Чесність – питання не лише якоїсь конкретної ситуації, а якості і тривалості стосунків, – отець Дмитро Романко

У стосунках між людьми є – чи має бути, те, що робить їх справжніми, міцними. І це –  чесність, щирість, відкритість. Звичайно, ці чесноти у стосунках подружжя чи між друзями та колегами мають різну якість і глибину. Як і питання чесності із самим собою. Про те, чому чесність є цінністю для будь-якої спілки людей, спільноти і, глобально, країни та її майбутнього, – розважає отець Дмитро Романко, священик і психолог.

Чому чесність є такою цінною у людських стосунках?  Отець Дмитро починає з найпростішого: як ми почуваємося, коли хтось сказав неправду, навіть якщо це була дрібна, непринципова річ? Найперше – трохи ніяково, особливо, якщо знаємо, що сказане – неправда. По-друге, важить близькість людини: якщо це сказала далека від нас людина – це одне, але якщо це була близька особа, то навіть невеличка і ніби безневинна неправда може стати поштовхом до великих змін у стосунках. Чому так? Тому що у моменті цієї малої неправди може виявитися, що людині не можна буде довіряти і у великих справах, коли питання стосуватиметься глобальніших речей.

«Іншими словами, чесність – питання не лише якоїсь конкретної ситуації, а питання якості стосунків, їх тривалості, – каже отець Дмитро. – Адже коли у стосунки входить обман – більший чи менший, з’являється і ймовірність закінчення цих стосунків. Не у цей момент, звичайно, це питання часу. Але цей час буде сповненим напруги й відсторонення, тому що виникає серйозна ситуація із довірою/недовірою…»

Рівень комунікації між людьми залежить від того, наскільки налагодженим є комунікаційний канал: за принципом «наскільки може бути почутим і сприйнятим те, що кажу я», і навпаки, «як я сприймаю і чую те, що говорять мені». А тепер уявімо, що цей канал «зламався», засмітився – можливість взаємодії, порозуміння, довіри зменшується чи й зникає. Так, через більший чи менший обман можуть зруйнуватися стосунки, які існували дуже довго. Звичайно, завжди є нагода до прощення і примирення, але все одно слід залишиться.

«Якщо люди зрілі і відповідальні, така ситуація може стати поворотною – якщо ці двоє людей усвідомили ціну тої неправди і її впливу. Тоді ці стосунки, можливо, навіть зміцніють. Але коли стосунки хиткі, коли є певна напруга, таке додаткове навантаження, яким є навіть маленька неправда, не кажучи про щось серйозніше, може стати тим, що, врешті, призведе до їх завершення…»

Це відбувається тому, що в людини, якій сказали неправду, закрадається недовіра. А довіра – фундамент будь-яких стосунків. З іншого боку, людина яка сказала неправду, також, імовірно, почувається не дуже добре.

«Щоб сказати чи постійно говорити неправду, потрібно мати велику недовіру до самого себе, мати велику невпевненість в іншій людині, тому цей стан важко назвати позитивним, – каже отець Дмитро. –  Навіть якщо людина каже неправду, щоб уникнути якоїсь неприємності чи небезпеки – можливо, навіть, щоб покращити якусь ситуацію, вона має чітко розуміти, що не все так просто, і що це матиме наслідки у майбутньому. Є такий жарт: людина, яка каже неправду, має мати дуже хорошу пам’ять. Так, обманювати набагато складніше, ніж говорити правду: обман чи навіть маленька брехня передбачає хиткість ситуації, тому що рано чи пізно все виявляється…»

У чому наразі проблема і чому ми знову і знову говоримо про, здавалося б, зрозумілі речі – про необхідність чесності у стосунках? Тому що коріння цієї проблеми –  не лише в особистих історіях, а й у, власне, історії нашого суспільства, народу, країни, держави. Йдеться, зокрема, про радянський – «совковий» –  спадок.

«Певна неправдивість – щось недоговорити, бути не до кінця правдомовним, стала умовою виживання у режимі, який дуже зневажливо ставився до людського життя. Відтак, щоб вижити, потрібно було не гребувати жодним способом, і брехня – собі чи іншим, інколи, на думку людей, ставала чи не єдиним виходом. Так, у короткій перспективі це рятувало життя і свободу – і собі, і своїй сім’ї, і ця жертва видавалася щонайменшою. Але у довшій перспективі це зруйнувало основи довіри у суспільстві, потребу бути чесними, поважати себе й інших…»

Таким чином, ця розмова про чесність – це й розмова про якість стосунків у суспільстві, про суспільну довіру і загальну культуру. І стосується вона буквально усіх аспектів життя. Це і про ситуацію на дорогах, де щороку в аваріях і ДТП гине більше людей, ніж у війні на Сході України. І про стан освіти та науки, коли купити диплом – не проблема, не кажучи вже про звиклість такого побутового обману, як списування чи плагіат. Далі може бути дуже довгий перелік того, що таке нечесність і які фатальні наслідки вона має. 

Отець Дмитро працює з молоддю, тому звертає увагу саме на ставлення до навчання і освіту

«Це, за великим рахунком, також мало б підпадати під категорію декомунізації, тому що, великою мірою, є спадком «совка». Ми ж розуміємо, що, наприклад, у спортзалі працювати у півсили можна, але і результати будуть відповідними. Те саме і з навчанням. У майбутньому ж цей студент стане особою, яка впливатиме на прийняття рішень, від якої залежатиме чиєсь життя чи доля. Призвичаївшись обманювати в малому, така людина згодом ударить по всіх, хто залежатиме від її рішень чи діяльності – ким би вона не стала: політиком, чиновником, суддею, лікарем, учителем чи, врешті, водієм…»

Повертаючись до теми стосунків між близькими людьми: саме ці маленькі, а згодом все більші неправди, зростання взаємної недовіри – одна із основних причин того, що більше половини шлюбів в Україні розпадається.

«Ми говоримо про кризу у сім’ї на тій стадії, коли вже мало що можна змінити. І мало хто задається питанням – а чому так сталося? – каже отець Дмитро. – Але якщо трішки повенутися назад – на рік, два чи більше, можна зауважити момент, коли саме сімейне життя дало збій. І найчастіше він починається з маленької нечесності. Можливо, навіть не у звиклих щоденних словах, а у тому, як люди вибудовували свої стосунки і повсякденне життя. Трудність виникає тоді, коли з якихось причин надто багато уваги приділяється неважливим речам, певним формальностям, а момент справжнього порозуміння затерто. І, як результат, з’являється спочатку невеличка, а потім все більша недовіра, недомовленість, невпевненість – в іншому і в собі. І, врешті, ігнорування цієї необхідності – порозуміння і довіри, без яких стосунки між людьми неможливі…»

Повністю стрім програми Вечірні Діалоги з душпастирем на Живому Радіо Воскресіння можна подивитися тут: 

Вечірні Діалоги з душпастирем 2020.02.05

5.02 о 19:10 #ВечірніДіалоги з душпастиремПро щирість і відвертість в стосунках – в сім'ї, з друзями, колегами і, зрештою, з самим собою.Прямий ефір з о. Дмитром РоманкомДивіться, слухайте, поширюйте і коментуйте.#радіоВоскресіння #ЖивеРадіо #анонсСімейний інноваційний простір «Як Вдома», Справжня любов чекає, РХС / Рух християнських сімей, Храм Пресвятої Богородиці Володарки України

Опубліковано Воскресіння. Живе радіо Середа, 5 лютого 2020 р.