І від кого вони вчаться лаятися?

Одного разу п’ятирічним хлопчиком я прибіг додому й схвильовано розповів домашнім про те, що почув від старших. Ви розумієте, які слова я повторив… Усі притихли, не знаючи що казати і як реагувати. Лише дід спокійно подивився на мене й спитав:

— А де ти чув ці слова?

— Та дядьки казали один одному, а я не знаю, що це таке… — пробелькотів я.

— То дурні слова, не бери їх до голови, — спокійно сказав дід і продовжив робити свою справу. І я зрозумів, що ті слова не варті моєї уваги. Я й досі не пам’ятаю, що тоді я почув. Та й добре.

Мудрість поведінки свого дідуся я зрозумів лише тоді, коли в мене підросли діти й почали запитувати те ж саме. Адже від мікроклімату в сім’ї, від того, як члени родини спілкуються між собою, від тих слів, які щоденно звучать удома, у дітей формується не лише словниковий запас, але й ставлення до слів, уміння висловлювати свої емоції.

Сумно, що лихослів’я процвітає сьогодні на вулицях наших міст і сіл. Багато наших молодих співвітчизників просто не уявляють своєї мови без «міцних» висловів. А це показник реальної культури соціуму.

У багатьох країнах світу, зокрема, у нашого північного сусіда Росії, нецензурна лайка на вулиці прирівнюється до дрібного хуліганства. В Україні, на жаль, такого немає, та проблема з обсцентною (від лат. obscenus — «непристойний, розпусний») лексикою очевидна.

Коли діти починають активно лаятись? Десь у підлітковому віці, скажете ви. Чому? Для цього є декілька причин.

1. Самоствердження. Багато хто з підлітків думає, що «дорослі» слова додадуть їм авторитету й поваги з боку оточуючих.

2. Протест. Підлітки бунтують проти усталених норм і правил, тому їм здаються такими привабливими слова, що за своєю сутністю виходять за рамки дозволеного.

3. Звичка. На жаль, багато підлітків звикли чути подібні вислови в себе вдома. Для них вони є частиною повсякденного життя і не сприймаються як щось ненормативне.

Можна довго розважати про причини лайки наших дітей, але краще звернемо увагу на те, як можна запобігти цьому або змінити таку ситуацію. Дорослі люди, які вже знають ціну словам, можуть і повинні впливати на молодь. І не потрібно казати, що, мовляв, нічого не допоможе, вони нас не слухають, їм хоч кілок на голові теши… Озброївшись терпінням, слід говорити й допомагати молоді зрозуміти головні цінності життя. Зверніть увагу, що всі лайки світу побудовані на сексуальному приниженні опонента. А це формує ставлення до протилежної статі, до любові, інтимних стосунків і виховання своїх дітей. Бо, засвоївши щось у юному віці, пізніше людині буде вкрай важко визнати, що її погляди на життя були помилковими і ґрунтувались на хибних поняттях.

Боже Слово суворо засуджує не лише лайку, але й кожне порожнє слово. Бог надзвичайно серйозно ставиться до Своїх слів. Словом було створене все живе на землі, слово Боже стало мірилом стосунків із Богом, Його слово відкриває характер Бога. Син Божий був тим Словом, і Слово зодяглося в тіло, щоби перебувати із людьми. Бог ніколи не змінює Свого слова й не вертає назад Своїх обіцянок.

Ісус Христос відкрив нам Божий погляд на те, як Бог ставиться до наших слів: «Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе. Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! Бо зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш засуджений» (Мт. 12:35–37).

І такого ж ставлення до слів Бог вимагає від людей: щоб ми не було двомовні, щоб наші обіцянки були вірними, щоб за кожне нешанобливе слово чи лайку на батьків діти несли відповідне покарання, щоб жодне гниле слово не виходило з наших уст, а лише на збудування ближнього. Ось який високий Божий критерій!

Тому розпочнімо з себе. Навколо чого обертаються наші думки, які пізніше стають словами? Як ми їх висловлюємо? Чи вони до вподоби Богові? Чи не було б нам соромно, якби ми помітили, що в той час, коли ми з кимось просто теревенимо, Христос стоїть поруч і слухає наші балачки?. .

І звісно, потрібно вкладатися в молодих людей. Сіяти зерна правди, добра, любові, віри, поклоніння і шани до Бога. Ніхто за нас цього не зробить. Невідомо, коли те зернятко в душі проросте. Проте, якщо ніхто цього зернятка не вкине, то й нічого не виросте.

Олег Блощук
slovovchitelyu.org