Як Євангелія стосується дітей?

Як Євангелія стосується дітей?Одного разу чотирирічна дівчинка помолилася приблизно так: «Господи, Ти все так прекрасно створив, але Адам з Євою згрішили і Ти покарав людей потопом. Але Христос прийшов і прожив святе життя. Фарисеї повісили Його на хрест, і Він там помер за всі наші гріхи. Потім Він воскрес на третій день так, що вся земля затряслася, і піднявся на небо. Допоможи мені бути слухняною Тобі, як Ісус був слухняним».
Про що свідчить ця молитва? Про те, що навіть маленькі діти, правильно наставлені дорослими, можуть розуміти Євангелію і, хоча й не завжди зграбно, передати її.
У цьому матеріалі ми звернемо увагу на те, як Євангелія стосується дітей, а саме: побачимо потребу дітей у Євангелії і поговоримо про донесення Євангелії дітям.

Дайте дітям надію
У листі апостола Павла до ефесян знаходимо єдиний вірш, який говорить про виховання дітей: «А батьки, не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!» (6:4).
Діти повинні отримати настанову й остереження Господнє. Це те, без чого вони не зможуть жити. Діти спроможні зрозуміти Євангеліє достатньо рано. І якщо дивитися на текст Еф.6:4 поверхово, то можна дійти висновку, що тато і мама тієї дівчинки, про яку ми згадували вище, виконали свою батьківську місію. Їхня дитина вже зрозуміла Євангелію!
Але ми розуміємо, що цей текст говорить про дещо більше. Він не просто вчить передавати формулювання Євангелії чи навіть істину про Євангеліє, але «виховувати» дітей у напоминанні й остереженні Господньому, тобто зрощувати дитину від немовляти до дорослої людини, вкладаючи в її розум і серце вчення та настанову Господню.
Перша половина тексту Еф. 6:4 перегукується з іншим текстом Писання – Кол. 3:21: «Батьки, не дратуйте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони!». Варто зазначити, що це все, що апостол Павло говорить про виховання дітей, звертаючись до колосян. Уявіть, що церква отримала лист від авторитетного апостола, служителі розгорнули його, серед присутніх більшість – батьки. І ось усе, що вони читають про виховання дітей, – це оця єдина фраза.
У цю фразу апостол «запаковує», «архівує» все, що можна сказати про виховання дітей, причому будь-якого віку.
До речі, це дуже полегшує наше завдання. Ми віримо, що «все Писання Богом натхнене і корисне… і воно здатне приготувати людину для всякої доброї справи» (2 Тим. 3:16). Якщо так, то для приготування нас до «доброї справи» виховання дітей цієї фрази достатньо.
А відтак ці слова варті особливо ретельної уваги.
Словосполучення «не дратуйте» означає – «не провокуйте на гнів», «не ведіть до зневіри чи відчаю». Бог стурбований тим, щоб батьки не підштовхували дітей до подтрадування, зневіри та відчаю.
Невже батьки не здатні на більше?
Ми краще зрозуміємо це, якщо подумаємо, якими можливими шляхами батьки і матері дратують своїх дітей. Список доволі довгий.
1. Дратуватися самим. Якщо батько подратований, навіть не на саму дитину, то важко не дратувати дитину. Ще гірше, коли батько «виплескує» подратування на своїх дітей. Особливо у момент настанови. Це небезпечна форма настанови.
2. Ставити нереалістичні стандарти перед дітьми.
3. Лицемірити. Коли діти бачать нас з одним лицем в одній ситуації і з іншим лицем в іншій. В
4. Не чути дітей. Тобто не турбуватися про те, щоб почути їхнє питання, зрозуміти позицію, відчути біль серця.
Ви можете продовжити цей список.
Кожна дитина в своєму серці схожа на дорослих. Люди після гріхопадіння не здатні до самостійного генерування надії. Її немає в людях. Самі собою ми безнадійні істоти. «Дратувати» означає штовхати до зневіри. Протиотрута зневірі – лише Євангелія.
Зауважте, що спочатку необхідно усунути «дратуючий фактор» і лише тоді можна принести фактор вчення. Тобто це абсолютно неспівставні речі. Якщо в атмосфері подратування привноситься якась форма вчення, вона не сприйметься. Серце, через яке доноситься істина, повинна бути вільним від усякого дратуючого фактору.
