Психологічна основа християнського бачення подружніх конфліктів

Коли спостерігаємо за життям людей в Едемському саду, то звертаємо свою увагу на те, що “були вони нагі обоє, Адам та жінка його, і вони не соромилися”.22 Натомість, після скоєння первородного гріха, ми зустрічаємо абсолютно протилежний опис людського буття: “І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фігові листя, і зробили опаски собі”.23 В двох цих уривках акцентується увага на наготі. І це не випадково. В давніх народів нагота виступала символом самотності. А оскільки від початку буття людина не помічала власної оголеності, вона не помічала власної самоти, тобто була не самотня, бо погляд ближнього належав безмежно відданій, люблячій, даруючій себе особистості. І тільки гріх, на думку давніх євреєв, вніс розлад в стосунки чоловіка та жінки. Перші люди з’їли не просто плід з забороненого дерева, а спожили плід з дерева пізнання добра та зла.
Пізнати добро та зло у давніх значило не тільки навчитися розрізняти ці поняття, але й вміти творити відповідно до них. Зло з власної волі прабатьків увійшло в світ людського буття, в світ де людина не просто перебуває в безмежній любові та даруванню , але й в світ, де людина стає здатна творити за своєю волею крім добра – зло.
І “побачили вони, що нагі”, тобто побачили власну самотність. Погляд ближнього перестає бути поглядом нескінченого самовіддання, а перетворюється в погляд чужий, оцінюючий, в погляд, що перетворює особистість споглядання в об’єкт своєї втіхи та задоволення. “Відчуття наготи значить руйнацію особистісних стосунків, відкидання любові, потреба в самозахисті від небезпеки, що втілює в собі з цього моменту погляд іншої людини. Захищаючись соромом, я прикриваю свою наготу, щоб зберегти власну особистість, щоб заховатися від чужого погляду та не перетворитися в об’єкт, що послуговує задоволенню чужій егоїстичній хтивості”, зазначає доктор філософії та богослов’я Х.Яннарас.24
У цій давній книзі описане символічне прикриття людиною власної оголеності фіговим листям. Натомість в реальному житті в спробі захистити свою індивідуальність, заховати наше внутрішнє Я, ми одягаємо на себе соціальні та психологічні маски, поводимось відповідно до визнаних норм або артистично протестуємо проти них, так і не підпускаючи близько нікого до свого внутрішнього світу, переживань, відчуттів. І навіть, якщо ми не вбачаємо в близькій людині хтивого егоїста, то однак залишаємо місце сумнівам щодо глибинності почуттів партнера. Почуття сорому виступає індикатором довіри до коханої людини, людини якій присвячуєш все своє життя. У випадках, коли стосунки базуються лише на хтивості, то сором, огортаючи людину, “прагне” зберегти її індивідуальність. Коли сором відступає не через зміну якості стосунків, а внаслідок переведення їх на кількісний рівень, людина перетворюється в безлику істоту, що позбавляється з власної волі своєї неповторності, найглибшої єдиності. На користь цієї думки свідчать результати дослідження, проведеного науковцями Інститутом сексології І.С.Бабушкіним, Ю.Д. Деменом, М.С.Лук’яновим. У своїй статті “Особливості особистості жінок-фотомоделей еротичної світлини” вони зазначають, що “для фотомоделей еротичних світлин характерне формування визначеного типу змін особистостей, що носять компенсаторний характер та вимагають психотерапевтичної корекції, яка включає оптимальну сексуальну адаптацію до осіб протилежної статі”: “72% обстежених фотомоделей відчували сексуальні дисгармонії, обумовлені порушенням психічної складової копулятивного циклу”.25 Зміни в психологічному стані людини накладають відбиток на її сприймання власного Я.
Проте повернемося до подальшого розгляду розуміння наслідків гріхопадіння давніми євреями, що має великий вплив на світоглядні позиції багатьох народів і зараз. Відповідно до іудейських містерій, з гріхом у світу увійшло не тільки почуття самотності та недовіри, але й прагнення попри все на світі виправдатися. Мойсей так описує цю ситуацію: “І промовив Господь: “Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв?” А Адам відказав: “Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, – і я їв”. Тоді Господь промовив до жінки: “Що це ти наробила?” А жінка сказала: “Змій спокусив мене, – і я їла.””26
Зазначений уривок є наглядним прикладом повсякденної спроби людини виправдатися за свій негативний вчинок. Адам не відповідає прямо на поставлене запитання, а прагне послабити свою провину шляхом перекладання відповідальності. Він не дає прямої відповіді щодо свого вчинку, а прагне шляхом розширення її пом’якшити свою провину, тим самим посилює розрив між собою та дружиною. Бо недовіра ще більше поширює безодню, що утворилася між колись безмежно кохаючими партнерами. Єва у спробі виправдатися діє вже за запропонованою Адамом схемою.
