Коли дитину цькують у школі? Антидот проти булінгу

Коли дитину цькують у школі? Антидот проти булінгу

Прекрасно і практично писала про Булінг Людмила Петрановська. Можемо тільки додати деякі свої міркування і приклади зі своєї практики до її статей.

Перш за все, в ситуації з Буллінгом не буває одного “винного”. Є багато відповідальних.

І вихід – системно – у перекваліфікації, навчанні, терапії дорослих, які супроводжують дітей.

Замість “хто винен” – давайте міркувати, що робити
Робити – глобально багато, тому що проблема глибока і системна.

Безпека.
Довіра.
Відчуття свого місця.
Це найголовніші “профілактичні” постулати.

“Погано робить той, кому погано”. Замість звинувачень – важливо швидко шукати “де погано”.

Дорослі відповідають за те, щоб дітям в школі (та й в житті) було безпечно. Важливо, щоб дорослі – кожен в своєму середовищі – брали на себе свою частину відповідальності.

ШКОЛА
Педколектив – їх обов’язок усвідомлювати і стежити за процесами, які розгортаються в школі.

Для цього важливі власний ресурс, контакт зі своїми потребами-емоціями, знання вікової психології, знання і навички конфліктології (Метод Ненасильницького Спілкування чудово підходить).

РОДИНА

1. Крім всіх вже перерахованих пунктів – важлива уважність до процесів, які відбуваються з дітьми.
Часто діти говорять: “Їм (батькам) крім оцінок нічого не важливо. А розповісти про проблему – собі ж потім гірше”.

2. Звичайно, важливо, щоб дитина в будь-який момент могла розраховувати на допомогу.
“Розбирайся сам, потерпи, не звертай уваги, і вони відстануть”, – фрази даремні і небезпечні.

3. Часто діти в школі компенсують біль – образу – приниження – несправедливість, які відчувають в сім’ї.
У практиці з дітьми-буллерами треба шукати за їх поведінкою (якщо немає органіки) – їх біль.

4. Батькам важливо бути уважними до токсичності оточення, до токсичності місця, де дитина перебуває.
І усвідомлено приймати рішення – продовжувати дитину водити в отруйну середу, давати дитині “антидоти” – зміцнювати його, давати підтримку, або забирати зі школи.
Але ж часто сама сім’я буває “токсичною”, часто батьки не вірять в те, що дитині погано, і її труять.
Дитині, який пережила цькування (як і всім учасникам процесу – включаючи батьків), – важливий супровід фахівця.

5. Дітей важливо вчити протистояти.
Треба ставити запитання батькам – чи дозволено в родині говорити “ні”, чи можуть вони на щось вплинути в сім’ї, чи бачить дитина, як дорослі трансформують конфлікт в конструктив?
Важливо вчити здорової критичності – для цього є курси, є телевізійні формати. Наприклад, серіал “Адам псує все”.

6. Крім школи важливо, щоб у дитини була хоча б ще одна модель відносин.
Ще одна група, де їй було б безпечно і комфортно (як правило, це місце, де вона займається хобі).

7. Важливо формувати відносини близькості і здорової прихильності – це фон, який буде допомагати дитині в житті.
Важливі сімейні прості ритуали, важливі традиції – важливо все, в чому формується “ми”.

8. Треба казати своїм власним дітям і дітям, з якими зустрічаємося – краса, інтелект, таланти – це дар Бога і генів. Це не наша заслуга, це не привід дивитися з висока.
Наша заслуга – як ми самі це розвиваємо і зміцнюємо. У будь-яких зустрічах з будь-якими людьми – є те, в чому ми відрізняємося і є те, в чому схожі.
Розвиток відносин в тому числі – залежить від того, на чому ми фокусуємося – на відмінностях або схожості. “Ми схожі, але ми різні”, – фраза, яку можна часто використовувати у роботі з дітьми.

9. Дуже важливо пам’ятати – в кожній групі є певна динаміка в розподілі ролей.
В “роль жертви” може потрапити зовсім будь-яка людина.
Але в групі ризику виявляється той, хто відчуває провину або вважає себе спочатку в родині жертвою, або той, хто звик залучати до себе увагу девіантною поведінкою. Він часто упокорюється з тим, що і в іншій системі відносин він не прийнятий …

10. Нам, дорослим, важливо самим собі повернути право на займенник “моє”.
На жаль, багато хто з нас виросли з відчуттям, що для того, щоб бути “прийнятим”, – всім завжди потрібно ділитися, що все спільне, що на “своє” ми не маємо права. А це один з контурів відчуття особистих кордонів.
І нам важливо передати це відчуття свої дітям. І це одна з граней, що впливають на почуття самоцінності. Той, хто відчуває межі своєї території, проявляє на різних рівнях повагу і до території інших.

11. Дітей потрібно вчити тому, як реагувати на небезпеку в залежності від ситуації.
Можна захищатися, можна кричати, можна просити про допомогу, можна тікати.

12. Ми часто не усвідомлюємо, скільки своєї дорослої відповідальності перекладаємо на дітей.
Скільки провини за нашу втому, нереалізованість, сварки, хвилювання вони несуть на собі, скільки відчуття “я поганий” у них після всіх наших “виховних впливів”, скільки сорому і напруги після наших “покарань”, скільки відчуття несправедливості після контактів, в яких ми забуваємо про те, що ми – дорослі.
Ось деякі книги на цю тему: Маршалл Розенберг “Мова життя. Ненасильницьке спілкування”, Кетрін Кволс “Радість виховання. Як виховувати дітей без покарання”, Деніел Гоулман “Емоційний інтелект”, Деніел Сігел і Тіна Пейн Брайсон “Виховання з розумом. 12 революційних стратегій всебічного розвитку мозку вашої дитини “.

13. Коли ми дитину відпускаємо в соціальний Світ, – а це не тільки школа, це вже і садок, – ми своєю любов’ю, силою, впевненістю, своєю довірою, своєю готовністю прийняти і вмістити будь-який її “вантаж” супроводжуємо її, і це буквально зчитується навколишніми.
Треба радити, щоб батьки робили перед школою (садком) з дітьми таку практику – ставали за дитиною, щоб вона своєю спиною могла спертися на долоні тата і мами (або одного з батьків).
“Моя Любов, сила, віра в тебе завжди з тобою” … Якщо ми так стійко “стоїмо” ЗА дитиною – це створює певний фон.
І це не означає, що ми контролюємо, втручаємося в кожен крок, хвалимо за кожен чих, перекладаємо свою відповідальність.
“Я з тобою, і я за тобою” – це невидима опора. Таку дитини рідко вибирають об’єктом цькування.

Важливо пам’ятати:

– Часто саме вчитель неусвідомлено “направляє” процес цькування.
Вчитель, що не відчуває поваги до себе, і “не відчуває свого безпечного місця”, не зможе підтримати відчуття самоцінності в учнях.
– Авторитарним вчителям не вигідна критичність, не вигідні незручні питання, не вигідні “неслухняні – інші – дивні” діти.
– травматизацію отримує і той, хто спостерігає за цькуванням інших.
Часто до психолога з усілякою симптоматикою звертаються діти, учні в класі, де відбувається булінг.
Супровід психотерапевта важливий всім – жертвам, булеру, спостерігачам.

– Якщо немає об’єднуючої ідеї, якщо немає відчуття “ми”, гордості і приналежності до чогось більшого, – люди об’єднуються в боротьбі зі спільним “ворогом” (ми ж це знаємо з політичних ігор), часто в буллінгу.
Якщо ми “забираємо” вже сформовану модель поведінки, відносин, нам потрібно буде дати іншу модель і допомогти їй закріпитися. Внесок у відносини – один з найважливіших.

– Одна з особливостей підліткового віку – боротьба за владу, боротьба своє місце, за свою авторитетність.
При цьому, частини мозку, що відповідають за контроль, взяті в заручники частинами, що відповідають за імпульсивність, перебільшене відчуття небезпеки і потребу “в драйві”.

– Плюс сексуальність. Часто булінг в підлітковому середовищі має прихований “секусальний підтекст”.
В практиці багатьох спеціалістів (вибірка, правда, нерепрезентативна) діти – ініціатори булінгу – часто дивилися порно. У булінгу реалізовувалася потреба в домінуванні, потреба в прояві сили і влади, що часто обігрується в порнопродукції.