ПЕДАГОГІЧНА СИСТЕМА БЛ. МАРЦЕЛІНИ ДАРОВСЬКОЇ – (2)

ПЕДАГОГІЧНА СИСТЕМА БЛ. МАРЦЕЛІНИ ДАРОВСЬКОЇ - (2)

ДЖЕРЕЛЬНІ МАТЕРІАЛИ

ПРО НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ
у школах Згромадження Сестер Непорочного Зачаття ПДМ

Текст «Про навчання і виховання» написаний у 1863 році на початку педагогічної праці Згромадження Сестер Непорочного Зачаття ПДМ, коли було засновано його перший дім в Язлівці на Поділлі. У цьому документі М. Даровська окреслила освітню концепцію шкіл згромадження в цілому.

1. Задля морального добра вихованок бажано, щоб їх було не більше 60-70-ти в одному домі, щоб наставниці не лише всіх, а й кожну зокрема могли огорнути особливою увагою та опікою, а настоятелька – своїм впливом.

2. Ідея Згромадження: займаючись вихованням і навчанням дівчат, приготувати країні справжніх християнських, згідних з Божим духом жінок, доньок, дружин, матерів, а через них дати світові нове, християнське суспільство, з якого і священик, і мужі народні, й оборонці Церкви, у якому добро і багатство країни.

3. Не йдеться тут про саме лишень навчання і знання для виховуваних у Згромадженні дівчаток. Мова йде передусім про принципи, про поняття, про чесноти. Навчання і знання є засобом впливу, а не його джерелом. Джерелом є Божий дух і благодать, а з них усі принципи, поняття і чесноти. Джерело необхідне, засоби потрібні.

4. Отже, необхідне навчання. Навчання утверджує, всесторонньо вкорінює, доповнює. Знання збагачують, зміцнюють.

5. Предмети у школах Згромадження викладатимуться якнайґрунтовніше і всі до одного мають бути підпорядковані тому, щоб на правду, Божу правду проливати нове світло, тобто відкривати її нові сторони, утверджувати її в переконаннях та все життя нею пронизувати.
6. Релігія. Цю Божу правду подає наука релігії, яка є нашим фундаментом виховання. Релігія не може бути формальністю. Її правда закладе основи і розвине поняття, одним словом: просвітить розум, збагатить серце, зміцнить волю, вмотивує вчинок, сформує жінку.

7. З цієї правди виникне потреба й обов’язок виконання волі Бога-Творця, Господа нашого. Кожна людина є частиною народу. Народ – це окрема Божа справа і частка великої Божої справи, якою є все створіння. В народі закладена окрема Божа думка, яка є частиною однієї великої думки Господа Всесвіту у всесвіті. Відповідно до цієї думки кожен народ має щодо себе Божий задум і своє завдання. Засобом їх виконання, як і виразом Божої думки про народ, є його національність, яку становлять мова, звичаї, властивий кожному народові тип і характер.
Отже, щоб сповнити Божу волю, яку свята віра ставить нам за обов’язок, ми повинні виконати наше завдання, а єдиним засобом, який нам до цього може служити, бо даний Провидінням, є національність. Ми зобов’язані з усіх сил берегти у довіреному нам молодому поколінні мову і рідні звичаї, тип, надприродній характер, очищаючи його від усього, що є нашаруванням людського, що походить з витівок сатани.

8. Рідна мова. Першим предметом після науки релігії для наших вихованок буде рідна мова, це дзеркало духу народу, вираз Божої в нім думки. Втрата батьківської мови, такої безперечно гарної і багатої, її заміна часто набагато слабшими іноземними мовами є доказом розумового занепаду народу, забуття Божої думки і незнання суспільних справ. Якщо довірені нам діточки зрозуміють Бога в Його ділах, якщо пізнають в усій красі та багатстві дану Богом мову, то полюблять її, а в майбутньому і вшанують. Отже, мають вивчити принципи розмовної та писемної мови і тоді не соромитися, а пишатися будуть величчю Божого дару, даного народові. Вони не лише пізнають історію вітчизняної літератури, а й зрозуміють, що впасти – це означає знищити в собі слід Божої думки і що лише такий занепад є ганьбою і приниженням.

