Роздуми про подружню любов

Роздуми про подружню любов

«Коли є любов, тоді відсутнє почуття сорому,
немає страху, розумієте?
Це коли тебе не підведуть, не зрадять.
Це коли тобі вірять…»

Анутан де Сент Екзюпері «Маленький Принц».

Наш світ існує завдяки любові, красі, доброті. Такі цінності приваблюють нас, викликають у нас захоплення, подив, пошану.
Любов – не лише цінність, яку ми належно шануємо, це також особистісна реакція-відповідь на красу, доброту і цінність іншої людини. Так кожній людині притаманна природна здатність любити і приймати любов, відчувати красу, доброту, будувати стосунки з іншими особами. У серці людини присутнє бажання людського щастя, реалізованого у спілкуванні й стосунках.

У християнській традиції Бог є джерелом любові, якою люди люблять одне одного. Божа любов, яка є особовою, милосердною, жертовною, творячою добро, уважається ідеалом для людської любові.

Божа любов – це першопричина появи довколишнього світу і людини, це сенс існування світу та життя людини, це підстава того, що навколишній світ загалом й кожна людина зокрема можуть втілювати, віддзеркалювати красу, доброту, цінність й гідність.

Найкраще явище любові можемо пізнати спостерігаючи за розвитком стосунків чоловіка і дружини, батьків та дітей. А також спостерігаючи те, як людина завдяки любові розвивається і стає зрілою особистістю, як стає здатною виявляти повноту своїх інтелектуальних, вольових, душевних і духовних здібностей у стосунку до іншої людини.

Завдяки любові можемо відкрити для себе цінність й унікальність іншої людини, її красу і доброту, її особистісні моральні та духовні достоїнства.

Спостерігаючи за любов’ю між чоловіком і жінкою, помічаємо такі характеристики любові, як: прагнення чинити добро коханій людині, взаємність, відповідальність, прагнення творити стабільну спільноту, бажання ощасливити іншу людину, турбота про добробут коханої людини.

Завдяки любові виникає нова сім’я, яка є унікальною людською спільнотою між чоловіком і жінкою, які готові жити спільним життям. Ця сімейна спільнота керується у всіх своїх справах любов’ю як головним моральним принципом поведінки, а цей принцип виключає будь-яку можливість використати іншу людину задля власної користі. Людська ж користь проявляється або як хтивість (пошук суб’єктивної насолоди), або як пошуки власного щастя, або як пошук комфорту на зразок «ти мені робиш послугу – я тобі», тощо.

Любов керується іншою логікою, ніж логіка егоїстичної поведінки. Любов будує тривалі, вірні, стабільні стосунки, зміцнює спільність між особами на інтелектуальному, вольовому, почуттєвому, тілесному вимірах.

Любові притаманна також здатність до розвитку, в процесі якого любов охоплює різні людські почуття, емоції, розум, волю, пам’ять, діяльність усіх органів відчуттів, функціонування людського тіла і духовної душі. Також любов характеризується служінням, готовністю віддавати, безкорисливо допомагати, жертвувати чимось заради іншого. Любов не поневолює, не забирає особистої свободи, навпаки дає звільнення від різних проявів людського егоїзму.

Святий Іван Павло ІІ у творі «Любов і відповідальність» говорить, що зрілою формою любові є «подружня любов», яка є любов’ю-даром, коли двоє закоханих дарують самих себе одне одному. Логіка такого дару веде до появи сім’ї, яка є нерозривною аж до смерті. Також з логіки любові-дару випливає відповідальне материнство і батьківство, яке приймає нове людське життя як дар, і також як завдання про дитину належно подбати.

На мою думку, найкраще описує явище любові один біблійний текст, а саме «гімн любові» апостола Павла з першого послання до коринтян:

«Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не минає» (13: 4-8).
Це, мабуть, опис зрілої подружньої любові, справжньої батьківської і материнської любові до дітей, а, в першу чергу, це опис любові Бога до кожної людини.

Любов-закоханість перетворюється на зрілу подружню любов у момент, коли хлопець і дівчина укладають шлюб, заявляючи світові про прийняте ними рішення, і у момент християнської церемонії шлюбу запрошують Бога до своєї сім’ї, і таким чином входять у повноту стосунків любові.

Отож, явище любові можемо найкраще пізнати лиш зсередини, будучи активними учасниками стосунків та спільноти любові.

Ігор Леньо