У самооцінці головне – результат, слово «робити», самоцінність – це прийняття, слово «бути»

Один із запитів,  з яким найчастіше приходять до психолога, – низька самооцінка, яка заважає бути успішним. Так думають люди. Проте причини такого самовідчуття можуть бути глибшими чи й взагалі не там. Чому самооцінка і самоцінність інколи є навіть не різними, а кардинально протилежними поняттями, і де шукати справжньої, а не уявної рівноваги – у «Психологічній порадні» говорила психолог Центру ментального здоров’я Шпиталю Шептицького Іванна Циб.

Нинішній суспільний тренд – успішність, яку пов’язують із високою самооцінкою і впевненістю в собі. Море тренінгів, книг, блогів тощо працює на тезу: «висока самооцінка = успішність і щастя». Проте чи  дорівнюються ці речі насправді?

«Що таке самооцінка загалом? – каже Іванна. – Здається, все просто – це те, як ми самі себе оцінюємо. Але – відносно чого, за якими критеріями? Соціум виставляє певні вимоги, у які ми вписуємося і намагаємося їм відповідати – щодо соціального статусу, фінансових цілей, фізичного вигляду, способу і стилю життя тощо. Правда також і те, що ситуативні критерії самооцінки у соціумі часто міняються, і  це змушує постійно до них підлаштовуватися, наздоганяти ці тренди і ніби бігти по колу. З іншого боку, якщо копнути трохи глибше: наскільки наша самооцінка загалом є дійсно нашою, а не чиєюсь? Бо дуже часто виявляється, що людина, причому доросла, сприймає себе через призму оцінки тата, мами, тренера тощо, і тоді йдеться вже не про самооцінку, а про мама-оцінку, тато-оцінку, тренер-оцінку…»

Самоцінність, як така, оцінки і оцінювання не вимагає. Самоцінність – про те, як ми до себе ставимося, як себе відчуваємо: наскільки себе любимо чи не любимо, приймаємо, довіряємо собі. Власне, самоцінність є стержнем, на якому формується і тримається наша особистість.

Якщо порівняти і співставити поняття самооцінки і самоцінності, побачимо наступне: у самооцінці головне – «робити», діяти, важливий результат і досягнення. Отже й оцінюємо себе за виконаною роботою і ролями – фахівця, керівника / підлеглого, мами/тата, чоловіка/дружини, сина/доньки тощо. У самоцінності ж головне слово – «бути». Первинним тут є саме бути – таким, яким ти є.

«Головна проблема у тому, що людина часто оцінює себе лише за словом «робити», і це формує багато внутрішніх конфліктів і невдоволення собою, – каже психолог. – Як і багато іншого, це закладається у дитинстві – «ти є тим, що і як ти робиш». Самоцінність – дещо чи й зовсім інше. Вона не потребує цієї оцінки, демонстрації чи доведення чогось собі й іншим: людина почувається цінною сама по собі. Є три джерела, які формують нашу самоцінність: 1) як до нас ставилися наші батьки, 2) як вони ставилися одне до одного і 3) як нас виховували – головним чином, власним прикладом. Якщо дитина відчуває підтримку, схвалення і визнання, прийняття її особливостей, вона виростатиме з відчуттям – «я важливий», «я цінний», «мене люблять». Причому люблять не за те і не тому, що я дістаю хороші оцінки чи чемно поводжуся, а просто тому, що я є, безумовно і за будь-яких обставин…»    

І навпаки – якщо дитина отримує багато критики і несприйняття, постійне порівняння з іншими,  знецінення її досягнень, почуттів і потреб, якщо в сім’ї є фізичне чи моральне насилля – відчуття самоцінності буквально знищується, забивається. І тоді людина виростає і живе з відчуттям, яке формує і відповідну самооцінку – «я якийсь не такий», «зі мною щось не так».

У транзакційному аналізі (аналізі спілкування – напрямку, який розробив американський психолог і психотерапевт Ерік Берн; основні положення цієї теорії викладені у його книзі «Ігри, у які грають люди») виділяють чотири життєві позиції і відповідні життєві сценарії. Сам Берн визначав життєвий сценарій чи «несвідомий життєвий план» так: «План життя складається в дитинстві, закріплюється батьками, виправдовується ходом подій і досягає піку на виборі шляху».

