Чого не слід говорити своїм донькам
Чи часто ми замислюємось, які наслідки можуть мати наші необдумані вчинки та слова по відношенню до наших дітей, особливо донечок?
Напевно, більшість батьків на сьогоднішній день у нас в країні – перфекціоністи. Наполягати, звичайно, не буду, але… Як часто у своїх дітях ви бачите продовження самих себе і хочете, щоб вони реалізувалися в цьому житті краще за вас самих? Щоб стали успішнішими, багатшими, щоб відчували себе більш впевнено? Що ж в цьому поганого, скажете ви, всі батьки бажають добра своїм дітям.
Так то воно так, але часто методи «творення ідеального образу» виявляються чудними, якщо не сказати більше – драконівськими. А якщо, не дай Бог, дитина, підростаючи, «розходиться» з намальованим у вашій уяві персонажем, то в хід йде «важка артилерія». І наслідки дій «скульпторів» здатні добряче нашкодити дитині. Особливо, коли в сім’ї підростає дівчинка. Але спершу – одна коротенька історія з власної психотерапевтичної практики.
В одній сім’ї народилася донечка. Вихованням доводилося займатися в основному мамі, бо так склалися обставини. Дівчинка росла товариською, живою, та до того ж ще і фантазеркою. Напевно, тому і малювати почала рано – вже в чотирьохлітньому віці змальовувала альбом за день! Незадовго до школи дівчинка сама попросила маму віддати її вчитися ще і в школу, «де малюють».
– Навіщо? – здивовано відповіла мама.
– Бо я хочу малювати! – наполягала дочка.
– Тобі немає чого вчитися на художницю, – сказала мама. – Все одно нічого видатного з тебе не вийде. Ти – всього лише посередність у живописі!
– Що таке посередність? – здивувалася дівчинка
– Це означає, що ти – як всі. І малюєш не краще за інших. Тому вчитися в художній школі тобі немає чого! З часом ти підеш вчитися на юриста тому не варто гаяти час на дурниці.
Дівчинка засмучено зітхнула і не заводила більше про це розмов. Правда, малювати «для себе» не перестала.
Коли дівчинці виповнилося шість, з нею трапилося нещастя. Щось відбулося – ніхто не знає, що саме – але дитина, чия мова до цього була живою і легкою, почала заїкатися. Власне, дівчинку це не сильно налякало – вона як і раніше залишалася товариською і, пішовши в школу, знайшла багато друзів. Значно більше втомлювали занудні заняття зі шкільним логопедом, до якого мама негайно відправила дочку, – втім, вони і не допомагали. Не допомагала і мама. «Ти повинна розуміти – це твій недолік, тобі в майбутньому важко буде спілкуватися! Який же з тебе буде юрист, ти повинна старатися краще» – категорично заявляла вона.
З часом дівчинці дійсно стало здаватися, що їй стає все важче розмовляти – спілкуючись з однолітками, вона починала ще сильніше заїкатися. Коли дівчинці виповнилося десять, мама видала ще один безжальний прогноз. «Через твоє заїкання жоден хлопець не захоче з тобою зустрічатися! Йому ж соромно буде з тобою в компанію прийти!». Дівчинка і так починала комплексувати на предмет своєї зовнішності – будучи з дитинства таким собі міцним «карапузом», до десяти років вона вже розуміла, що худою і стрункою, як деякі однокласниці, їй не бути. А тут ще мама, подивившись на дочку в спортивному костюмчику, повідомила: «Ох і товста ж ти, подруго! Мусиш обмежувати себе у всьому, якщо хочеш, щоб хоч хтось на тебе звернув увагу».
«Напевно, я дійсно нікому ніколи не сподобаюся!» – часто думала дівчинка. Вона вже починала боятися розмовляти з людьми, навіть по телефону – від дитячої товариськості не залишилося і сліду! Можливо, тому рік занять в мовному центрі іменитого професора практично не дав результатів. «Ось би вивчити мову глухонімих!» – серйозно думала дівчинка, коли їй було дванадцять. – «Тоді мені ніколи не доведеться мучитися і соромитися при розмові!» .
Дівчинка стала підлітком, перехідний вік давав про себе знати – час від часу вона, як і інші діти – її ровесники, зривалася і лаялася з батьками, а потім плакала. «Ось! – коментувала мама. – У тебе ж психіка порушена! Не просто так ти заїкаєшся!»
Колись маленька, усміхнена, талановита дитина перетворилась в закомплексовану, перелякану істоту, переконану в своїй «дефектності»… До мене як до психолога вона прийшла сама, її мами, по при всі мої дзвінки та запрошення прийти, я так ні разу і не бачила…
А скільки ще прикладів таких ось поламаних доль? Для кожної дитини, особливо дівчинки, надзвичайно важлива оцінка батьків. Саме батьки закладають в дитині і основу самооцінки, і всі комплекси, які потім стануть отруювати її доросле життя. До певного віку батьки – незаперечний авторитет для дитини, адже вони набагато старші, досвідченіші і дитині здається, що вони знають все на світі. Тому в дитинстві ми схильні вірити кожному слову тата і мами.
Зараз мені хотілося б звернутися до мам дівчаток. І в першу чергу хотілося б сказати – БУДЬТЕ ГІДНИМИ СВОЇХ ДОНЕЧОК! Роздивіться в своїх дівчатках Особистість і дай їй можливість розвинутись та розквітнути.
