Сім’я як один із факторів ефективної реабілітації та профілактики алкоголізму і наркоманії.

Сім’я як один із факторів ефективної реабілітації та профілактики алкоголізму і наркоманії.
Сім’я як один із факторів ефективної реабілітації та профілактики алкоголізму і наркоманії.

Тези III науково-практичної конференції «Формування тверезого способу життя в сім’ї та суспільстві».
Львів, 4–5 листопада 2016 року.

Гаєвська Наталія Володимирівна Канада, Торонто, приватна психотерапевтична практика, ГО “Дорога до себе”, психолог, керівник проекту “Крок назустріч – сім’я вільна від залежностей”, nataliya.gayevska@gmail.com

У зв’язку із складною соціально-економічною ситуацією перехідного періоду, що останнім часом склалась в Україні, а також активними військовими діями на сході країни, проблеми узалежнення від психоактивних речовин серед населення набувають все більшої актуальності. Аналіз публікацій з проблематики наркоманії та алкоголізму однозначно вказує на те, що ефективна профілактична робота неможлива поза роботою з сім’єю, оскільки у членів сім’ї узалежненого від хімічних речовин родича (наркоманія, алкоголізм, токсикоманія тощо) розвивається особливий вид міжособистісних стосунків, що описується терміном “співзалежність”, який використовується як для опису психічного стану окремих членів сім’ї (співзалежних), так і для характеристики внутрішньосімейних стосунків у цілому.  
Дослідники питання співзалежності у сім’ях, де є узалежнені від психоактивних речовин (Мелоді Бітті, Беррі і Дженні Уайнхольд, С. Даулінг, В.Д. Москаленко, Є.В. Ємел’янова, Т.В. Румянцева, Беверлі Конерс), виділяють такі суттєві параметри цього феномену:
1. співзалежність пов’язана з порушенням можливості відкритого вираження почуттів і обговорення особистісних та міжособистісних проблем в середині сімейної системи.
2. на поведінковому рівні співзалежність проявляється у вигляді стереотипних форм, а також пов’язана з вихолощенням і зубожінням емоційної сфери особистості.
3. співзалежність виражається в переміщенні фокусу відповідальності і контролю з власного життя на життя іншої людини.
4. співзалежність – це реактивний процес, сенс і мета якого полягають в знятті внутрішньоособистісних конфліктів способом саморуйнуючої поведінки.
5. співзалежність – це захисна компенсаторна реакція на внутрішньоособистісний конфлікт [1 – 4] .
Незважаючи на загальновизнаний факт виникнення співзалежних стосунків в сім’ях, де є узалежнені від психоактивних речовин родичі, у вітчизняній літературі існує дефіцит теоретичних і практичних досліджень механізмів взаємовпливу сім’ї та узалежненого від хімічних речовин, які можна було б ефективно застосовувати на практиці, залучаючи в реабілітаційний та профілактичний процес одночасно всю сімейну систему і пропрацьовуючи системно деструктивні сімейні моделі поведінки, які призводять до узалежнень та неефективності медичного лікування узалежненого і на базі цього підходу формувати роботу реабілітаційних центрів з акцентом на сімейну терапію. В цьому плані показовим є досвід канадійських науковців та канадських реабілітаційних центрів сімейного типу [7] .
Говорячи про родину як про фактор, провокуючий вживання психоактивних речовин, Беверлі Конерс вказує, що практично у всіх випадках виявленої узалежненої поведінки одним з її членів, в життєдіяльності сім’ї існує період, що передує наркотизації чи алкоголізації і найбільш повно описується одним з типів проблемних сімей:
– Деструктивна сім’я (складнощі з автономією і сепарацією окремих членів сім’ї, відсутність взаємності в емоційних контактах, хронічний подружній або батьківсько – дитячий конфлікт);
– Неповна сім’я (один з батьків відсутній, що породжує різноманітні особливості сімейних стосунків і перш за все розмиті межі між матір’ю і дитиною);
– Ригідна, псевдосолідарная сім’я (спостерігається беззастережне домінування одного з членів сім’ї, жорстка регламентація сімейного життя);
– Сім’я, що розпалася (тобто ситуація, коли один з батьків живе окремо, але зберігає контакти з колишньою сім’єю і продовжує виконувати в ній певні функції, при цьому зберігається сильна емоційна залежність від нього).
Характерними особливостями таких сімей є:
– Не залученість членів сім’ї в життя і справи один одного (коли всі поруч, але не разом; коли родинне життя зводиться до спільного побуту);
– Директивний стиль стосунків і емоційне відкидання;
– Сплутані стосунки та розмиті (невизначені) міжпоколінні кордони. Прабатьки (дідусі та бабусі) активно втручаються в життя сім’ї, продовжуючи виховувати вже дорослих дітей, при цьому щодо онуків найчастіше виявляється гіперпротекция і потурання. Те, що не дозволяють батьки, дозволяють дідусь і бабуся і т.п. [5, 8]
З позицій сімейної психології узалежнену поведінку одного з членів родини можна розглядати як крайню форму сімейної кризи. Ставлення до узалежненого в різних членів сім’ї буде багато в чому визначатися їх доволі часто неусвідомленими міжособистістними стосунками. Нерідко це призводить до того, що саме сімейна взаємодія чи поведінка когось із членів сім’ї виступає як фактор, що запускає та фіксує поведінку узалежненого. Наскільки б сильно не відрізнялися одина від одної такі сім’ї, їх об’єднує спільна риса, яка полягає в тому, що подружжя і решта родичів говорять, думають і розмірковують на одному рівні, а взаємодіють, відчувають, переживають – на іншому, що утворює як би приховану інфраструктуру їх життя, своєрідний підтекст сімейних стосунків [4].
Часто родичі схильні сприймати ситуацію алкоголізації (наркоманії, токсикоманії) одим із членів сім’ї, як сімейну трагедію, що автоматично розподіляє ролі в середині сімейної системи: «винуватець – жертва». Тоді неминучими стають тотальна недовіра і конфліктність, маніпуляції і брехливість. Сімейна криза на цьому етапі максимально загострюється. І навіть якщо в цей період узалежнений проходить курс медичного лікування, ремісія, як правило, не буває тривалою [6]. Звернення узалежненого або його родичів за психологічною допомогою є моментом переходу до стадії, на якій розгортається сімейна терапія і реалізується психологічна допомога членам сім’ї.
Завдання-мінімум на цьому етапі – змінити сімейну ситуацію і зробити принципово неможливим повернення до колишньої деструктивної системи стосунків.
Завдання-максимум – нормалізувати і реконструювати основні функції сім’ї, активізувати особистість як суб’єкта відповідальності за своє життя і долю. У структурі системного терапевтичного впливу на сім’ю узалежненого важливу роль відіграють групові форми роботи з родичами, які можуть вестися як паралельно з реабілітаційною програмою узалежненого, так і незалежно від неї. Навіть якщо узалежнений уникає лікування, родичі, які відвідують терапевтичні групи, можуть змінити своє ставлення до узалежнень, свою поведінку в сім’ї, свої реакції на узалежненого. Робота з сім’єю узалежненого – це, по суті справи, сприяння у прийнятті членами сім’ї нових відповідальних рішень з приводу себе і свого місця в сім’ї.
Клінічна практика підтвердила і необхідність, і корисність таких груп [8]. Парадоксальність ситуації може полягати в тому, що рух узалежненого від психоактивних речовин може одночасно означати для сім’ї рух до розлучення.
Підбиваючи підсумки, можна сказати, що побудова та обгрунтування системи психотерапевтичної роботи з сім’ями узалежнених відкривають нові можливості в організації соціальної та психологічної реабілітації страждаючих від наркоманії та алкоголізації. Аналіз досвіду роботи канадських колег з родинами узалежнених показує, що психологічна допомога сім’ям наркоманів (алкоголіків) повинна грунтуватися на принципах системного підходу до аналізу психічних явищ і методології системної сімейної терапії, де у фокусі реабілітаційної роботи з узалежненими має бути сім’я (сімейна система).
Узагальнення досвіду роботи з сім’ями узалежнених, вказує на те, що сім’я може виступати як фактор: провокації вживання психоактивних речовин; фіксації психологічної залежності від хімічних речовин; провокації зриву в період ремісії; ефективності реабілітаційної та профілактичної роботи.

