КОЛИ ХВОРОБА ПРИНОСИТЬ ВИГОДУ

Коли ми занедужуємо несподівано, це приносить нам незручності: зривається довгоочікувана запланована поїздка на відпочинок, ювілей зустрічаєш із келихом мінералки в руках тощо. Однак, якщо кожен перерахований приклад розглянути глибше, в розрізі психосоматики, стає ясно, що в поїздку з уже давно небажаним чоловіком зовсім не хотілося їхати; ювілей, до якого дуже старанно готувалася 3 місяці, вже на дух не переносиш, і саме тому раптом виник гайморит, і довелося пити антибіотики і т.д.

Про психосоматику написано багато книг і статей, у своїй статті я хочу торкнутися теми психосоматичних сімей, але спочатку все ж таки трохи теорії.

Психосоматика (психосоматичні захворювання) – це напрям у медицині та психології, що вивчає вплив психологічних факторів на виникнення та перебіг ряду соматичних (тілесних) захворювань (бронхіальної астми, гіпертонічної хвороби, виразкової хвороби тощо). Наше тіло реагує на зовнішні події, що відбуваються з нами, іноді більш відверто, ніж ми можемо самі собі зізнатися. У житті ми змушуємо себе робити те, чого нам насправді не хочеться: спілкуватися з людьми, які нам неприємні, і продовжуємо думати, що все нормально. «Просто» бронхіальна астма замучила, тиск зашкалює, ніс не дихає, спина болить, а в іншому все більш-менш нормально.

Існує кілька теорій, що пояснюють походження психосоматичних захворювань (далі – ПЗ).

Відповідно до однієї з них, ПЗ – є наслідком стресу, обумовленого довготривалими та непереборними психотравмами.

Інша теорія пов’язує виникнення ПЗ із внутрішнім конфліктом між однаковими за інтенсивністю, але різноспрямованими мотивами індивіда.

Відповідно до третьої теорії, нерозв’язний конфлікт мотивів (як і непереборний стрес) породжує зрештою реакцію капітуляції, відмову від пошукової поведінки, що створює найбільш загальну передумову розвитку ПЗ. Це проявляється у вигляді явної чи маскованої депресії.

Паралельно хотілося б розглянути психосоматичні розлади – порушення функцій внутрішніх органів та систем, виникнення та розвитку яких у найбільшій мірі пов’язані з нервово-психічними чинниками, переживанням гострої чи хронічної психологічної травми, специфічними особливостями емоційного реагування особистості. Зміни у психосоматичної регуляції лежать основу виникнення психосоматичних хвороб чи психосоматозів.

У загальному вигляді механізм виникнення може бути представлений наступним чином: психологічний стресовий фактор викликає афективну напругу, що активізує нейроендокринну та вегетативну нервову систему з наступними змінами в судинній системі та у внутрішніх органах. Спочатку ці зміни мають функціональний, оборотний характер, проте при тривалому і частому повторенні вони можуть стати органічними, незворотними.

Як казав Сократ, якщо хтось шукає здоров’я, спитай його спершу, чи готовий він розлучитися з усіма причинами своєї хвороби. Тільки тоді ти зможеш допомогти йому. Люди ковтають кілограми пігулок, але не стають здоровішими. Одна хвороба може плавно трансформуватися в іншу, третю, а потім загострюється перша, доки не буде знайдено та ліквідовано справжню причину цих хворіб. У багатьох хворіб є приховані причини, недоступні розуміння з першого погляду.

Правда в тому, що найчастіше люди категорично не хочуть дізнаватися причину свого захворювання, тому що отримують від хвороби вигоду, яка набагато приємніша, ніж засмучення від усвідомлення хвороби. Вигода ця виражається турботою про хворіючу людину, участю в її житті, увагою, трепетним до неї ставленням – вона ж хвора, організацією її дозвілля і некритичним безконфліктним ставленням як до хворого, так і до всіх членів сім’ї. Зазвичай, у будинку, де живе такий хворий (дорослий чи дитина), панує особлива атмосфера. І називаються такі сім’ї – психосоматичними (за класифікацією структури сім’ї Мінухіна, Фішмана).

Психологи виділяють кілька характеристик психосоматичної сім’ї:

– надвключеність батьків у життєві проблеми дитини;

– надчутливість кожного члена сім’ї до дистресу іншого;

– низька здатність змінювати правила взаємодії за мінливих обставин;

– тенденція уникати висловлювання незгоди та відкритого обговорення конфліктів (відповідно зростає ризик виникнення внутрішніх конфліктів);

– хвора дитина або дорослий грають роль стабілізатора в прихованому подружньому конфлікті.

Наприклад, розглянемо стосунки в сім’ї, де бронхіальною астмою хворіє дитина (реальний випадок).

У такій сім’ї приділяється багаторічна надувага дитині, за неї, переважно мамою, вирішуються будь-які проблеми, нібито «присвячується» їй життя.

Відносини між батьками є натягнутими вже багато років, накопичені претензії батьків один до одного не пред’являються, вони живуть і намагаються нібито задля дитини – тато заробляє, мама возить лікарнями, водить гуртками і т.д.

Така сімейна взаємодія змушує дитину хворіти на бронхіальну астму. Зітхнути вільно вона не може, приймати рішення самостійно не може, висловлювати свої бажання та свою критичну думку не може. ЇЇ хвороба дає всім можливість безконфліктно зберігати сім’ю та не вирішувати накопичені міжособистісні конфлікти.

Психосоматичні сім’ї – це сім’ї не тільки з хворою дитиною, хворіти може і дорослий.

Хочу показати це на прикладі однієї родини. Наводжу за приклад недавню телефонну розмову. Публікую її за згодою клієнтки.

Телефонний дзвінок. У трубці чую приємний бадьорий голос жінки років 30-35, на задньому фоні крики та вигуки дітей, періодично клієнтка переривається, щоб їх втихомирити:

– Здрастуйте, я хочу привести на прийом до вас свою маму.

– З якого приводу?

– У мами депресія.

– Як довго вона триває? Чи мама вживає якісь препарати? Чи відвідувала лікарів?

– 2 роки тому у мами трапився інсульт, і після цього вона стала погано почуватися. Я відвела її до психіатра, і він призначив їй антидепресанти. Вона їх регулярно приймає. Мама була керівником великого підприємства, пішла на пенсію кілька років тому і почалися хвороби.

– Як ви думаєте, чи є у вашої мами бажання отримати психологічну допомогу і щось змінювати у своєму житті, чи її все влаштовує у теперішній ситуації?

Настає тривала мовчанка.

– Ви знаєте, напевно, їй не захочеться щось змінювати, – відповідає клієнтка після тривалої паузи і продовжує дуже збуджено, – але ж у неї депресія! Вона постійно скаржиться на своє здоров’я! У неї постійно щось болить! Вона як маленька дитина стала.

Чути, як діти голосно кричать у кімнаті, жінка відволікається на те, щоб їх заспокоїти. У її голосі й тоні я чую роздратування та втому.

– Скажіть, якби вам запропонували зараз стати маленькою дитиною, яка не матиме турбот і клопоту, про яку піклуватимуться, розважатимуть, гратимуться з нею, приділятимуть увагу. Ви відмовилися б?

– Ні (вдумливо). Я б погодилась. Я б дуже цього хотіла.

– Як ви вважаєте, ваша мама погодиться щось змінювати, якщо вона як маленька дитина?

– Ні… Так вона й не хоче, напевно.

– Коли мама поводиться як маленька дитина, перебуває у депресії, постійно скаржиться на здоров’я, що в цей момент відбувається з вами?

– Я втомилася. Маю маленьких дітей. Але я весь час маю ще дбати і про неї. Розважати її, спілкуватися з нею, їздити до неї. Вона мешкає на великій відстані від нас. Мені дуже важко.

– Хто тоді потребує психологічної допомоги?

– Я…

Ця жінка ще дзвонила мені з приводу мами, але сама на консультацію поки що так і не прийшла і, наскільки я розумію, не прийде. Дуже важко міняти щось у сімейній системі, коли механізми функціонування вже налагоджені та відпрацьовані багатьма роками. Чому? Тому що, як каже сімейний психотерапевт С. Мінухін, «коли предмет скарг – психосоматична проблема в одного із членів сім’ї, для структури сім’ї характерна надмірна дбайливість. Така сім’я, мабуть, функціонує найкраще в той момент, коли хтось у ній хворий. До особливостей подібних сімей відносяться зайве прагнення оберігати один одного, надмірна зосередженість членів сім’ї один на одному, нездатність до вирішення конфліктів та величезна витрата зусиль на підтримання миру або уникнення конфліктів та крайня жорсткість структури».

Не складно зрозуміти, що депресія з причепом психосоматичних хворіб мамі жінки, що подзвонила мені, дуже потрібна. Потрібна, щоб отримувати ту турботу та увагу, які їй, керівнику підприємства, яка пішла на пенсію, зараз такі необхідні.

Тому ТРЕБА ХВОРІТИ, щоб бачити частіше багатодітну дочку, яка має окрему сім’ю, щоб відчувати потребу і турботу, щоб не зустрічатися з самотністю і думками про старість і смерть.

Психотерапія могла б допомогти усвідомити справжні причини захворювання та змінити ставлення до них, відкрити шляхи – як жити далі, не боячись і не ховаючись за хвороби.

Тільки ось бажання щось кардинально міняти у мами, у її дочки, у батьків хворої дитини немає. Адже все, про що мріялося, у психосоматичних сім’ях одержано, хай і ціною власного здоров’я чи здоров’я дитини.

С.Ріпка