КАРАНТИН! – ЩО РОБИТИ З ДІТЬМИ ВДОМА?

На старт! Увага! Карантин!

«Як емоційно “вижити” зі своїми дітьми під час карантину? Як постійно не сердитися й не кричати на них?» – запитують зараз безліч батьків, намагаючись зорганізувати життя своїх дітей дома під час карантину. І оте жартівливе слово «вижити» вміщує у собі так багато втоми, роздратування, злості… Через відсутність тиші, особистого простору, часу на зосередження…

Та життя продовжується. Треба жити тут і зараз, приймаючи й виходячи з того, що маємо. А маємо, якщо відверто, досить високий рівень батьківської злості, тривоги, розгубленості. Але також на дуже високому рівні є готовність батьків щось робити з усіма цими емоціями, викликами і якнайкраще організовувати люблячу й спокійну атмосферу вдома! Дякую Вам за це, наші чудові, найкращі, найтурботливіші батьки-українці!

Ми вже знаємо, що злість послаблює нашу емпатію, нашу чуйність та співпереживання до дітей. Тому просто закрити очі на неї не вдасться. Треба нею керувати, аби не «виживати» з дітьми, а щасливо жити, втішаючись кожною миттю разом.  Аби не ранити їх нашим криком, злими поглядами, слізьми й словами «Я погана мама!».

Отож, декілька ідей на ці три тижні:

