Найбільший дар батьків – підготувати дитину до життя, і в емоційному плані теж

Емоційний інтелект (ЕІ ) – це здатність усвідомлювати і розуміти власні емоції і переживання, вміти відчувати і «зчитувати» емоції і почуття інших. Люди з високим ЕІ вміють керувати своєю емоційною сферою, легше досягають своїх цілей у взаємодії з іншими. Людина – суспільна істота, тому ЕІ – один із ключів до успіху у всіх сферах життя. Про розвиток емоційного інтелекту у дітей у «Психологічній порадні» розповідає Ірина Холод, дитячий психолог Центру ментального здоров’я при Шпиталі Шептицького у Львові.

Психологи визначають емоційний інтелект як сукупність здібностей, які дозволяють успішно діяти у будь-яких ситуаціях. Виділяють п’ять компонентів, які характеризують ЕІ:

– розуміння себе (а це – впевненість у собі, самоповага, самоактуалізація, розуміння власних емоцій),

– комунікативний потенціал (емпатія, соціальна відповідальність),

– адаптаційні здібності (вміння вирішувати проблеми, долати труднощі),

– антистресовий потенціал (стійкість до стресів, самоконтроль),

– загальний оптимістичний настрій.

«Розвинутий емоційний інтелект – це здатність розуміти емоції свої і інших, знання про ці емоції. Дуже часто люди не розрізняють емоції інших людей. Але це – така ж навичка, як і вміння ходити чи говорити, її можна набути і розвинути», –  каже Ірина.

Психолог вказує на помилки у вихованні дітей, які несвідомо роблять батьки. Найперша із них – коли мама приховує свої справжні емоції.

«Зазвичай, мама чинить так із найкращих міркувань – мовляв, дитина не повинна бачити її сум чи сльози, мама має бути у гарному настрої тощо, –  каже психолог. – Це так, але якщо їй насправді хочеться плакати, а вона посміхається, дитина відчуває цей дисонанс, «зчитує» цю невідповідність. Це породжує нерозуміння – що ж відбувається насправді. Діти дуже чутливі до таких речей, і роблять певні висновки. Зокрема, коли дитина бачить, що щось не так – з мамою чи у стосунках батьків – вона бере провину на себе. Дитині властива егоцентричність, вона думає, що «я – творець всього, що відбувається навколо мене». Це природньо: немовля заплакало – і отримало їжу, увагу, поміняли памперс тощо, воно сприймає це так, ніби це сталося за його волею. І коли мамі сумно, дитина думає, що саме вона спричинила цей сум. Тому, напевно, не потрібно приховувати свої емоції від дитини, про них потрібно говорити, пояснювати їх. Це, окрім іншого, і розвиток того, що ми називаємо емоційним інтелектом – розуміння, що емоції і переживання можуть бути різними…»

Важливий момент, який закладається у таких ситуаціях: вміння просити про допомогу, відсутнє у багатьох сучасних дорослих людей. Коли мама розповідає про свій жаль і просить обійняти, а, отже, підтримати її, вона, окрім уміння співчувати, вчить дитину, що просити про допомогу – можна, що це не соромно.

Друга розповсюджена помилка – знецінення емоцій дитини. Вона також часто робиться  з найкращих міркувань – мовляв, чого ти так боїшся, немає під тим ліжком жодних монстрів. Так, монстрів, можливо, і немає, але страх у дитини – є, він справжній, це реальне почуття, яке батьки заперечують. Як різновид такого знецінення – протиставляння дітей собі, закладене у фразі «от я би на твоєму місці»: дитина не має досвіду дорослого і, можливо, вперше зустрічається з таким переживанням чи ситуацією, тому не може бути на «місці» тата чи мами.