Література
 
1. Айвазова А.Е. Психологические аспекты зависимости / А.Е. Айвазова. — СПб.: Издательство “Речь”, 2003. – 120 с.
2. Бэйдер Э., Пирсон П. В поисках мифической пары : [учебное пособие] / Бэйдер Э., Пирсон П. / [пер. с англ. и ред. Н.А. Цветковой] : Второе издание стереотипное. – М.: НОУ ВПО Издательство Московского психолого-социального института, 2008. – 302 с.
3. Емельянова Е.В. Кризис в созависимых отношениях. Принципы и алгоритмы консультирования / Е.В. Емельянова. — СПб.: Речь, 2004. — 368 с.
4. Москаленко В.Д. Зависимость: семейная болезнь / В.Д. Москаленко. [5-е изд., перераб. и доп.]. – М.: ПЕР СЭ, 2009. – 352.
5. Уайнхольд Б. Бегство от близости / Уайнхольд Б., Уайнхольд Дж. – СПб. : Изд. гр. “Весь”, 2011.
6. Шарфф Дэвид Э., Шарфф Джилл Сэвидж Психотерапия пар в теории объектных отношений / Шарфф Дэвид Э., Шарфф Джилл Сэвидж [перевод с англ.]. – М.: “Когито-Центр”,2008. – 384с.
7. Treatment Improvement Protocol (TIP) 34: Brief Interventions and Brief Therapies for Substance Abuse, Chapter 8 – Brief Family Therapy, pg. 8 (2004) Substance Abuse and Mental Health Services Administration (SAMHSA).
8. Beverly Conyers Addict in the Family: Stories of Loss, Hope, and Recovery Hazelden, Minnesota, 2003. – 173 p.