити і “віддати борг”, або доводите, захищаєтеся, сперечаєтеся, протестуєте – ви не поважаєте і ви не відокремилися.

Якщо вам здається, що батьки без вас не впораються, пропадуть – у вас немає поваги. І ви плутаєте опіку і турботу, а це різні речі.

Перестаньте опікати батьків

Турбота – це розуміння потреб і допомога (не на шкоду собі і іншим) в їх задоволенні. Опіка – це призначення людини недієздатним і роблення за нього того, що він може і повинен робити сам.

В турботі є повага, в опіці її немає. При опіці ви підноситься над батьками, відчуваєте свою силу і владу. Піклуючись, ви взаємодієте, займаючи своє комфортне місце поруч з мамою або татом. Коли ви дбаєте – вам комфортно. Якщо некомфортно – значить, ви опікуєтеся або служите. Опіка і служба кажуть, що ви ще не відокремилися.

“Якщо дитина думає:” Я потрібен / а мамі, без мене мама не зможе “- це дитина на службі. Діти часто вірять, що вони можуть і повинні врятувати свою матір або батька, як би зробити їх долю легшою, ніж вона є на насправді. У долі є гідність. Щоб перестати втручатися в життя батьків і рятувати їх, потрібно відійти на відстань і побачити їх долю. Потім з повагою прийняти їх долю. Це називається подорослішати “. Маріанна Франке-Грікш, березень 2016.

Ще трохи про почуття провини

Так уже влаштовано в цьому світі, що батьки дають (дарують) дітям життя. Діти не повертають отримане батькам, а віддають “борг” своїм дітям.
У відносинах з батьками діти ніколи не можуть досягти рівності. Що рівноцінного може дати дитина батькам за отримане життя?
Своє життя? Їм це не потрібно. Тому нічого. Вона дасть життя своїм дітям. Або своїм “духовним дітям” – ідеям, проектам, звершенням. Це сприяє її відокремленню від батьківської сім’ї, коли вона стає дорослою.

Вина у дітей виникає, коли вони дорослішають (не можуть віддати борг). Ця вина – нормальний етап дорослішання. Її ми просто проживаємо, розуміючи, що це відділення від батьків.
Повне відділення від батьків неможливо без повного зближення. Спочатку потрібно зблизитися. Прийти до батьків, якщо ви дистанціювалися або ігноруєте / уникаєте їх.

Гарненько повоювати, якщо зліться. Заявити про межі, якщо боїтеся і дозволяєте втручатися у ваше життя. Потім подивитися на них дорослими очима – як на людей, в чомусь поганих і в чомусь хороших. Прийняти, що іншими вони не будуть. Почути в собі повагу до їх способу жити. Погодитися, що вам вже все дали і більше не дадуть.

Потім повірити, що ви самі тепер єдина людина, яка може дати вам все, що вам хочеться отримати. Це і є дорослішання.

Автор: Ксенія Віттенберг, психолог і травматерапевт.
переклад: Мирон Шкробут