І знову про любов

Любов це не почуття, любов це рішення. Це мій вільний вибір, любити чи ні. Бог дарував мені право вільного вибору. І я можу вирішувати, кого любити. Про це ми добре пам’ятаємо в юності, в часи закоханості і романтики, коли переконуємо батьків, що ми вже дорослі і маємо право вибирати, кого любити.

А потім, проживаючи емоційні підйоми і спади у стосунках з коханими, ми починаємо асоціювати ці надзвичайні почуття з любов’ю. Але, як довели науковці, “біохімія закоханості” працює лише 18 місяців, а потім наступають “жорстокі будні”. Ми ж, спробувавши щось надзвичайно приємне, хочемо, щоб все так і продовжувалось. Бажано – постійно, і що важливо – без особливих зусиль з нашого боку…

Але любов це не емоції. Це вольове рішення. Що найцікавіше, то це рішення не залежить від іншої особи. Бо легко любити його, коли він хороший, коли “не п’є, не курить і гроші додому приносить”. А коли в нього проблеми, стреси і постійне бажання втекти в іншу реальність з танчиками чи “українською правдою”, то “Як можна любити такого інфантильного чоловіка?!”. Тоді це не любов. Це бартер, “Ти – мені, я – Тобі”. Ти – мені подарунок, я – Тобі вечерю, Ти – мені ремонт в хаті, я, так і бути, народжу Тобі дитину, Ти – мені гроші, я – Тобі секс…

Любов це тоді, коли я прийняла рішення і тому люблю його, незалежно від того, яким він є і що робить. Бо це моє рішення! Іноді це досить складно, але з Божою допомогою все можливо 🙂