Як навчитись разом жити, та при цьому ще й дружити?

Як навчитись разом жити, та при цьому ще й дружити?
Родинне коло — особливе місце, у яке Бог поміщає дитину, де б вона вчилася будувати стосунки з іншими. Тут підростаюче покоління, спостерігаючи за дорослими, набирається досвіду спілкування, вирішення конфліктів, подолання різноманітних бар’єрів. Саме тут, у сім’ї, дитина формує для себе розуміння стосунків та засобів їх збудування або руйнування.

Зважаючи на це, перед дорослими постає важливе завдання: сприяти всіма можливими засобами, щоб це навчання і формування було правильним, адже в майбутньому дитина принесе у свою сім’ю всі набуті уявлення про найважливіші речі.

Стикаючись з поширеною проблемою — конфліктами між старшими і молодшими дітьми, дорослі часто розводять руками і знесилено запитують: «Ну чому вони постійно сваряться?..»

Це дуже цікаве запитання. Його можна поставити перед будь-ким, починаючи з окремої родини й закінчуючи державами на глобальному рівні. А що відповідаємо ми, дорослі, учителі й педагоги, коли це питання стосується нас? Коли дитина запитує мами й батька: «Чому ви постійно сваритеся?» Коли учень приходить до школи й зустрічає безліч конфліктів різного типу та категорій: між учителями та учнями, між самими вчителями, між батьками та вчителями тощо, яку відповідь ми можемо йому дати?

Навряд чи ми зможемо допомогти дітям жити в мирі та злагоді, якщо самі не можемо навчитися цього. Дивлячись на різні сім’ї, можна спостерігати цікаве явище: чомусь, коли в одну сім’ю приходить біда, усі рідні згуртовуються ще більше, об’єднуються для вирішення проблеми, і, нарешті, переносять страждання разом, зміцнюючи та втішаючи одне одного. В іншій, на жаль, картина зовсім інша — тут біда, як буревій, розносить рідних у різні сторони, на величезні відстані й у буквальному, і в переносному розумінні… І відбувається це не тільки в сім’ях…

Ще гірше, коли, крім зовнішніх руйнівних чинників, рідних роз’єднує внутрішня ворожнеча.

У Святому Письмі є слова, якими Бог дорікає Едома: «Так говорить Господь: За три переступи Едому й за чотири цього не прощу: за те, що мечем він гнав брата свого, і знищив своє милосердя, свій гнів завжди стеріг, а лютість свою пильнував повсякчасно. І пошлю Я огонь до Теману і пожере він палати Боцри!» (Ам. 1:11, 12).

Фраза «знищив своє милосердя» має особливе значення, оскільки в грецькому перекладі Старого Завіту там використовуються слова «милість», «жалість», «співчуття», які ототожнюються із поняттям рідного. По-іншому можна сказати «знищив родинні почуття» до свого власного брата.

Історія Каїна і Авеля, можливо, найкрасномовніше показує проблему ворожнечі між людьми. «І сказав Господь Каїнові: “Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє? Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати”» (Бут. 4:6–7).

Гріх примушує одну людину повставати на іншу, і виходить він із серця. «Бо зсередини, із людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства, перелюби, здирства, лукавства, підступ, безстидства, завидющеє око, богозневага, гордощі, безум. Усе зле це виходить зсередини, — і людину опоганює!» (Мк. 7:21–23).

Усвідомлюючи, що лише з Божою допомогою можлива зміна сутності людського серця, ми зможемо знайти відповіді на всі вищепоставлені питання.

У притчі про блудного сина та милосердного батька Ісус Христос показує принцип безумовної любові. Ця любов є в серці Отця, та її немає у серці старшого брата, який не зміг пробачити своєму блудному брату його вчинок. Контраст досить великий: батько приймає, прощає, обіймає, одягає, задовольняє потреби. Старший син заздрить, дорікає батькові, сконцентрований на собі, не зустрічає брата, не радіє його поверненню. Батько дорікає старшому синові: «У тебе немає причин для заздрості. Треба радіти, що твій брат був мертвий, але ожив, був пропав, але знайшовся».

У сім’ях можемо спостерігати картину заздрості: меншому дісталося щось краще, або старший отримує більше уваги й поваги, або ж навпаки. На жаль, самі батьки часто підкидають дрова у вогонь несправедливими рішеннями, віддаючи перевагу одній дитині, забуваючи потреби іншої. Навчити дітей любити й цінувати одне одного — це завдання батьків, і без власного прикладу та власної практики християнської любові їм не обійтися.

Тому, нехай притча про блудного сина буде уроком для всіх: і дорослих, і дітей. Спробуйте зібратися разом одного вечора, усією родиною, прочитати цю притчу й пороздумувати над нею. Можливо, це спонукає до того, щоб просити вибачення одне в одного, змінювати своє ставлення до певних речей, переоцінювати стосунки і вчитися справжній безумовній любові в Отця Небесного.

http://slovovchitelyu.org