Дитина, можливо, не здатна цього пояснити, але кожна дитина розуміє, що вона не бачить вирішення своїх проблем. У ній самій немає змісту життя. У ній немає здатності радіти. Немає здатності дивитися на неприємні обставини й мати радість, яка не залежить від цих обставин. Вона не має здатності до послуху. Це все природньо веде саму дитину до зневіри.
І якщо в житті цієї дитини з’являється людина, у якої немає рішення всім цим проблемам, це і є рух до подратування. Усім батькам необхідне зусилля, щоб в кожній сфері життя пролити надію в серце дитини. Якщо це стосується змісту життя, незручних обставин, зневіри. У кожну ситуацію необхідно пролити надію, щоб не штовхати дитину до подратування.
Якщо я роздратований, дитина розуміє, що я такий же безнадійний, як і вона. Якщо у мене подвійний стандарт або високий стандарт до неї, я їй показую безнадійність. Дитина сприймає це так, що я перебуваю в такому ж глухому куті, як і вона. Тому необхідна надія Євангелії.
Це відбувається так. Коли дитина робить щось неправильно (а це відбувається постійно), батьки мають можливість нести надію, що дитина не буде відкинута, незважаючи на її неправильні дії. У маленької дитини це виражається в розлитій склянці соку на сніданок. Старші діти можуть повестися нерозумно, – а в серці батьків нема відторгнення. Тоді у дітей є надія! У них можуть з’явитися такі думки: «Ця людина не така як я, тому що я таку людину давно б відкинув, а він мене не відкидає». Це означає «не дратувати».
Уявіть, скільки ситуацій, коли діти, ці маленькі люди, очікують відкидання, тому що функціонують на відкиданні одне одного. Якщо хтось зробив те, що їм не подобається, вони відкидають таку людину. Якщо вони знаходять, що доросла людина за те, за що необхідно відкинути, не відкидає, діти це дуже добре відчуватюь, навіть не маючи здатності це пояснити.
Їм потрібна надія на те, що їм допоможуть правильно жити. З одного боку, діти впираються і не хочуть, щоб їм допомогли жити правильно, але глибоко всередині мають надію, що батьки знають, як їм допомогти. «У мене закінчилася людська надія, але мої батьки мають здатність, вони знають, як знайти вихід в цій ситуації. У них є не людський вихід». Діти відчувають це!
Дітям необхідна надія, що, довіряючи Божому Слову, можна жити спокійно.

Співаюче серце
Донесення Євангелії дітям повинно відбуватися в контексті сім’ї. У Писанні не вказано іншого способу впливу на дітей, як тільки через батьків. Священикам не було дано прямого повеління впливати на дітей.
Поглянемо на найяскравіші тексти Біблії стосовно цього питання.
Повт. Зак. 6:6-9: «І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив’яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов’язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх».
Це звернення не до лідерів ізраїльського народу, а до глав сімейств. Безсумнівно, стан Ізраїлю дуже сильно залежав від його керівників. Але тут чітко змальований контекст дому, сім’ї: з ким лягаєш, встаєш, сидиш, ходиш. Саме тут в серці закарбовується істина.
Пр. 22:6: «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї».
В інших перекладах використовується слово «дитина». Батьки, дуже важливо наставити дитину на початку її життєвого шляху.
1 Тим. 3:4: «…щоб добре рядив власним домом, що має дітей у слухняності з повною чесністю…» Цей текст для служителів, але про вплив на їхніх власних дітей! Це не говорить, що служителі не можуть впливати на інших дітей, але своїх дітей наставити вони зобов’язані.
Але як саме діти виховуються в сімї?
Повернемося до наших вихідних біблійних текстів із листів апостола Павла і розглянемо контекст, в якому були дані його повелінь батькам.
Павло починає з того, що закладає фундамент християнської сім’ї. У перших 15-ти віршів 3-го розділу Послання до колосин йдеться про сповнення Духом. Віруючі церкви в Колосах воскресли з Христом і тому їм сказано «думати про те, що вгорі (небесне)». Тут говориться не про окремі думки, а про спосіб мислення. Згадайте, хто ви є у Христі. Згадавши це, зніміть одіж старої людини й одягніться в новий.
Розвиток думки в 3-му розділі Послання до колосян і 4-5-му розділах послання до ефесян майже ідентичні. Основна суть того, що каже Павло, – наповніться Духом.
Далі, в Еф. 5:19 відображений дуже важливий елемент сповнення Духом – співаюче серце. Правильний стан християнина визначається здатністю серця співати! (Як Павло та Сила у в’язниці в Филипах.) Це стан духа, що не залежить від обставин. У наступному вірші є ще один важливий елемент – вдячне серце, не те, що ремствує чи нарікає.
У Еф.5:21-22 автор говорить про покору дружин чоловікам. У 25 вірші звучить звернення до чоловіків: «любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву…». Такий планомірний, повторюваний розвиток думки говорить нам про особливу важливість створення в сім’ї атмосфери взаємоповаги і любові. І тільки далі звучить:
«Діти, слухайтеся своїх батьків у Господі, бо це справедливе!» (Еф. 6:4).
Зауважте, правильна поведінка не вимагається (не чоловіки наполягають на покорі дружини, не батьки вимагають послуху), а випливає зі стану серця, наповненого Духом Святим. Бог каже жінкам бути покірними з їхнього правильного стану серця. Чоловікам любити жінок з їхнього стану серця. І так необхідно вчити дітей змалечку, щоб вони навчилися приймати авторитет батьків, якого батьки не вимагають. Діти поміщаються в контекст, де їм потрібно це засвоїти. Вони бачать це у стосунках між батьками.
І, знову ж таки, у цьому контексті звернення до батьків: «А батьки, не дратуйте дітей своїх…»
Атмосфера сім’ї дуже важлива в цій послідовності. Якщо ми просто вирвемо цей текст, він втрачає свій зміст. Батьки тільки тоді здатні нести надію своїм безнадійним дітям або дітям, що перебувають у зневірі, коли вони сповнені Духом, коли їхнє серце співає, коли у них вдячне серце. У цьому стані батьки здатні не дратувати своїх дітей і виховувати їх.
У настанові дуже важливу роль відіграє авторитет. Дитина повинна побачити, що батьківський авторитет – це не те, що працює на батька, а те, що необхідне їй!
У випадку правильного виховання дитина відчуває, що той, хто може її покарати, використовує свій авторитет не тому що йому це вигідно, а для блага дитини. Коли батько не роздратований, він здатний обережно й розумно спрямувати свою силу і свої слова на те, щоб допомогти дитині побачити, що послух важливий для неї, щоб правильно виконати своє призначення, поки вона не виросте й не стане самостійною. Тоді дитина сприймає його авторитет і здатна приймати вчення і настанову Господню.
Євангеліє, яке ми передаємо, – це спосіб мислення, це ідея, яка повинна стати лінзою, через яку дитина дивитиметься на світ. І ця християнська ідея вкрай неприродна для них. Але для цього діти й живуть з батьками 20 років, щоб ті могли, в хорошому розумінні цього слова, «обмотувати», «огортати» їх цією істиною, щоб вона «прилипла» до них і вони почали думати так, як батьки.
Кожного дня ми зрощуємо наших дітей фізично, даючи їм їжу, і кожного дня слід намагатися передати їм надію Євангелії, щоб долати безнадійність їхнього серця. Євангелія виганяє безнадійність як світло темряву. Ми повинні багато разів допомогти дітям замінити безнадійну реакцію на життя Євангелієм, доки вони не досягнуть такого рівня, що вже не зможуть дивитися на життя по-іншому.
Один мудрий чоловік сказав: «Думайте про завдання привести своїх дітей до Христа, як про довгостроковий проект, який потребує праці на повну ставку. Це найважливіше, що Бог доручив нам як батькам».
Атмосфера, у якій відбувається виховання, важливіша від самого виховання. Атмосфера і є виховання. Тобто виховання – це не правильно сформульована промова, а те, як ми думаємо, як батьки, те, що вискакує з наших вуст в реакції на якусь проблему, це те, хто ми є, це кількість надії, яка у нас є, і здатність нашої надії проводити нас через різноманітні ситуації, які зустрічаються нам і нашим дітям.

Ігор Шкаровський
Переклад з російської і адаптація Артема Приступи
СЛОВО ВЧИТЕЛЮ