  1. Особливі закони для особливого острова
    Складіть з дітьми особливі правила на час карантину. Уявіть, що ми маємо пройти цей часовий інтервал для того, аби зміцнити наш імунітет, стати переможцями в номінації «найздоровіший» та «найщасливіший» герой вигаданого острова (назву острова придумайте разом :)). На кожній особливій території діють свої правила і закони. Бо тоді всім легше взаємодіяти, перебувати разом: «Тож, любі діти, наш острів, територією в 1 чи 2-кімнатну квартиру, теж потребує таких правил!»
    Озвучуючи правила, важливо висловитися кожному, назвати свої потреби, зрозуміти потреби інших та обміркувати спільне рішення.
    Замість частки «не» використовуйте щось, що закликає чи надихає. Наприклад: «Не кричимо голосно!» замінити «На нашому острові кожен потребує часу для тиші».
    Із дошкільнятами й молодшими школярами такі правила краще занотовувати через малюнки, картинки, символи.
    Окрім правил щодо здорового харчування чи посиленої гігієни, обов’язково слід додати ті, що допомагають «зберігати» особистий простір кожного. Навіть якщо це однокімнатна квартира, кожен має мати свій куточок, ліжко, килимок, на якому зможе побути сам. Тут доречно придумати якійсь прапорці чи позначки. Наприклад, якщо прапорець повернутий червоним кольором – до мами зараз не можна підходити (навіть якщо просто попросити налити компотику :)). Але прапорець повинен мати обов’язково і протилежний зелений бік, щоб, коли мама його повертає, усі розуміли: нарешті тепер вона «доступна» для ігор, розваг, спілкування!!! Часто ми, батьки, думаємо, що увесь день проводимо з дітьми. Але діти це трактують, як «мама завжди зайнята»: сидінням в соцмережах, приготуванням їжі, роботою за комп’ютером, розмовами по телефону… Тому краще батькам чітко розділити час на «зайнятий» і «вільний». Вільний для дітей, для погляду їм в оченята, для уважного слухання їхніх розповідей! Із вимкненими новинами й соцмережами!
    Прапорці також ставитимуть собі зайняті діти! Відтак, молодші брати й сестри не мають права заважати старшим, коли ті читають книгу, навчаються дистанційно чи роблять домашку.
  2. Незвичайні дотики
    Я пригадую, як непросто ми в сім’ї переживаємо час вірусних чи інфекційних захворювань. Адже тоді не дозволені обійми та цілунки! Щоб не заразити один одного. Дитині в день потребує хоча б 8 пригортань, доторків чи обіймів, а за час хвороби вона отримує їх значно менше. Бо дорослим треба триматися здоровими, а не заразитися і перетворитися у лежачих, які не здатні допомогти хворій дитині. Тому замість обіймів під час хвороби, ми часто використовуємо фрази: «Сто разів тебе цілую!»«Обіймаю найміцнішими обіймами у світі!»«Посилаю повітряний цілунок до твоєї оксамитової щічки!»
    Зараз лікарі радять зменшити тілесні контакти, бо, навіть якщо діти вдома – але ж батьки на роботі, і повертаються додому з громадського транспорту й людних місць. Тому пильними бути варто!
    Все ж пам’ятайте, що для дітей обійми та живі доторки надважливі! Як і для нас, дорослих…
    …Можемо придумати незвичайні дотики. Наприклад, 10-хвилинне тримання за руки під час спілкування (дуже багато тепла можна передати через дотик долонь!), сидіння спиною до спини, чи просто обійми м’яких іграшок, від імені яких дорослі розмовлятимуть з дитиною: “Привіт! Я ведмежа, через якого татко хоче тебе міцно обійняти. Зараз він не може зробити цього, бо трохи нездужає, але просив торкнутися твого носика, полоскотати щічку… Притули мене, будь ласка, і відчуєш, скільки любові він у мені вмістив!”
  3. Мега-багато живого спілкування! Не онлайн!
    Наші емоції важливо «проговорювати», не тримати в собі, щоб не сталося вибуху і щоб ми у розпачі не запитували: «Як емоційно “вижити” з нашими любими дітьми?». Важливо відверто зізнаватися дітям у своїй втомі! І вислуховувати їх! Бо, через брак спілкування з однолітками в садках і школах, діти захочуть нам розповідати щось (навіть не дуже змістовне) на 3 години довше, ніж зазвичай  Грати в словесні ігри, закутавшись у м’які покривала (вони теж нам трохи компенсують брак обіймів), говорити про успіхи за день, обговорювати спільно переглянуті фільми, знаходити десятки причин для вдячності. І озвучувати їх! Вголос!
    Ну і, звісно, настільні ігри (під час яких ми міркуємо, сперечаємося, хитруємо, викриваємо хитрунів, сумуємо через програш та радіємо виграшу) залишаються фаворитами у забезпеченні «живого» спілкування з поглядами в очі, усмішками й руками без «приклеєних» смартфонів!
  4. Домашні обов’язки!
    Слухайте, дорогі батьки, у нас зараз прекрасна нагода допомогти нашим дітям натренувати купу навичок у сфері домашнього господарювання. Вони можуть навчитися мистецтву прання, розвішування й прасування одягу! Матимуть купу часу на те, щоб ретельно своїми малими рученятами вимити кожну плиточку на кухні чи ванні!
    Особливий острів потребує особливої чистоти! І починається вона з робочих столів кожного супер-мешканця! Але територія спільна, тож миття підлоги від сьогодні – це те, з чим краще від Вас, дорогі діти, не впорається ніхто! 
    Можете написати важливі домашні справи і розподілити їх між усіма. Варто написати усі, навіть важкі, такі, які дітям не під силу. Бо тоді вони зрозуміють, що прасування татової сорочки і приготування голубців – це складно. Відтак, якщо нікому, крім мами, цього доручити не можна, тоді завантеження в пральну машину брудного одягу та приготуванням компоту із сухофруктів вони легко впораються самі!
    Увага! Виконанню домашніх обов’язків не перешкоджає дистанційне навчання! Бо батьки ж також продовжують працювати!
  5. Що не день – то свято!
    Придумайте з дітьми свято на щодень! Так дуже цікаво жити, карантин не виглядає похмурим, а зцілюючі позитивні емоції зміцнюють імунітет :). Наприклад, відсвяткуйте День буряка, коли ми готуємо та їмо страви із буряка, обмальовуємо щоки буряком і ходимо, як дивні жителі незвичайного острова  Або день «міняємося місцями», коли усе (ну майже усе, бо це все-таки гра :)), що роблять батьки – роблять діти, а батьки – грають роль дітей: не хочуть робити домашку, їсти броколі і мріють лежати в смартфоні весь день!
    Включаймо фантазію! Робімо кожен день незвичайним. А ввечері обов’язково варто обговорити, як пройшло святкування особливого дня і яким варто зробити наступний.

Думаю, цей список можна продовжити ще як мінімум до 10 пунктів. І усі люблячі батьки майстерно зроблять це по-своєму!

Я б ще додала окремою назамінною умовою на час карантину – особливу молитву. Це може бути молитва на вервиці в намірі одужання всіх хворих та вдячності за здорових і тих, що одужали. Або особлива година читання Святого Письма зі спільним обговоренням разом з дітьми… І такий особливий час має бути присутній кожного дня під час нашого карантину! Час, коли ми зможемо нагадувати собі про безмежну Божу любов, милосердя, опіку, Його присутність.
Це єдиний спосіб втихомирити хвилі у нашому розбурханому озері й побачити своє відображення у рівній поверхні. Тоді «розбурхуючі» новини стануть для нас не панікою, а нагодою включати критичне мислення й безмежно (як ніколи) довіряти Богові.
Вдячності й радості усім нам за кожну хвилинку нашого доброго самопочуття!

Наталія Сиротич,

психолог, кандидат педагогічних наук,
член Української Асоціації Християнської Психології
та Асоціації дитячих та сімейних психологів України