Щодня людина може приймати добре зерно – чи звертати увагу на кукіль, – християнський психолог
«Психологічна порадня» повертається в ефір «Воскресіння. Живе радіо», до того ж в особі однієї із авторів ідеї цієї програми – початкової психологічної допомоги, християнського психолога Орисі Пазиняк. Людини, яка здобула другу освіту психолога спочатку для вирішення особистих питань, пройшла свою дорогу до Церкви і зараз консультує як психолог при парафіях УГКЦ. Перша тема програм за її участі – як навчитися любити і приймати себе, а, отже, й ближнього.
«Перше – і найголовніше: побачити у всьому добро. У сенсі, що будь-що, будь-хто, всяке творіння, сотворене Богом, у сутності своїй є добре, – каже вона. – Тому інколи, що б не відбувалося і як би не хотілося «вирішити проблему» вже і зараз (як правило, це не вдається), краще зупинитися, заспокоїтися і сказати собі про це добре у своїй сутності, а не про зло, яке сталося у конкретну мить у певних обставинах…»
Пані Орися пригадує притчу про сіячів, які щодня виходять сіяти і висівають добре зерно. Проте сходить і кукіль. І от зійшлися сіячі і кажуть господареві – пане, ми сіяли добре зерно, звідки ж взявся цей кукіль? І пан – Господь, каже: це ворог людський приходить вночі, а ви – сійте своє.
«Ця притча – ідея для кожного дня чи ситуації, – каже пані Орися. – Щодня людина може приймати це добре зерно – чи звертати увагу на кукіль. Приймати те, що походить із чистого джерела, Святого Письма, – чи зануритися у потоки іншої інформації, яка поглинає нашу увагу. Часто не знаємо, звідки ця інформація, для чого вона нам, але автоматично сприймаємо її і пропускаємо через себе. Так цей інформаційний ворог засіває кукіль – те, що пусте за своєю сутністю, але ми це споживаємо, читаємо, і це забирає наш час, енергію і життя…»
Але ключовим моментом цієї притчі є питання: що з цим робити? Що робити з цим кукілем? Бо, справді ж, дуже хочеться негайно викорінювати це – у собі, у чоловікові чи дружині, в дітях, у всіх, кого зустрічаємо. Як правило, ніхто про це не просить, і тому – не приймається, зустрічає спротив і протидію. Мудрість каже: іноли просто потрібно плекати добрі зерна – і все.
Така уважність і терплячість щодо добрих зерен важлива у будь-яких стосунках. Зокрема, у подружжі, між чоловіком і жінкою, які приносять у ці стосунки свої історії.
«Ми несемо інформацію, яку, зазвичай, навіть не усвідомлюємо – зі своєї сім’ї, родини, свого виховання і розуміння цінностей, – каже Орися. – Тому коли зустрічаємо інші цінності й думки – відразу хочеться доводити, що хтось неправий, тому що це не вписується у нашу особисту історію. Але можна сказати «ти неправий», а можна – «я так не думаю». Так, це моя точка зору, моє бачення і моя історія, але я даю шанс й іншому баченню, іншій історії. Адже у чому полягає конфлікт? У тому, що інша точка зору відкидається. Але звідки я можу знати, де істина? Це схоже на японський сад каменів: з будь-якої точки споглядання всередині саду завжди буде видима різна їх кількість. Всі ж камені, тобто перспективу, можна побачити зі сторони … »
Орися каже: одне із перших питань, які людина повинна навчитися ставити собі у конфліктних чи складних ситуаціях – «для чого це мені». Не «чому» чи «за що», а саме «для чого» – це активна позиція і питання про те, що можна зробити і що цінного винести з цієї ситуації.
«У конфлікті люди висловлюють одне одному певні речі, часто правильні, але все це відбувається на емоціях і підвищених тонах, тому, як правило, ніхто нікого не слухає і не чує, – каже психолог. – Тому перший пункт у конфлікті: прийняти факт, що на будь-яке твердження, яке ми вважаємо єдиноправильним, є і може бути інша точка зору. Коли емоції спадають, можна шукати щось спільне, можна домовлятися. І тут, як у тій притчі про сіячів, залежить, на чому будемо акцентувати увагу – на добрих зернах чи на пустих…»
Власне, ця акцентація важлива і у ставленні до себе – на чому зосереджуємося, що є важливим? Це ілюструє, наприклад, історія гріхопадіння людини із Книги Буття:
«Коли Адам і Єва були в Раю, вони мали кут зору на Бога: поки людина дивиться на добро, вона добро і бачить, акцентує на ньому. Що робить Змій-спокусник? Він засіває сумнів, десятки разів повторюючи – а чи справді Господь заборонив їсти плоди з дерева добра і зла? Якби питання було сформульоване по-іншому, людина, можливо, навіть не вступила б у діалог. Але хто задає питання, той задає і напрямок думки, засіває її. Яке питання задається, про те і починаємо думати безперервно…»
Буває, що людина програла, зробила не те, що подобається чи вчинила неправильно. Так, це конкретна ситуація, вчинок чи вибір цієї людини. Але коли людина починає називати себе невдахою, негідним чогось кращого, не любити себе – це вже інша історія, особиста і глибинна, у якій потрібно розбиратися і розуміти причини.
«Одна із Божих заповідей – полюбити ближнього, як самого себе. Але як можемо любити ближнього, якщо себе не любимо? – каже психолог. – Тому так важливо звертати увагу на те, що робиться у нас самих – як і що говоримо, як мислимо, як працюють певні запрограмування, підходи й ідеї, чому робляться певні висновки. Немає до кінця правди про іншу людину, як і, часто, правди про самого себе. Тому перше, чим маємо займатися, – собою, розпізнавати себе такими, якими ми є насправді. І якщо я сприймаю себе як творіння Боже, то і ближнього сприйматиму саме так і шукатиму у ньому це добро. Але інколи навіть мама про свою дитину так не думає. Чи дружина про чоловіка. Мовляв, він поганий, тому що має погану звичку. Але людина і звичка – не одне і те ж… »
Повністю стрім програми «Психологічна порадня» на «Воскресіння. Живе радіо» можна подивитися тут: