Педагогіка іграшки

Світ дитини подібний до травневого цвіту. Достатньо помірного заморозку – і осінь прийде з порожніми руками. На жаль, дорослі не хочуть розуміти, що цей світ – ИНШИЙ, що дитина не є дорослим у мініятурі, а тому заходити в цей світ, не скинувши взуття дорослих міркувань, означає осквернити святу землю дитячої душі.

День святого Миколая вже став відгомоном минулої зими, до нового – дай, Боже, дожити. Та, як кажуть в народі, готуй сани влітку, а воза взимку. Дорослим доводиться неодноразово бути «правою рукою» Святого Миколая і не лише напередодні його свята, котре повертає нас у дитинство, але кожен раз, коли готуємо дітям дарунки… навіть влітку, яке ось-ось крокуватиме Сонцем по Землі. Що це за дарунки? Звичайно, найперше, іграшки.

Іграшка є символом дитинства, його невід’ємним атрибутом. Застановімось над світом іграшки, згадаймо, чим бавились ми у дитинстві… Чи стався прогрес іграшки, чи залишилась вона тим, чим була раніше: засобом досягнення педагогічної мети, через який формується уява та розвивається креативність у дітей (здатність творити, бути співпрацівником Бога!). На жаль, приказка: «Чим би дитина не бавилась, лиш би не плакала», стає справді для загалу звершеною практикою. Чим бавляться наші діти сьогодні?.. Пригляньмося, щоб побачити і зробити практичні висновки…

З давніх-давен люди робили іграшки з глини, з тканини, з волокон… Здебільшого це були предмети побуту в мініятюрі і, звичайно, ляльки, моделі людини. З часом іграшки удосконалювались: люди середнього віку вже пригадують конструктори, дитячі кухонні набори, самоскиди, молоковози, екскаватори… Діти, бавлячись такими іграшками, уявляли себе будівельниками, кухарями, водіями, одним словом – тими, хто служить. Зараз діти теж бавляться, але вони здебільшого хочуть бути поліцейськими, тими хто може вбити. Так у дитини формується світогляд «уявного ворога», коли суб’єктивно можна встановлювати, хто є злочинцем, а потім його знищувати в різний спосіб. Дівчатка хочуть бути фотомоделями чи співачками, тобто тими, кому служать… Христос сказав про себе, що прийшов не, щоб йому служили, але щоб послужити і життя своє віддати у викуп за багатьох. Відчуваєте різницю? Пригадую, як хлопчик націлював іграшковий автомат на батька. Тато навіть не звертав уваги. Це гра… Батько, який купив цього автомата синові, навіть не усвідомлює, що у дітей до семи років віртуальний (уявний) і реальний світ – тотожні. Те, що його син дуже ймовірно бачив на екрані телевізора чи комп’ютера, він вже довершує у своїй грі… Але до такої ж реальности дуже близько.

Щодо ляльки, то вона мала б у дітей розвивати повагу до материнства та батьківства, бути засобом формування покликання до родинного життя. Саме вона була «центральною фігурою» гри «дочки-матері». Пригадую, декілька років тому світлої пам’яті місіонер о. В. Зінько розповідав: у Бразилії, де дітей сприймали в сім’ї як Божий дар, через що на Службі Божій вони були не «поодинокими екземплярами», а становили до 25% парохіян у церкві, отець говорив, щоб дівчатка приходили на Службу Божу з ляльками… Багатьох така «методика» дивувала, в инших викликала іронію… Але ця мудра людина добре розуміла педагогіку іграшки: «Сьогодні вони прийдуть з лялькою, згодом приведуть до храму дітей».

Погляньмо, які ляльки ми часто кладемо під подушки наших дітей 19 грудня і чи зовнішнім виглядом цих ляльок ми не спотворюємо образ Св. Миколая в невинних очах малюків? Лялька Барбі, трансформери, людина-павук, черепашки ніндзя – це не іграшки! Їх би Святий Миколай точно не подарував нашим дітям, богобоязне сумління йому цього б не дозволило… Це засоби для осквернення світу дитини, а якщо хочете, то придумайте визначення самі… Барбі не потребує материнської опіки, їй потрібна служниця! Дівчинка, котра прислуговує такій «мітичній істоті», не буде розвиватися у правильному напрямку, навіть у сім років буде хотіти мати таку ж талію, такі ж підфарбовані очі (а тут прошу дуже: набір дитячої косметики, з «дорослим» асортиментом. Насправді потрібні дитині духмяне мило, шампунь «Кря-кря» і гарні ножички, щоб безболісно нігтики обрізати! Бо коли дитина навчиться вправно підбирати для себе помаду і лак у 8-9 років, виникає великий сумнів, чи згодом ручна робота на прохання мами, яка купувала їй набір «дитячої косметики», не становитиме загрози для манікюру на її руках…). І ще одне, навіть батьки дитини навряд чи здогадаються, що талія цієї бідолахи зламалася би під вагою тіла, якщо б Барбі збільшити до величини людського зросту… Отак Барбі є потенційним інвалідом, тільки парадокс полягає у тому, що діти хочуть бути як Барбі, але не вчаться співчувати людям з особливими потребами у житті!