9. Іноземні мови. Також ґрунтовно і всесторонньо, теоретично та практично наші вихованки вивчатимуть іноземні мови, а особливо французьку – як європейську – і німецьку, як з огляду на багатство її літератури, так і тому, що володіння цією мовою часто буває великою необхідністю. А коли дозволятимуть обставини, то й англійську та італійську.
Звичайно, при найґрунтовнішому знанні мовних основ необхідно дотримуватися чистоти вимови, і це не для того, щоб лестити смішній і ганебній слабкості нашого народу, який липне до чужоземщини, немудро хизуючись тим, що означає занепад, а тому що:
по-перше, не годиться ані псувати, ані перекручувати жодної Божої справи;
по-друге, все, чому ми навчаємося – бажано вміти якнайкраще, володіти ним якнайдосконаліше;
по-третє, мови є ключем до знань і вмінь, а володіння ними – полегшенням найважливішої розумової праці;
по-четверте, шляхи Провидіння невідомі – не можемо передбачити, куди нас заведе, де поставить і чи це знання мов не стане засобом виконання нашого завдання, від якого залежить і наше спасіння;
по-п’яте, зрештою, обов’язок доброї громадянки – у колі свого товариства, у своєму домі, постійно і зі всіма берегти рідну мову.
Коли б людина не володіла чужими мовами, тоді могла б стати жертвою поверхневих суджень, котрі, на жаль, завжди знайдуться в суспільстві, мовляв, саме з цієї причини вона усуває ці мови зі свого вжитку. Якщо ж навпаки, знаючи їх всесторонньо, однак не використовуючи, – збереженням рідної мови вона покаже свою принциповість, виявить публічну пошану батьківській мові та подасть сильний приклад.

10. Історія. Як література є історією людської думки і її розумового розвитку, так історія є свідоцтвом Божої думки про народ і його завдання; історією визначених йому Провидінням шляхів і життєвих діянь, його вірності та зрад (…) Коли б світ був вірним Божій думці, то став немов би раєм, Божим Царством, квітучим полем заслуг, простою дорогою до неба; любов би судила, любов би вела, а людство, якщо не без праці та жертв, бо це належиться по гріху прабатьків, то принаймні без страшних воєн, без насильства, бездонного занепаду і пекельного розбою, що з Божої волі вершиться, дійшло би до воріт вічності. Отже, учительки вітчизняної та всесвітньої історії повинні розповідати ученицям не лише про самі події, а й про їх причини, наслідки і характер, щоб ті навчилися думати, розуміти й оцінювати, знати зло і його ненавидіти, цінувати добро і лучитися з ним воєдино.
Рисою вчителя історії рідного краю має бути, з одного боку, неупередженість, а з іншого – справжня любов, наслідком якої є вірність і мудрість. Вона повинна розпалювати вихололе національне почуття, знайомити молоде покоління з духом нації, її законами і звичаями, з характером усіх верств суспільства, з владою, шляхтою, народом, а передусім з його героями; показувати помилки предків, що привели край до загибелі, причина якої була у занедбанні Божої думки і місії народу, моральному занепаді й ослабленні святої віри; висвітлювати чесноти, здатні його відновити і пробудити в дітях прагнення їх здобути

