Тілесне покарання?

Тілесне покарання?
Биття своїх дітей вважалося до останнього сторіччя одним з головних виховних засобів, як у християнській, так і у нехристиянській повсякденній педагогічній практиці . (Aries, 1978, De Mause 1980, Gartner, 1985). Але сьогодні в багатьох західноєвропейських країнах тілесне покарання заборонене законодавчо.
Однак деякі біблійні висловлення вимагають від християн не поспішати відмовлятися від тілесного покарання.
«Хто стримує різку свою, той ненавидить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для нього картання» (Притчі 13:24). «Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає?» (Євр.12:7),.
З боку прихильників тілесного покарання (наприклад, Dobson 1990) рекомендується не побиття дітей, а короткі ляпанці, у любові, і не долонею, що призначена для пещення, і тільки тоді, коли вмовляння, багаторазово повторене, не досягло мети, і провина, все-таки, зроблена. Покарання повинне супроводжуватися бесідою й прощенням. Таке тілесне покарання вважається більш кращим, ніж психологічне, коли, наприклад, дитину позбавляють знаків любові або піддають іншому покаранню.
Перевага такого виду тілесного покарання визначається його обмеженим і ясним значенням, на відміну від інших виховних засобів, які можуть бути розтягнуті в часі, здійснюють менший прямий вплив і можуть бути неоднозначно сприйняті.
Проти цього можна було б заперечити, що використання сили скоріше підсилить, чим погасить гнів і ненависть як з боку дитини, так і з боку батьків; батьки бувають занадто збуджені, щоб повністю володіти собою під час покарання. Також можна заперечити, що межа між простим «ляпанцем» і побиттям є занадто невизначеною. Я, особисто, вірю в те, що послідовне діалогічне встановлення меж, рекомендоване в цій книзі, дозволить обійтися без тілесного покарання й цілком замінить таке покарання.

Хотілося б звернути увагу на деякі істотні умови застосування тілесного покарання:
1. Кожен прихильник тілесного покарання повинен перевірити самого себе на наявність у своєму виховному арсеналі таких можливостей, які, насамперед, складаються з підтримуючих, сповнених любові заходів педагогічного впливу. А, також, на те, чи він використовує всю палітру природних, логічних і накладених наслідків, як у формі покарання, так й у формі заохочення.
2. Якщо дитина сприймає тілесне покарання не тільки як (справедливе) покарання за конкретну провину, але і як дію, що принижує її гідність й знецінює її як особистість, то від такого покарання варто відмовитися.
3. Якщо діти через тілесний дотик приймають прихильність, близькість, любов і підтвердження поваги, то тілесне покарання буде сприйматися ними вкрай загострено. Варто пам’ятати: виховує не кількість ударів, не інтенсивність болю, а ясний знак неприпустимості, що я, як вихователь, встановлюю.
4. Принципово недоцільно карати дитину в присутності інших, насамперед дітей, і цей же принцип є особливо важливим для тілесного покарання.
5. Діти, які пережили тілесне насильство, можуть сприйняти навіть контрольовані ляпанці як повторення пережитого раніше насильства.
Висновок: Біблійне виховання рекомендує послідовне виховання з чуйним і ясним встановленням надійних меж дозволеної поведінки.

При цьому ми повинні діяти не під впливом збудження, а при повному самовладанні і сповненій любові відповідальності. Виховання може здійснюватися й без тілесного покарання.
Посилаючись на Біблію, важливо знати й підкреслювати, що й у Біблії фізичне покарання не є єдиним засобом виховання.
У Второзаконні, у главі 6:7 ми довідаємося , що батьки повинні роз’яснювати своїм дітям Заповіді і вдома, і в дорозі: «І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш»; якщо ж діти задають питання, то у відповідь вони не повинні чути: «Замовчи, інакше одержиш!», а їм варто розповідати про Бога, що звільнив свій народ.
У Притчах 17:10 говориться, що у випадку конфлікту важливим є обговорення: «На розумного більше впливає одне остереження, як на глупака сто ударів»
А що знайшло своє вираження в Божому вихованні Свого народу й в поведінці Ісуса стосовно грішників?
Якби Бог не був милостивий, то ніхто з нас не зміг би врятуватися від покарання!
Тому метою християнського виховання ніяким чином не є виступ на захист тілесного покарання.
Діти, насамперед, мають потребу не в заборонах, які підтримуються покаранням, а в орієнтуванні стосовно ясних, надійних, але, у той же час, нежорстких меж.
Для цього також є корисним вмовляння, вказівка альтернативних варіантів, втішання, натхнення й безліч інших форм, способів і методів виховання, що підтримують і розвивають високу самооцінку й впевненість у собі…
Але, насамперед, для християнського виховання корисні такі батьки, на підтримку й допомогу яких діти завжди можуть покластися.

Вернер Мaй
Ваше “Ні” дитині: заборона чи допомога?

Вернер Мaй, 1949 р.н, дипломований психолог
з 1988 р. співробітник ІГНІС-Академії (IGNIS-AKADEMIE) Християнської Психології (IACP) в Кітцінгені, Німеччина (www.ignis.de).
Президент Європейского Руху за Християнську Антропологію, Психологію та Психотерапію

картина Copyright © Олена Вострова, «Дитячий Ангел», 2013-2015