Дитина… така велика, така гарна

То не цукерки, а любов розвиває дітей.
Багато з них є недорозвинені, або неправильно розвинені,
тому що в той чи інший спосіб їх неправильно любили….

Так дитина замкнена, закидана своїми забавками, не
має більше бажань, бо всі вони задоволені, навіть раніше
ніж з’явилися й виросли.

Дитина самотня, бо батьки відмовляються дати їй
братика чи сестричку, яких вона бажає, тому що воліють мати авто, хату, чи займатися спортом.

Дитина засуджена на ресторан, яка нервується перед
своєю повною тарілкою, а її батьки ніколи не закінчують їсти, пити, говорити… так само як і нудьгувати.

Дитина в’язень, переповнена огидою кілометрів, нервується в авті, що стало рухомою хатою для нащадків
людей, що вже не вміють іти своїми ногами.

Дитина покинута ранком, тому що її батьки “йдуть працювати” для неї; або покинута ввечері,
тому що вони, альтруїсти, займаються цілим світом і дітьми інших.

Дитина напоєна шумом, накормлена картинами з телевізора, зачарована, як нічний метелик, що без кінця
вдаряється до освіченої шиби.

Дитина мудра звірина, що має бігти від школи звичайної до школи музичної, до школи спортивної, на танці …
і не має часу забавлятися, тинятися, мріяти.

Дитина, яку дехто вже хоче вербувати до великих справ, і якої навіть забави мають певне спрямування.
Дитина, шр бавиться завжди сама й вигадує собі товаришів до уявних забав.

Дитина, що не може замазатися, рухатися, говорити, або робити те, що хоче,
тому що є єдиним скарбом, якій треба у всьому догодити, щоб утримати її для себе.

Дитина, що має батьків за подушок, котрих може бити і словами, і кулаками, або батьків-мурів, до котрих
вдаряється й раниться, але відповіді не дістає.

Дитина, що не знає, навіщо вона існує, чому живе…,
тому що і її батьки цього не знають,
або тому, що вони ма,пи її “випадково”, і, вагаючись, в кінці вирішили, щоб жила,
або тому, що одного дня їм захотілося дитини,
або тому, що одружитися, щоб мати дитину,
або тому, що такий звичай,
або тому, що немовля таке миле,
або тому, що дитина розсіює й наповнює їх самотність,
або тому, що вона може зміцнити подружжя в кризі,
або тому, що вона є запорукою того, що батьки не зістаріються і не вмруть в самотності…

Дитина... така велика, така гарна Дитина… така велика, така гарна!
Дитя,
кров змішана,
життя змішані,
серця змішані.
Чоловік і жінка назавжди злучені, споєні, зв’язані, у їх любові, що перетворилась на тіло.
Дитя,
шедевр незрівнянний,
скарб неоціненний.
нова зірка засвічена на небі між мільярдами і мільярдами зірок,
“ТИ”, особа єдина, якої ніколи не було й не буде.
Дитя,
кохане людиною, благословенне Богом, вічне
бажання Отця, що бере тіло, коли в любові воно
зустрічає – о диво! – вільне бажання людини.
Дитя,
син людини, син Бога, член тіла незавершеного, або без ТЕБЕ неповного, Тіло Людства, Тіло
Христа, що від світанку часів росте на землі, щоб досягнути неба!
Як міг Бог, незрозуміла одержимість любові, дати людині таку спроможність, в її тілі сік, в її серці
бажання, щоб вона могла з Ним Тебе створити, нове життя, нове джерело, що виринає на землі людей,
світанок безконечної ріки, покликаної плисти аж до вічності!

Мішель Куаст
“Любове моя незнана”