Людина-павук, черепашки ніндзя… Потвори без очей… Про очі говорить Божествений Спаситель: «Світло тіла – око. Як, отже, твоє око ясне, все тіло твоє буде світле. А коли твоє око лихе, все тіло твоє буде в темряві. Коли ж те світло, що в тобі, темрява, то якою великою буде темрява!(Мт. 6, 22-24). «В очах відбивається душа людини», – говорила Св. Тереза з Ліз’є. Згадаймо щирі, добрі очі-балабухи наших дитячих іграшок. Дитині потрібно бачити добрі очі ведмедика, білочки, слоника, але коли ці очі будуть зав’язані, як у черепашок ніндзя, сховані, як у людини-павука чи робота-поліцейського, шизофренічні як у сімпсонів, чи будуть очі наших дітей чистим джерелом, з якого зможемо через декілька років, вже не кажу про старість, зачерпнути розраду, підтримку, співчуття і милосердя?..

Погоджуюсь, важко вибрати дитячу іграшку, важко купити дитячу книжку. Але гасло: «Дітям – найкраще!» має бути справді нашим прагненням, нашим кредом. Не можемо робити це безвідповідально: «Куплю щось, щоб не плакало». Чому, коли купуємо дитині йогурт, ретельно дивимося на термін придатности, складники, але не проявляємо такої ретельности, коли купуємо іграшки, розмальовки, наклейки, книжки?

Пригадується мені, як одного разу купувала книжечку для своєї похресниці й звернула увагу, що всюди суцільна еротоманія: русалонька, барбі (до речі, цим терміном за кордоном називають дівчат легкої поведінки, звідси й копія прототипу…). Продавчиня не витримала: «Якби всі так вибирали, пані, я б нічого не продала!» Иншого разу була свідком гри дітей корабликом з піратами: шаблі, прапор з драконом, на столі рух, одні одних вбивають, ріжуть… Справді важко, адже є багато речей, які від нас безпосередньо не залежать. Але і тоді маємо зробити те, що можемо! Кажу дітлахам: «Придумаймо свою гру». Насамперед треба стимулювали дитячу фантазію у правильне русло питаннями: чи можна вбивати, грабувати? Ті мені відповіли: «Ні». Через дуже короткий час пірати «навернулися» – вони знищили свій піратський прапор із символом зла (драконом) і зробили новий (діти самі вирізали і розфарбовували прапор, на якому був тепер зображений ангел). Так пірати почали мирне життя, тепер їхнє судно є рятівним, і вони рятують усіх, хто став жертвою цунамі в Тихому океані… Їхні мечі більше не знаряддя зла, а засіб для потрошіння риби, щоб нагодувати жертв цунамі і вести торгівлю з мешканцями островів… Далі продовжувати непотрібно, отримавши «добре начало», діти самі фантазуватимуть у доброму руслі.

Перед святом Миколая я лише кажу дітям: «Коли писатимете лист до Чудотворця, не просіть у нього автоматів, пістолетів і трансформерів, танків, наручників і гранат, не просіть комп’ютерних ігор, де вбивають і грабують. Миколай не любить носити такі дарунки, він плаче, коли це від його імени роблять дорослі…». А дівчаткам кажу: «Попросіть ляльку-дитину, але не Барбі, вона вже доросла, сама собі в житті раду дасть… а тим безпомічним потрібна ваша допомога…».

А вам, дорослі, скажу: коли дитині хочете придбати подарунок, спитайте у Святого Миколая, чи ця річ справді є іграшкою і чи пробудить вона у дитині потяг до добра, любови, до творення, а не до сексуальної розбещености, жорстокости, байдужости і насильства? Переконана, він вам допоможе, адже як сильно треба було любити дітей, щоб із усіх святих удостоїтися від Творця щороку сходити на землю і нагадувати, що світ дитини є святим і тому наближатись до нього слід з благоговінням!

Наталя Назар,
педагог