11. Географія. Однією зі сторін історії є географія – образ тієї землі, на якій твориться історія народу. Тут необхідно звернути увагу дітей на те, що фізичне розташування кожної країни відповідає завданню цього народу, пов’язане із його характером і певною мірю затверджує у ньому Божу думку. Як усе рідне, так і батьківську землю наші вихованки повинні знати з особливою докладністю і точністю. Тому географії рідної землі, окремо взятій, відводиться ціле шкільне півріччя і вона викладатиметься найповніше та найретельніше.
Завдання вчительки – запобігати сухості цього предмету, урізноманітнювати його і збагачувати розум дітей усілякими відомостями як щодо положення земної кулі, кожної частини світу та країни, так і клімату, рослинності, цивілізації й історичних пам’яток. Малювання карт полегшить дитині орієнтацію і запам’ятовування всіляких деталей. Навчаючи малих дітей уявно подорожувати по всіх частинах світу, звертаючи їх погляд на все, що є гідним уваги, ми вибірково знайомимо їх з тими краями. А це зацікавлює, не втомлює пам’яті та якнайкраще розвиває. Знайомство з усім творінням доповнить дитячі знання про Творця, впокорить перед Його всемогутністю, пробудить належну Йому пошану і вдячність.

12. Природничі науки. Природничі науки висвітлюють різні грані творіння, а цим показують Бога в Його всемогутності, у Його любові. Все, що створене, – створене для людини, щоб їй служити, полегшувати її шлях, втішати серце, вчити возвеличувати і любити Бога. Природничі науки дають нам розуміння таємниць і явищ природи, відкривають її невичерпні багатства, живлять думку й укріплюють розум. Вони полегшують практичну життєву дорогу і жінці – помічниці чоловіка, і матері, яка плекає розумовий та фізичний розвиток своєї дитини, і господині дому. Саме тому вони так необхідні. Через викладання природничих наук ми повинні наближати своїх учнів до Бога, розвивати їх, відкриваючи багатства природи, заспокоювати серця любов’ю до Господа Всесвіту і Подателя всіх дарів, навчати бачити і читати спогляданням, вчити думати, розуміти, приносити користь і любити.

13. Арифметика. Наука арифметики у цілій справі виховання людської істоти є тим, чим в дорогій, гарно вигаптуваній і оздобленій сукні є гачок і зав’язки. Без них сукня не втрималася б на людині. Арифметика розвиває механічну, так би мовити, сторону логічного мислення, а в житті, яке сплетене у потрійний вузол (духовного, розумового і матеріального) є конче необхідною; тому й у вихованні молодої дівчини вона не може занедбуватися. Рахування, якому служить арифметика, є життєвим скарбом: воно оцінює матеріальне становище, наводить порядок у справах, полегшує чесність, оберігає від матеріального зубожіння, що іноді призводить до моральної деградації людини й занепаду родини і є джерелом численних страждань та гріхів.
Наші люди за своєю природою щедрі, благородні, жертовні. Вони не вміють економити, що частково є причиною занепаду добробуту країни та її деморалізації. Отже, наш обов’язок – увійти в цю слабку сторону національного характеру, запобігти її появі в молодому поколінні та прищепити принципи, які скерують розвиток у протилежному напрямку (…).

14. Естетика і мистецтво. Естетика це ніби продовження або інший бік тієї історії людської думки і духу, вираженої у формі слів й у звуках мови і званої літературою. Тут, в естетиці формою думки і духу є мистецтво: музика, співи, рисунок, малярство, танець.
Рисунок, хоча б найдосконаліший, не спроможний відбити, віддзеркалити відлуння тієї душі, тло якої в глибинах таємниці, у прірві вічності. Шедеври мистецтва є іскрами генія, геній є Божою іскрою в людині й дає можливість відкривати і возвеличувати Бога, безмежного в дарах любові до свого творіння.
У відповідності до своїх здібностей наші вихованки вивчатимуть історію мистецтв і саме мистецтво, адже одне і друге прислужиться розвиткові в них розуміння та відчуття краси, що є важливою жіночою рисою (…).
Посередність характерна для більшості людей і самостійно її ніхто не здолає. Та якщо ми, навчаючи наших учениць мистецтву, з одного боку, будемо чуйними, щоб вищі здібності не були викривлені або втрачені через брак відповідної роботи, то, з іншого боку, – не допускаймо марної праці, навчаючи музики, співу або малюнку тих дітей, які взагалі не мають до них здібностей. Це призведе до втрати часу або до дивних витворів, пародій на мистецтво.
Танець дає добрі рухи, формує і вирівнює поставу, тому він необхідний для дитини, яка всесторонньо розвивається і формується. Він потрібен не для потурання марноті світу, а для того, щоб дитину не вражала і не гнітила ймовірна дисгармонія між зовнішністю та внутрішнім світом, які повинні бути у досконалій злагоді між собою. Жінка – це ангел спокою, квітка людства. Її вплив досягається не шляхом боротьби і насильства. Жінку супроводжують аромати чеснот, чарівність краси, що з її душі на зовнішність переходять.