Є декілька умов, правил, які можуть допомогти позбавити вашу донечку від можливих комплексів та проблем у майбутньому.
– Ніколи не шкодуйте добрих і підбадьорюючих слів в адресу ваших дівчаток! Якщо дочка чує одні докори і образливі коментарі, вона не зможе правильно оцінити себе і свої здібності. Не бійтеся перехвалити дівчинку – говоріть їй при кожній нагоді, що вона приваблива, красива, талановита, розумна! Вона не «загордиться», а всього лише придбає впевненість в собі та стане себе поважати. А ми знаємо, що тільки та людина, що поважає сама себе, викликає реальну пошану тих, що її оточують!
– Є така закономірність: більше всіх критикують своїх дочок ті жінки, які самі відчувають власну внутрішню неповноцінність. Зверніть увагу на себе!!! Подумайте: мабуть, ви самі в дитинстві страждали через надмір критики вашої матері? Часто людина, створюючи сім’ю, несвідомо копіює модель сім’ї батьків. Тому, якщо ви самі колись чули неприємні коментарі в свою адресу, ви можете «на автоматі» переносити цю модель поведінки на свою дитину. Але ви тепер доросла людина – і здатні розібратися в своїх внутрішніх страхах та сумнівах.
– Зупиніться на секунду і подумайте: кому в першу чергу потрібна ця неодмінна «досконалість» вашої дитини? Їй – чи вам?!. . Так, виходить, що вам, її матері! Щоб всі навколо побачили, яка ви чудова мама, що ваше чадо не гірше за інших – а навпаки, всіх ще переплюне і всі зрозуміють, який ви геній виховання! Набагато чесніше, не «проектувати» на дитину власні бажання, а потурбувати про себе, досягати чогось самій в цьому житті, збудувати свою кар’єру і т.д.
Бо як часто буває: мама вважає, що пожертвувала своїми успіхами і можливостями ради дитини, а вона, не вдячна така «не виправдала наданої високої довіри». Дайте дитині свободу – адже щастя зовсім не досконалість і великі досягнення, а в можливість реалізуватися як особистість!
– Заохочуйте будь-які творчі починання вашої дочки! Хоче малювати – віддайте в художню школу або ізостудію, хоче займатися музикою – віддайте в музичну школу, цікавиться рослинами – хай прикрасить свою кімнату квітковими горщиками і влаштує «сад». Якщо дитині в радість – хай займається! Можливо, в майбутньому ваша дочка не обов’язково стане кимось видатним і великим. Невже то так важливо? Хай вона стане хорошим, талановитим фахівцем, просто майстром своєї справи – і буде щаслива, тому що займається тим, що їй цікаве!
– Відповідно, ніколи не диктуйте дитині, куди їй поступати і на кого вчитися (як це часто відбувається!), мотивуючи це тим, що вам краще знати, що потрібне вашим дітям. Ще раз повторюся – дайте дитині свободу! Дочка – не ваша лялька, якою ви граєтесь. Вона – самостійна особистість і такою вона є вже з народження! Не вірте в казку про те, що «дитина – це чистий лист, що захочемо, то і напишемо»!
– Якщо – не дай Бог, звичайно – у дитини виникли проблеми із зовнішністю або здоров’ям – НІКОЛИ, у жодному випадку не допускайте, щоб вона відчувала свою провину в цьому нещасті! Ніяких: «це твій недолік», «ти ненормальна», «у тебе будуть проблеми в майбутньому» і т.д. З вашого боку повинні бути тільки підтримка і турбота! Будьте делікатні і уважні. Тільки тоді дитина не акцентуватиметься на своїй проблемі і це допоможе їй з нею справлятися.
А ви самі в собі повинні виробити впевненість в тому, що все – поправно, все – обов’язково пройде! І, звичайно, спаси вас Бог сказати дочці, що із-за її проблеми (які б вони не були – фігура, погане волосся, прищі, заїкання) вона не зможе сподобатися жодному хлопцю. По-перше, це нісенітниця, а по-друге, адже ви насправді бажаєте їй добра, правда?!
Завжди пам’ятаєте, що комплекс неповноцінності – якість не вроджена, а придбана! Ваша юна дочка може назавжди запам’ятати ваші слова типу «з тебе нічого путнього не вийде», нехай навіть сказані в серцях і випадково. І вже потім, ставши дорослою, вона чутиме їх в своїй голові і при щонайменшому своєму промаху думатиме: «А раптом мама була права?». Не забувайте про це.
А у разі будь-яких невдач, проблем в житті вашої дочки – підтримаєте її, поясніть, що всі люди переживають і зльоти, і падіння, що так вже влаштовано життя, що все колись обов’язково налагодиться. Особливо необхідна така підтримка в підлітковому віці – в цей період важко всім. А образи і докори батьків сильно травмують психіку – дівчинка-підліток починає відчувати себе нетямущою, нікчемною, невдахою, що нічого з себе не представляє – і наслідки цього, як правило, дуже важко корегувати.
Напевно, жодна мама не зможе сказати: «Я не люблю свою дочку і не бажаю їй щастя!» Тому що такого не може бути ніколи! То чому б не дати зрозуміти це самій вашій донечці? НЕ СОРОМТЕСЯ ПРОЯВЛЯТИ ЛЮБОВ І ТУРБОТУ – цим ви НАСПРАВДІ допоможете вашій дівчинці стати щасливою жінкою в недалекому майбутньому.
Благополуччя Вам та Вашим родинам.