Любити …

Любити ...Любов не полягає в засліпленні красою якогось лиця, що несподівано роз’яснюється для тебе, бо правдива краса – це відблиск душі; а душа є дальше, і ти, тремтячи, шукаєш її.

Любов не полягає у звабливосіі жвавого й бистрого розуму, що виливається у словах, в ідеях, бо розум може виблискувати тисячами барв і не бути правдивим діамантом, захованим у глибинах душі.

Любов не є почуттям до серця, яке пульсує для тебе більше, як для інших; ні здивуванням, що я вибраний без причини, яка виправдала б таке божевілля, тому що серце може колись зворуш’итись іншим серцем і покинути тебе, раненого, в стражданні, з твоєю живою любов’ю.

Любов не полягає в бажанні зловити, схопити предмет твого прагнення, чи то серце, тіло, дух або й всі три разом, тому що інший не є “річчю”, і якщо ти береш його для себе, з’їдаєш його й нищиш, це означає, що ти любиш самого себе, думаючи, що любиш іншого.
Засліплення й звабливість, голод і здригання, зворушення й вибухи бажань, це все гарно й потрібно для чоловіка, жінки, але тільки щоб допомагати любити тому, хто згоджується любити.

Це двері трохи відчинені й вікна навстіж.
Це вітер, що виривається з силою.
Це поклик в безмежжі моря,
Це шепіт Бога,
що закликає тебе вийти з твоєї замкненої хата,
щоб йти до іншого, кого ти вибрав,
щоб наповнити своє життя, тому що ти любиш і хочеш любити.

Бо любити, приятелю мій дорогий.
Це хотіти зробити іншу людину вільною, а не зваблювати її, визволити її з пут, щоб і вона могла сказати: “я люблю тебе”, але не була примушена своїми
невгамовними бажаннями.

Любити – це увійти до іншої людини, якщо вона відкриє тобі ворота свого таємного городу, далеко від стежок дозору, квітів і плодів зірваних на схилах, там, де ти, здивований, зможеш прошепотіти: це “ти” моя дорога, і ти – моя єдина.

Любити – це всіма своїми силами хотіти щастя для іншого, навіть більше ніж для себе, і все робити, щоб кохана людина росла, розвивалася і розквітала стаючи щодня людиною, якою має бути, а не тою, якою ти хочеш зробити її за планом своїх мрій.

Любити – це давати своє тіло, а не забирати тіло коханої людини; але приймати його, коли вона сама дає;
це зосереджуватись, збагачуватись, щоб дарувати коханій – більше як тисячі пестощів, шалених обіймів – дарувати ціле своє життя зібране в руках твого “я”.

Любити – це віддаватись іншому, навіть якщо він, на хвилину, відмовляється; це віддаватись не рахуючись з тим, що інший дає тобі; це дорого платити і ніколи не вимагати повернення боргів; це – і в цьому найвища любов – прощати, коли кохана людина, ой леле, залишає тебе, намагаючись дати іншим те, що тобі обіцяла.

Любити – це приготувати стіл, за яким посадити гостя, але ніколи не вважати, що можеш обійтися без нього, бо позбавлений поживи, що він тобі приносить, на своїм святковім бенкеті ти не поставиш страви короля, хіба тільки сухий чорний хліб убогого.

Любити – це вірити в іншу .людину, мати довір’я до неї, вірити в її приховані сили, в життя, що є в ній, і які б не були каменюки, треба їх відсувати, щоб вирівняти дорогу.

Любити – це вирішити, як людина розсудлива, відважно пуститися по дорозі часу, не на сто днів, ні на тисячу, ні на десять тисяч, але на паломництво, що ніколи не скінчиться, бо це паломництво триватиме Завжди.

Любити, мушу сказати, щоб просвітити твої мрії, – це бути готовим страждати, вмерти для себе, щоб жити для іншого й викликати життя, бо хто може забути себе задля іншого й не страждати? хто може зректися жити для себе, щоб щось не вмерло в ньому?

Любити – це, врешті, все те й багато що іншого,
бо любити — це відкритися безмежній Любові,
це дозволити любити себе, і, бути прозорим для цієї Любові, що приходить завжди вчасно, це, о велична, чудова Пригодо, дозволити Богові любити того, котрого ти, добровільно, вирішуєш любити.

Куаст Мішель.
Любове моя незнана