15. Каліграфія і декламація. Красиве письмо (каліграфія) і гарне читання поезії й прози (декламація) входить до мистецтва і не повинні занедбуватися в сукупності навчання, якого вимагає старанне виховання. Перше є ніби вступом до рисунку, друге – займає місце поміж музикою і поезією, бо голосом відображує відтінки їх думки і характеру, промовляє всю їхню правду (…) Божа іскра, про яку ми говорили, є рідкісним привілеєм, але вміння зрозуміти її в інших, відчути, оцінити – це риси істоти, створеної за образом і подобою Божою; відблиск у нас, хоча б найслабшим промінчиком, нашого початку – Бога-Творця; доказ існування у нас душі; доказ того, що ми призначені для Бога. Вбити в дитині почуття краси – почуття, яке хоча б слабко, проте обов’язково в ній закладене, – це означає скалічити в ній людину. Обов’язок і завдання виховання – розвинути почуття краси, відкрити йому дорогу і дати силу. А пройнята правдою людина, правди не обдурить, правду виголосить.
Мазанина – це безлад, а безлад – це каліцтво, тому наші вихованки обов’язково навчаться достойно писати. Від перших же класів вони повинні бути привчені не калічити людську думку, адже, якщо псування Божого витвору є гріхом, то кривдою – псування результатів людської праці.

16. Педагогіка. Викладанням педагогіки закінчуємо курс навчання в нашому Закладі; тобто, втіливши в життя систему нашого виховання, дійшовши до її останнього щабля, озираємося з дитиною на те, що ми зробили, на те, що вона з нами робила – і з практики нам постає ціла теорія виховання, через яку вона перейшла і яку ми їй зараз подаємо як інструмент на майбутнє. Педагогіка допомагає дівчині зрозуміти що саме і навіщо вона робила протягом усіх цих років; дає можливість зрозуміти себе і свою виховательку; готує в її особі матір новому поколінню – першу природну виховательку; навчає її як пізнавати і провадити малі істоти, які можуть бути їй довірені; дає поради в різних випадках і різних труднощах, що можуть виникнути на її шляху. Педагогіка свідчить: як з Богом велика справа виховання людської істоти розпочинається – так з Богом і повинна закінчуватися. Завжди та в усьому Бог є нашим початком, кінцем і нашою метою. Нехай через усе Він буде звеличений та уславиться все Його творіння.