Ці чотири сценарії пов’язані і з самооцінкою, і з самоцінністю. Отже:

  1. «Я – ОК і ти – ОК»

Це позиція «я – цінний, важливий, зі мною все гаразд», і «ти (той, хто в контакті зі мною) – також». У глобальнішому форматі «ти» – це світ загалом. З таким сприйняттям людина не потребує доводити щось комусь, бігати з умовною лінійкою, вимірюючи себе чи інших і постійно вишукуючи, що і хто «не ОК». Вона приймає – і себе, й інших – такими, якими вони є.

  1. «Я – ОК, а ти – не ОК»

У крайніх проявах це позиція агресора і нападника, це людина із завищеною самооцінкою, яка може принижувати і пригнічувати, самостверджуватися за рахунок інших. Загалом же – людина, яка завжди впевнена у своїй правоті і праві змінювати, виховувати й переробляти цього «ти» (іншу людину чи людей, власну дитину, світ загалом).

«Якщо копнути глибше, може виявитися, що за цим сценарієм ховається людина, яка насправді не відчуває себе ні крутою й успішною, ні важливою й цінною, –  каже Іванна. – Тому, як компенсація, відбувається приниження інших, свідоме чи ні, щоб почуватися чи виглядати кращим, щоб втримати свою самооцінку. Найбільший страх у такої людини – що інші можуть побачити й розпізнати її справжнє ставлення до себе. І тому – як у тому мультику: «щоб усі боялись, щоб не насміхались»…»

Наступні два сценарії говорять самі за себе:

  1. «Я – не ОК, а ти – ОК»
  2. «Я – не ОК і ти – не ОК»

«Те, що називається самоцінністю, присутнє лише у першому сценарії, всі інші – самооцінка, за якої людина у різний спосіб не відчуває своєї цінності. У другому випадку намагається це приховати, зневажаючи інших і світ, у третьому присутня самоагресія і зневага до себе («зі мною щось не так, я – гірший, ніж інші»), у четвертому – фактично депресія, коли все погано і немає ні ресурсу, ні сенсів…»

Проблема виховання –  зокрема, у пострадянському суспільстві, у тому, що дія чи її результат прирівнюється до самої людини: «робити» важливіше, ніж бути, самооцінка чи оцінка інших –  важливіша, ніж самоцінність. Приніс погану оцінку – отже, поганий і ти сам. Тобто змалечку дитину вчать не розділяти себе і результат дії, оцінювати щось чи когось (і себе, в першу чергу) не у координатах «бути», а за критеріями «робити». А це означає, що за будь-якої невдачі, невідповідності очікуванням, неспівпадіння з «я –  ідеальним», яке формується під впливом різних факторів, людина почуватиметься погано. Більше того, складається хибний алгоритм причинно-наслідкового зв’язку: «у мене нічого не виходить, тому що я нездара, я не такий».

Ще один момент, на який звертає увагу психолог: відчуття самоцінності чітко пов’язане із поняттям особистих кордонів. Людина, яка відчуває цінність свого особистого простору, ніколи не порушуватиме кордонів інших «ти». І навпаки: якщо немає відчуття самоцінності, немає особливого сенсу ці кордони захищати чи й взагалі їх окреслювати. Відповідно, не мають цінності й кордони іншої людини. Саме на цьому грунті – невідчування і неповаги до своїх і чужих кордонів – виникає більшість конфліктів як між окремими людьми, так і у менших чи більших групах та спільнотах.

На фото: Тіберій Сільваші. Живопис

Повністю стрім програми «Психологічна порадня» можна подивитися тут: 

Яка різниця між самооцінкою та самоцінністю?

Я не впевнений в собі? Як я сам себе оцінюю?Нездорова самооцінка наслідок певних моментів з дитинства?"Самоцінність – стержень на якому формується наша особистість!"Відповідь на ці та інші питання шукатимемо з психологом та психіатром Центр психічного здоров'я у Шпиталь Шептицького – Іванна Циб.#ПсихологічнаПорадня на Воскресіння. Живе радіо і ЖИВЕ телебачення Zhyve.tv, 14 липня о 16:00.Ведучий – диякон Богдан РомановДивіться також на YouTube: https://bit.ly/3bVUvv

Опубліковано Воскресіння. Живе радіо Вівторок, 14 липня 2020 р.