Уривок, який ми розглянули, в образній формі демонструє людські захисні реакції. В контексті даної проблеми доцільно згадати думку З.Фрейда: коли справа доходить до самовиправдання, тут всі ми перетворюємося у геніїв. Тож на прикладі Адама та Єви, ми можемо відслідкува-ти кілька захисних реакцій, що притаманні людини і часто-густо призводять до руйнування довіри та любові між парнерами. А саме:
1. Захисна реакція раціоналізації
Ця реакція спрямована на використання лише тієї частини інформації, яка здатна подати вашу поведінку у вигляді достатньо контрольованої, відповідної до об’єктивних обставин. Е. Фромм так охарактеризував цей захист: “Людині неважко діяти нерозумно, але для неї майже неможливо відмовитися від розумної мотивації у трактуванні свого вчинку”.
2. Захисна реакція проекції
Сутність її проявляється у несвідомому відкиданні особистістю власних неприємних почуттів, бажань та прагнень і перенесенні їх на іншу особу.
Неможливо не погодитися з відомим психологом Ю.Крижановсь-кою, яка вважає, що саме цей вид захисту нерідко деформує подружні стосунки, перетворюючи одного із подругів у вічного вихователя іншого, би-чувателя його недоліків. Бо приписування однією людиною своїх небла-говидних вчинків та властивостей іншій може обернутися для першої “самовикриттям”, а також призвести до розчарувань у партнері.
3. Захисна реакція відчуження
Ця реакція характерна відмежуванням однієї частини особистості, неприємної та травмуючої, від достойної половини свого Я. І хоча “добропорядна” половина Я при цьому не страждає від негативного вчинку чи дії, особистість позбавляється єдності свого сприйняття, що призводить до втрати повноти життя.
Яскравим прикладом цієї захисної реакції є ситуація подружньої зради, коли партнер, що вскочив у гречку, намагається в колі власної родини жити “достойною” половиною своєї свідомості. А в момент повторення акту подружньої невірності переключає своє сприймання на іншу відмежовану частину власного Я.
Якщо повернемось до розглянутого уривку, то побачимо наявність тісного переплетення описаних захисних реакцій в ситуації з першими людьми. Адам прагне раціоналізувати свій вчинок, пояснюючи його тим, що він просто спожив плід, який запропонувала йому дружина. При цьому він відмежувався від власного гріха (захисна реакція відчуження) і спроектував весь негативізм вчинку на Єву. Проблема подолання подібного відчуження і опанування внутрішньою єдністю, гармонією, душевною рівновагою, тісно пов’язана з усвідомленням власної гріховності, з визнанням відкинутої частини своєї особистості. “Гріх концентрує в собі страх, провину, сором, відвертання,” зазначає Х.Яннаріс.27
Ми недаремно так детально розглядаємо цей біблійний уривок. Він дає нам образне розуміння подружніх негараздів, причиною яких стає втрата безмежної єдності, довіри, нічим не обумовленої любові до партнера. А для того, що б боротися з ворогом, треба знати його в обличчя. Обличчя ворога міцного єднання між чоловіком та жінкою має вигляд недовіри, нездатності до безмежного дарування себе своєму партнерові. А це знання, в свою чергу, дозволяє нам сформувати шляхи просування від хтивості до дарування, від насичення себе до глибинного щирого пізнання свого партнера, до прагнення відчути повноту подружньої єдності.

22Біблія: буття 2,25
23Біблія: буття 3,7
24Яннарис Ф. Введение в православное богословие. — М.:Путь,1992. — С.128.
25Сексология и андрология // Украинский центр сексологи. — №1. — К.,1992. — С.64-65.
26Біблія: буття 3, 11-13
27Яннарис Ф. Введение в православное богословие. — М.:Путь,1992. — С.30.