17. Ручна праця і господарство. Ручні роботи, від звичайних і простих до мистецьких і вишуканих, так само як заняття по господарству, повинні бути жінці знайомі. Спритність у них, вправність, винахідливість відповідають характерові її єства, є засобом виконання її обов’язків. Якщо чоловік у своїх руках тримає долю світу, країни, сім’ї, то жінка є його вірною супутницею, яка супроводжує його від колиски і до гробу. Як мати – вона підтримує його вихованням і любовно вщепленими в його серце принципами у здійсненні визначених Божою волею завдань. Як сестра – впливає на нього і залагоджує його молодечий запал. Як жінка – несе з ним його тягар, поділяє зусилля, пом’якшує клопоти, усуває з-під його ніг терни домашніх турбот, прикрашає все своєю винахідливістю, підносить дух, осяває все любов’ю і з нею творить йому рай на землі й через усе провадить до Бога. Виконуючи призначене їй завдання, жінка мусить оточити турботою цілий дім, утримувати в ньому порядок, навести лад у всіх роботах, бути душею усього. Отже, мусить бути знайома зі всіма працями по господарстві, вміти ними керувати. Проте одного зовнішнього порядку недостатньо, щоб дім став раєм. Цей зовнішній порядок не вдасться утримати без внутрішнього порядку, без моральної основи. Вчинки є змістом життя, виразом його нутра. Отже, щоб всередині все утримати в порядку, повинна бути строгість в обов’язках. І обов’язок господині дому – все своє сімейство запровадити до неба, спостерігаючи за його діяннями з усією строгістю і вмінням.
Отже, наші дітки опановуватимуть ручні роботи і заняття по господарству, щоб й інших вміли навчити або їх працю проконтролювати, а при потребі й самі собі зарадили та служили, і, врешті, на щоденний хліб могли заробити. Вони навчаться в’язати на спицях і гачках, шити, латати й ремонтувати білизну, кроїти і шити сукні, гаптувати бавовняними і вовняними нитками і т. д., а також познайомляться з коморою, кухнею, пральнею, вирощуванням овочів, доглядом за квітами, рослинами, деревами та з іншою працею по господарству. І завжди з однією метою: щоб це їм послужило для виконання обов’язків свого стану, а в їхньому домі, як і в усьому їхньому житті, був прославлений Бог.

18. Лише головна настоятелька в погодженні зі своєю Радою, наставницею алумнату і вчительками має право ввести зміни в Закладі, якщо вимоги часу, а також досвід, вкажуть на таку необхідність. Це стосується як викладання наук (предметів, об’єму і поглядів на факти), так і принципів виховання дітей та способу поведінки з ними. Настоятельки домів і виховательки пансіонатів не повинні порушувати прийнятого цілим Згромадженням порядку.
Проте предмети в Закладі не стоятимуть на місці, а йтимуть в ногу з розвитком науки у світі. Не втрачатимуться згідні з вченням Церкви наукові відкриття, нові здобутки і вдосконалення. Наскільки дозволять кошти Згромадження і настоятелька визнає за потребу – вчительки будуть знайомитись із найновішими досягненнями науки.

19. Найвищою владою над виховними Закладами цілого Згромадження є Генеральна настоятелька. Нею встановлюється допоміжна влада, немов відлуння її духу і постійно діюча рука її руки – вихователька пансіонату кожного дому. Вона повсякчас займається дітьми, пильнує їх і впроваджує в життя принципи Згромадження. Між нею і Головною настоятелькою перебуває настоятелька дому, котра, виконуючи свої обов’язки як щодо дому Згромадження, так і щодо його Закладу, своєю присутністю підтримує виховательку і пильнує, щоб та діями і духом відповідала своєму завданню і характеру.
Найвищий порядок і строгість повинні непорушно дотримуватися в пансіонаті, а всілякий деспотизм, насильна влада, абсолютна карність і, як наслідок, сліпий дисциплінарний послух – ніколи не допускатимуться в ряди нашого Закладу й Згромадження. Керівною владою і перевагою є любов. Головна настоятелька, а у її відсутність настоятелька дому і виховательки пансіонату здобуватимуть довіру доручених їм дітей, розвиватимуть в них розуміння добра, переконуватимуть у його цінності, а красу кожної чесноти і вищої думки – мету кожного правила – так ясно їм представлятимуть, що дітки самі визначать їх ціну, переймуться ними і з власної волі забажають їх вірно дотримуватись.