Як дитячий психолог і педагог, Ірина Холод подає стратегію розвитку емоційного інтелекту дитину – «чотири кроки»

1) Найперше, що можуть зробити батьки, –  це просто вчити дитину, якими різними бувають емоції людини, знайомити її із світом емоцій

«Дитина не усвідомлює, що таке сум, образа, радість чи й огида, не рефлексує цих речей, –  каже Ірина. – І мама може просто називати їх – на картинках, у мультиках, віршиках чи й по своїх станах. Це й моменти пізнання себе і своїх почуттів: недостатньо спитати у малого – чому ти злишся? Варто дати варіанти відповідей: не купили нову іграшку? злякався чужої тьоті? Адже дитина ще не розуміє, що з нею відбувається і чому їй неприємно чи образливо. Тому – називаємо ці речі так, щоб дитина могла це зрозуміти. Надалі з дитиною уже можна буде говорити про нюанси емоцій – речі, набагато тонші і не завжди однозначні, принаймні, з першого погляду…»

2) Пояснювати, який ресурс дають емоції, – тобто для чого вони потрібні

«Важливо розуміти – перш за все, й самим батькам: усі емоції є потрібними, немає жодної, яка була б зайвою чи такою, яку потрібно пригнітити, приховати чи витіснити. Навіть злість – це певний спосіб відстояти свої кордони, своє «я», не дати себе принизити чи образити. Страх – захищає, не дає заподіяти собі шкоду. Сум – досвід, який вчить співчувати… Пояснюймо дитині ці речі – на своїх чи її прикладах і переживаннях…»  

3) Пояснювати, звідки взялися ті чи інші емоції, шукати їхні причини.

«Дитині важливо вчитися розуміти, чому вона так відреагувала на ту чи іншу подію чи ситуацію. Варто робити це не відразу, коли ще є і злість, і сльози, і раж, а, скажімо, на наступний день – спитати, чому ти так плакав чи розізлився? Зазвичай, і доросла людина не завжди свідома, чому дратується. Класичний приклад – роздратування вдома, після важкого робочого дня, яке виплескується на рідних. Якби людина вчасно відслідкувала причини такого свого стану (догана начальства, аврал на роботі, грубощі у транспорті чи в магазині), можливо, й не виміщала б свої образи на тих, хто у цьому не винен…»

Зигмунд Фройд вважав: усвідомлена і проговорена емоція, –  це вже полегшення, і психотерапія, по суті, –  це розповідання про наболіле, витіснене і притлумлене. Саме тому так важливо змалечку вчитися розуміти – чому ми відчули ту чи іншу емоцію, вчитися її приймати і переживати, а не ховати й пригнічувати з якихось причин.

4) Навчити дитину правильно переживати свої емоції, керувати ними.

Це – одне із найважливіших умінь, яке можуть дати батьки своїм дітям. Людина може і має право переживати будь-яку емоцію, але рівень її людяності визначається тим, як вона проявляє все це. Так, .дитина може пережити спалах злості чи агресії, але це не означає, що можна когось вдарити. Навіть не тому, що можеш дістати подвійний удар у відповідь. І це – завдання для батьків: показувати, як себе поводити у тих чи інших ситуаціях, як реагувати – на власному прикладі, який є найкращим «учителем».

«Найбільший дар, який можуть дати дитині батьки, окрім того, що дали саме життя – підготувати до нього, –  каже Ірина Холод. – Так, у житті може бути і буває все – і радість, і біль, і велика любов, і зрада. Тому не потрібно створювати штучне солодкаве середовище, бо коли дитина чи підліток виходить із нього, а це неминуче, неминучі й кризи, інколи непосильні…

До слова: надмірна емоційність не дорівнює емоційному інтелекту – швидше, навпаки. Це – надмірна реакція на певну травматичну ситуацію, до якої дитина чи й доросла людина були не готовими.  

Повний стрім програми «Психологічна порадня» можна подивитися тут: 

Як життєвий успіх особи пов'язаний з емоційним інтелектом?

Що таке емоційний інтелект? Чому його розвиток є надзвичайно важливим для формування зрілої особистості? Як життєвий успіх особи пов'язаний з емоційним інтелектом? Про ці та інші питання поговоримо з психологом Центр психічного здоров'я при Шпиталь Шептицького Іриною Холод.#ПсихологічнаПорадня на Воскресіння. Живе радіо і ЖИВЕ телебачення Zhyve.tv, 30 червня о 16:00.Ведучий – диякон Богдан РомановДивіться також на YouTube: https://bit.ly/3bVUvvR

Опубліковано Воскресіння. Живе радіо Вівторок, 30 червня 2020 р.