Щоб перестати бути жертвою, потрібно відпустити свій біль і пробачити – в першу чергу, себе, – християнський психолог Мирон Шкробут

Програма «Психологічна порадня» на «Воскресіння. Живе радіо» продовжує тему прощення – важливу і у часі підготовки до Великоднього посту, і для душевної рівноваги і спокою загалом. Прощення – і себе й інших, змінює поведінку людини, зокрема, допомагає вийти з ролі жертви. Християнський психолог Мирон Шкробут подає один простий спосіб – як змогти  пробачити і звільнитися від образи і болю, і пояснює, як цей інструмент працює. Початок теми – у попередній програмі за його участі.

Коли в оточенні – у сім’ї, на роботі чи у товаристві, є людина, яка ображає, зневажає і завдає болю, а, отже, виступає у ролі агресора, зазвичай, ми відчуваємо до неї нехіть, вона несе певну загрозу. Як бути у таких випадках, зокрема, якщо ця людина – це чоловік/дружина чи шеф на роботі?

«Найперше, що потрібно розуміти: агресор є там, де є жертва, – пояснює психолог. – Тому вихід із цієї ситуації видається простим – перестати бути цією жертвою. Зайняти гідну поставу й не дозволяти з собою так розмовляти чи поводитися, вимагати поваги до себе. Прийти до такого стану і відчуття себе – велика внутрішня робота, яка не залишається непоміченою, зокрема, й агресором. Адже часто він просто відчитує, що перед ним – жертва. Але буває й навпаки. «Я ніби нічого й не сказала, але він зі мною більше так не поводиться», – таке доводилося чути багато разів. Тому це, зокрема, – питання жертви і її самоідентичності: як і ким вона почуває себе всередині? Важке питання, тому що часто там багато болю і самозвинувачень… »

Тому перший крок у таких ситуаціях – пізнати себе, не побоятися заглянути у темні кутки своїх історій і душі, відпустити старі образи і біль. А, отже, пробачити, зокрема, й себе.

«Як це зробити? Адже часто трапляється, що, з різних причин, не можемо висловити свою образу кривдникові в обличчя, й вона живе у серці роками. Але є простий спосіб, який ми забули, а, поза тим, люди користувалися ним століттями, – написати тій людині листа, – каже психолог. – Як і про що? Про те, що ви відчуваєте, розповісти про свої почуття, про ту образу – прописати все це. Цей лист можна писати годину, день, тиждень чи й, якщо потрібно, місяць. І відбувається дивовижна річ: викладаючи все це на папері, людина ніби звільняється від болю і образи, невидимі пружини, які стискали і душили її всередині, слабнуть. Часто люди кажуть, що відчувають це звільнення фізично – ніби стає легше дихати, з’являється відчуття внутрішнього тепла і світла, яких давно не було… І це – справді один із найконструктивніших способів. Цей лист не обов’язково відправляти адресатові. Натомість його можна пізніше перечитати і здивуватися самому собі – що зі мною було і що відбулося? А це, здавалося б, такий простий інструмент – написаний (вірніше, прописаний) лист, який дає можливість висловити свої почуття. Жодні sms чи повідомлення, не кажучи вже про смайлики чи картинки, такої можливості не дають…»

До речі, цього ефекту не завжди можна досягти, поділившись своїм болем із кимось.

«Багато людей знаходять собі «вуха» – друга, подругу чи й когось із батьків, яким розповідають про свої образи, жаліються і ніби вивільняються від своєї болі, але через певний час все повторюється знову і знову, – пояснює пан Мирон. – Це – тупиковий шлях, тому що людина з позиції жертви не виходить, а навпаки, закріплюєтьсяся у ній…»

Це не означає, що ділитися своїми переживаннями не потрібно – навпаки. Йдеться по якість такого спілкування, яке може давати енергію рухатися, або ж навпаки, закріпляти стагнацію. 

«У кожного у серці й душі є закамарки, куди ми самі боїмося заглянути, не те що впустити туди світло. Проте заглядати треба, адже ніщо просто так нікуди не поділося, як ми говорили про це у минулій програмі, – каже психолог. – Так, там може бути багато болю, але коли ми вивільняємо його, ми впускаємо у ті темні кутки світло – впускаємо Христа, прощення… Коли певні речі проговорюються у безпечному середовищі, де немає осуду, знецінення, а натомість є підтримка, співчуття і розуміння – це теж, певною мірою, терапія. Цим середовищем може бути сім’я, друг, побратим чи й психолог. Тут йдеться про іншу якість спілкування, ніж «вуха»: коли людина ділиться своїми почуттями і переживаннями, не намагаючись шкодувати себе, вона не закріплюється у ролі жертви, а навпаки – виходить із неї. Так, це вимагає труду і сміливості – дозволити собі відкритися, винести якісь речі на світло… Але тоді Господь зцілює ці рани, відбувається певне звільнення, і ми дістаємо силу пробачити – найперше, себе. Саме пробачити себе буває найважчим кроком…»

Нам усім є що за пробачати – і себе, і ближніх, як і всім нам є у кого просити прощення. Це важливо ще й тому, що коли пробачаємо, ми й самі відкриваємося на прощення Бога. Так ми приймаємо це прощення у своє серце, тому що Бог нас і так простив і відкупив на хресті.

«Нам потрібно тільки прийняти цей дар. Не казати – «ні, я буду страждати за свої гріхи», тому що це також така собі вишукана гординя…»

Мирон Шкробут згадує минулу неділю – Неділю блудного сина, чи, швидше, милосердного батька, який пробачає свого сина, незважаючи ні на що. «Бажаю нам усім побачити у цьому батькові Отця Небесного, який пробачає, коли ми приходимо з того свинарника, куди часом заводить нас людська слабкість. І тому – бажаю навчитися пробачати й інших, не ставати у позицію непогрішного старшого брата, щодо якого, до речі, так і не відомо – увійшов він у світлицю свого батька чи ні…»

Повністю стрім програми «Психологічна порадня» на «Воскресіння. Живе радіо» можна подивитися тут:

18.02 #ПсихологічнаПорадня на Воскресіння. Живе радіоУкраїнська асоціація християнської психології, Рух Світло-Життя, Домашня Церква, Львівська Архиєпархія УГКЦ, Львівська Митрополія УГКЦ, Медіаресурс Української Греко-Католицької ЦерквиУ програмі продовжимо говорити про прощення. Також розпитаємо християнського психолога про практичні шляхи виходу зі складних життєвих ситуацій де ми або наші ближні потребують прощення!Експерт – Психолог Мирон ШкробутВедучий – диякон Bohdan Romanov

Опубліковано Воскресіння. Живе радіо Вівторок, 18 лютого 2020 р.