20. Покарання в Закладі неприйнятні. Необхідно лише відзначити дитину відповідно до її заслуг – після сесій, екзаменів – образком, книжкою тощо. У випадку ж незадовільної поведінки – віддаленими і менш сердечними стосунками. Лякаючи покаранням, яке пізніше не виконується (наприклад, усуненням від спілкування з товаришками, виключенням із Закладу і т.д.) – ми покажемо слабкість моральної влади. Такі заходи надзвичайно обережно повинні проводитись і у випадку, якщо дитина не виправилась – обов’язково мусять виконуватися, щоб кожне наше слово мало для неї вагу.

21. Є загальні вади, спільні для цілого людства; є такі, що особливо характерні лише окремому народові, і, нарешті, такі, що властиві кожній особистості. До перших вад належать зарозумілість, самолюбство, похіть і різняться вони лише ступенем свого прояву. Їх усвідомлення є частиною знань про душу та необхідною умовою для вихованців, щоб цю душу відповідно, тобто мудро, згідно з Божою волею, а отже, з її добром могли провадити.
Вади нашого народу: поспішність, сваволя, нестримність, анархічність, марнотратність, лінивство, непокірність, нелогічність. Від них у діях та стосунках з’являються незгода і хаос. Наших жінок характеризує брак ладу, ретельності, систематичності; при багатих природних здібностях вони на загал не навчені мислити.
Протилежні цим вадам чесноти з особливою ретельністю повинні розвиватися, щоб майбутні покоління виправили помилки своїх предків, сплатили їх борги і притягнули Божу ласку на підняття із занепаду та виконання завдань.
Два головні гріхи нашого народу: занедбання в минулому обов’язків щодо люду, відмова від братерства, яке б дало сили і Божу ласку, застерегло від руїни і нерозуміння святості Таїнства подружжя, а звідси – розлучення. Отже, нашою роботою буде прищеплення і вкорінення в наших вихованках принципів і понять, які б зробили з них справжніх Божих дітей, вірних помислам Отця небесного і законам його Церкви; матерів народу; незламних у своїх присягах дружин.
На ще один бік ми повинні звернути особливу увагу. Хочемо сказати про уяву і серце, які є найдієвішими чинниками в жіночій істоті.
Уява – це відблиск духу в почуттях: швидкий, піднесений, проникливий як дух, дволикий, з вістрям і вогнем, з поживою й отрутою – як почуття.
Все, що Бог дав людині, все, що є справою Його думки і волі, повинно бути добрим в своїй основі або призначеним як засіб до добра. Вжите згідно з цією найсвятішою думкою і волею – не завдасть шкоди душі, а лише збагатить її блиском чи нової краси, чи нової заслуги.
Якщо Ангел-Охоронець деколи послуговується уявою, щоб освітити душу красою завдання, у виконанні якого її спасіння, пробудити до нього запал, підняти дух її жертовності, то сатана стократ частіше використовує уяву як своє знаряддя супроти душі, притьмарюючи фальшивими блискітками її погляд на правду, розбурхуючи прагнення забороненого.
Уява служить поезії, тому мусить бути присутня в жінці, яка сама наче поезія. Уява служить мистецтву, надаючи думці форми; полегшує працю з дітьми, бо є однією зі складових нашого внутрішнього світу, що найшвидше в нас прокидається. На жаль, правда не є нерозривно пов’язаною з нею чеснотою. Здебільшого уява має в своїй силі веселку барв, якою керує і розкидає, змінюючи обриси предметів. Тому вона є нашою небезпекою, яку треба знати та вміти з нею боротися. Зброєю є тверезість і розсудливість, тобто чистота розуму і серця. Вони непорушно, немов наріжний камінь будинку, повинні бути на сторожі дій і почуттів.
Серце – це джерело скарбів. З нього походять багатства, з нього може прийти і смерть.
Серце є оселею любові. Любов є потребою істоти, створеної за образом і подобою Божою, бо Бог є любов’ю – так само вона потребує щастя, передчуваючи його призначення. Джерелом любові є Бог і Бог є її предметом в досконалому порядку природи нашої істоти.
Любов є щастям, бо є спілкуванням з Богом, Найвищим добром і красою. Отже, людське серце потребує любові та щастя. І гнана цією потребою людина шукає любові, тягнеться до щастя.
Найсильнішою рисою чоловіка відповідно до його завдання є розум. Сила жінки – серце.
І дівчинка, яка ледь встає на ноги, відчуває в собі серце, відчуває його потреби. Але обережно… обережно, щоб оманлива уява, кинувши фальшиві барви на речі, не підняла орлят на їхні крила і, піднявши на гору ілюзії і шалу, не кинула в прірву розчарування, знеохочення і гіркоти, щоб не скалічила душу, метою якої є Бог, щоб не розбила життя, завданням якого є служити Господу з любов’ю і наблизити людям рай. Натхнена уявою любов, що не від Бога походить і не в Богові закорінена, є грою або пристрастю, чудасією і пародією Божого почуття; а гра і пристрасть в почуттях є гріхом, бо в результаті провадить до марнославства або легковажності.
Мить пробудження серця дівчати, усвідомлення його потреб є дуже важливою і все у вихованні повинно готувати до неї, допомогти щасливо та врівноважено її пережити. Через усе, що є предметом науки, тверезо і просто висвітлюючи Бога, ми повинні, так би мовити, ввести і вплести Його в життя дівчини, звернути її серце до Нього, навчити у Ньому все любити. Бог є любов. Він любить і любов пробуджує і Його любов заспокоює серце. Якщо б цей час все-таки виразно настав, то необхідно з тверезістю і простотою викласти перед дівчиною людські завдання й обов’язки, базовані на чесній, християнській любові та залишити душі вільний вибір.
Якщо Господь сам безпосередньо на неї спогляне, проникне її серце і вона зустрінеться з Ним віч-на-віч, то світ для неї зникне з усіма предметами його любові, а єдиним залишиться Господь. І життя стане немов початком благословенної вічності.
Якщо ж Він тільки до серця її промовить, то вибере вона дар світу[1], але вибере його з Богом і Богові з ним буде служити, і Його Царство на землі поширюватиме. І Він прославиться, а вона не перестане бути щасливою та святою. Християнська любов є чесною, серйозною і вірною. Лише таку повинні розуміти і знати наші вихованки.

