Особисті кризи. Криза середнього віку

Окрім криз розвитку сімейних стосунків ми усі проживаємо ще й особисті кризи. Які теж спрямовані на наш розвиток. Як я вже писала в попередній статті (див. тут), кризи це ситуації чи етапи в нашому житті, які “вибивають нас із зони комфорту” і змушують прийняти зміни, адаптовуватись до нового, виробляти нові моделі поведінки, розширювати певні межі, по-іншому дивитись на певні речі. Це все сприяє нашому розвитку, якщо ми є відкриті і розуміємо, що світ постійно змінюється і ми повинні змінюватися, рости. Адже, якщо ми не розвиваємось, то ми деградуємо. Але однозначно, стояти на місці ми не можемо.

Найвідомішою серед криз дорослого життя є криза середнього віку. Стосується вона, як правило, 35-річних (плюс-мінус пару років) жінок та 40-річних (плюс-мінус пару років) чоловіків. Як на мене, це є криза сенсу життя. До певного віку (35-40 років) ми досить чітко знаємо, що ми повинні робити, щоб досягти успіху в цьому світі. І ми справді хочемо його досягти, тому більш-менш чітко знаємо критерії успіху у своєму суспільстві.

В українському суспільстві критеріями успіху є вища освіта, престижна робота (є перелік престижних професій), висока зарплатня, кар”єрний ріст, закордонні поїздки (у відрядження, чи на відпочинок), а також різні побутові речі, які підтверджують успіх (власне житло, автомобіль та різні девайси). До цього також слід додати створену сім”ю та власних дітей (в ідеалі, які теж повинні підтверджувати успіх – вчитись в престижних школах, займатись спортом/музикою/танцями чи ще чимось, але там теж важливе підтвердження успіху – грамоти, призові місця на конкурсах/олімпіадах тошо).

І до середнього віку програма дій зрозуміла – вчимося, працюємо, досягаємо, створюємо сім”ю, народжуємо дітей, далі працюємо, купуємо і облаштовуємо, і далі працюємо (собливо якщо купили в кредит), порівнюємо свої досягнення з досягненнями інших і далі працюємо…

Але приходить час, коли ми починаємо відчувати, що щось не так, чогось ще бракує… Чогось дуже важливого, без чого важко бути щасливим. Це не значить, що ми є нещасливі, але це щастя якесь неповне, не до кінця. Особливо, якщо порівнювати ці відчуття з тим, що ми відчували, коли були молоді (в років 20). Це змушує задуматись про те, що ж все-таки не так. Підкрадається думка, про те, щоо молодість уже пішла, а попереду – шлях до старості. Це не означає, що старість близько, а означає лише те, що так, як в молодості уже не буде. А буде поступове зменшення сил і можливостей.

І хоча більшість людей прекрасно себе почувають в середньому віці (35-40 років), вони є впевнені в собі, знають свої сильні сторони, але й слабкі теж знають. Вони вже не витрачають багато сил на “пошук місця під сонцем” і самоствердження і менше переживають про думку інших.І ці відчуття є комфортнішими, ніж в молодості, коли було більше сил, але ці сили йшли на відстоювання себе в різних сферах спілкування.

Проте, внутрішнє відчуття, що життя минає і молодості не повернути (навіть тих відчуттів, які були в молодості) робить свою справу. Ми починаємо задумуватись, для чого ми живемо, що є сенсом життя. Невже сенсом є моя робота? Мій статус у цій роботі? Мій матеріальний достаток? А може моя сім”я і діти? Чого я вже досягнув і куди йти далі? Бо насправді ще можна зробити дуже багато, але важливо зрозуміти, куди рухатись… Ще можна навіть все змінити, якщо попередні підсумки життя не подобаються. Але є розуміння, що потрібно вибрати щось справді важливе, справжнє, бо на проби і помилки майже не залишилося часу…

Які є виходи з цієї кризи? Варіантів є багато, але їх усі можна розділити на два напрямки. Перший напрямок – матеріальний. Люди розуміють, що щось не так і вони не такі щасливі, як їм здається – могли б бути… Чому? І тут приходить порівняння з більш успішними і багатими друзями/колегами/сусідами… Їм здається, що в цих більш успішних і багатих – все краще, і умови життя і самопочуття (бо можуть задовільнити свої потреби і бажання). І вони впевнені, що, якщо ще більше працювати (або інакше працювати, можливо, на іншій роботі), то врешті можна досягнути бажаного стану добробуту. Вибравши цей напрямок, багато людей змінюють місце праці, місце проживання чи навіть створюють нову сім”ю (це більше стосується мужчин, які незадоволені стосунками в попередній сім”ї). Їм здається, що створити хороше нове є легше, ніж вдосконалювати старе.

І, якщо це діє у випадку роботи (часто на новій роботі, чи навіть змінивши тип роботи на фрілансерство чи власний бізнес, вони і справді досягають значних успіхів), то у випадку нової сім”ї не все так просто… Стосунки починаються з рівня закоханості (а це 18 міс.дії гормонів – тобто приємних відчуттів піднесеності, щастя, комфорту). Окрім того, у відносинах зрілого мужчини і молодшї (часом набагато) жінки відразу природньою є присутність поваги та захоплення цим мужчиною (а, скоріше за все, цей мужчина вже давно не бачив таких почуттів у власної дружини). Про ці проблеми детальніше буде в окремій статті.

Загалом, цей напрямок не веде до успішного виходу з кризи. Хоча, на деякий час (навіть на довгий час) може здаватись ідеальним виходом. Проте, варто пам”ятати, що після кризи середнього віку і попередніх підсумків життя прийде наступна криза – остаточних підсумків життя, а тоді вже щось змінити буде досить складно…

Другий напрямок виходу з кризи – духовний. Люди починають розуміти, що матеріальні речі є важливими, але щось є важливіше. І чомусь матеріальні речі не приносять довгого стабільного щастя, як здавалося, мали б. Ми навіть більш щасливими є, очікуючи, плануючи і вибираючи покупку, аніж купивши вибране (яке приносить радість лише від пару хвилин до пару днів – поки ми не почнемо бачити його недоліки чи недосконалості). Починаємо шукати, що ще приносить щастя, і виявляємо, що більше щастя є у стосунках, в дружбі, в любові, в взаєморозумінні. Починаємо приділяти більшу увагу саме цій сфері. І тут розуміємо, що не все залежить від нас… Вчимося приймати і довіряти. Наново відкриваємо духовний світ (навіть якщо і до того були досить віруючі), прагнемо пізнавати Бога, пробуємо налагодити з Ним особисті стосунки. І так пізнаємо, що матеріальний світ це ще не вершина щастя, а просто комфортні умови існування. А щастя існує в іншій площині – в площині стосунків. Стосунків з собою (в першу чергу – відчувати, розуміти, пізнававти і вдосконалювати себе – ось наше справжнє завдання в цьому світі!), стосунків з найближчими, з друзями, з іншими людьми і, обов”язково, з Богом.

Намагаючись тепер більше сил і часу приділяти саме сфері стосунків, а не погоні за матеріальними благами, починаємо розуміти, що насправді це складна робота… Простіше щось зробити чи заробити матеріальне, аніж працювати над собою чи над своїми стосунками (особливо з найближчими). І також починаємо розуміти, що власними силами тут не обійтися, починаємо більше довіряти Богу, більше відчувати Його опіку і любов, більше розуміти, що ми є Його діти і бути вдячними за ВСЕ (і добре, і не дуже, бо саме це, останнє підштовхує нас розвиватись).

Наступним щаблем розвитку у цьому напрямку буде розуміння вищого щастя, а воно є в служінні. Саме так, не коли ми приймаємо, але коли віддаємо і служимо (але робимо це безкорисливо, а не щоб заслужити любов чи повагу), саме тоді ми є по-справжньому щасливі. Пам”ятаєте статтю про розвиток справжньої любові (див. тут), там описано щастя в служінні, саме такою є справжня любов…

Проживши кризу середнього віку правильно, люди прагнуть більше віддавати, служити іншим, допомагати молодшим зростати, а старшим спокійно, в мирі жити. Вони не лише творять матеріальні блага, але й дбають про духовну сферу, шукають мудрості і передають її далі, будують власні стосунки, розуміючи, наскільки важливою є саме ця сфера, вони змінюють себе, ростуть і допомагають рости іншим (тим, які теж шукають), проте спокійно сприймають інакших, не намагаючись “перевиховати весь світ”. Саме в такій діяльності зрілі дорослі люди знаходять самореалізацію, а з нею і власне щастя.

Девізом виходу з кризи середнього віку може бути розуміння того, що “я не тіло, яке має душу, але я душа, яка має тіло”, тож першочергові потреби є потреби душі! Але важливо теж дбати про тіло!