22. Виховательки зобов’язані знати всі сторони і властивості людської істоти, знати загальні та національні недоліки і недоліки кожної окремої дитини; знати в кожній силу її волі, розуму і серця, схильності й характер, силу її добра з благодаті; взяти все це, так би мовити, в руки і так вміло ним покерувати, щоб добро було використане на подолання зла, труднощі принесли заслуги і все обернулося Божою славою. Дитину необхідно підвести до усвідомлення потреби саме такої праці. Щоб вона ясно побачила зло в собі й категорично його не схотіла, забажала виправитись, очиститися, захотіла добра та плечем до плеча стала б з вихователями супроти злого в собі, в порозумінні з ними й у благословенній спілці сприймала б те, що спасенне, добре, Боже.
Таким чином довірені нам дівчатка – прийняті з усією теплотою, очищені від наслідків первородного гріха, виправлені в тому, де їх скривили чужі, не Божі впливи, розвинуті розумово і духовно, просвітлені наукою Церкви і нею утверджені в Божому законі та християнських принципах, доведені правдою до покори, зміцнені вірою, надією, любов’ю і волею Божою, яку приймуть за свою – стануть носіями благодаті.
А благодать є джерелом усього добра, неоціненним скарбом без кінця і краю.
Як Непорочне Зачаття Діви Марії приготувало світові прихід Спасителя і відкуплення гріхів, так само, вірмо, піднесення жінки приготує відновлення людства.
То ж працюймо згідно з нашим покликанням, молитвою і ділом, щоб усунути перешкоди благодаті та щоб вона вільно могла об’явитись, а наше завдання, дай Боже, щоб було виконане.

джерело: http://oleh-sj.com/