Вплив тестя і тещі, свекра і свекрухи на подружжя. Вплив дідуся і бабусі на виховання онуків

Незабаром Ви вступите у шлюб, і Вам відкриються нові простори. Дві абсолютно різні у вихованні, побуті, світобаченні родини пов’яжуться внаслідок утворення з них нової сім’ї. Це буде Ваша сім’я.
Переконана, що своїм народженням у цей світ завдячуєте Господу і батькам, які погодились прийняти нове життя. Сподіваюсь, що бажаєте вступити в шлюбний зв’язок бажаючи добробуту одне одного та народження потомства.
Батьки… Яку роль вони виконують у вихованні майбутнього чоловіка – голови сім’ї та майбутньої жінки – берегині сім’ї? Думаю, що Ви часто у своєму житті задумувались над такими питаннями. Пропоную розглянути свідчення декількох подружніх пар, які прожили у шлюбі від року до 15-ти.
На їх думку, життя – це той прекрасний дар, який отримав кожен з нас від Творця за посередництвом батьків. Добре і легко є тим молодим людям у стартуванні створення нової власної сім’ї, батьки котрих зуміли виховати їх у щирих відкритих на інших стосунках, показавши гідний до наслідування приклад любові.
Планування зачаття і його прийняття – це перший важливий спільний крок подружжя у створенні сім’ї. Наступний – народження. Саме «народження разом» розширює тісний контакт з матір’ю через обійми татуся в перші 36 годин життя маляти. Власне батько вводить дитину через свою присутність – присутність третьої особи – у першу і на певний час єдину суспільну групу – сім’ю, котра в подальшому має слугувати успішним стартом у ще більш ширшу спільноту. Готується хлопчик до цього через наслідування батька сім’ї, а дівчинка через спостереження власної відмінності, але водночас схожості з мамою. Отже роль батьків є неповторною і незамінною для приготування до стартування. А найкращим бальзамовим ґрунтом для цього є Любов. Правдива християнська любов, яка основана на принципах гідності людської особи. Гідність являється цінністю буття особи, а стать – особливість її буття. Поцінування гідності закладено в кожну людську особу, тому що випливає від Бога-Творця і перетікає в чоловіка – голову сім’ї. Чоловікова роль є надзвичайно важливою. Найперше тому, що саме він задає тон життя. Він є відповідальним за чотири основні речі: релігійний розвиток, матеріальний добробут, зачаття та виховання.
Вділяючи собі Таїнство Шлюбу, двоє визнають готовність подарувати себе навзаєм, а також прийняти потомство, котре пошле їм Господь. Його величність чоловік, має заслужити на відносини з дружиною. Тільки стриманий, мужній та розсудливий чоловік, який керується Заповідями, як природними дороговказами, який вміє дати собі раду і заробити на прожиття – вартий уваги жінки. Така напевно буде щаслива, охоче перебуватиме з ним у всіх сферах їх спільного буття, зробить його чоловіком, а він її жінкою.

Чоловік – голова сім’ї, котрий має на собі віртуальний одяг з позначеним №1. Це та кам’яна стіна, за котрою може і має сховатись дружина та діти. Це той, хто розуміє, що основний тягар обов’язків має взяти на себе і відповідально нести усе життя. Це той Адам, котрий в разі запитання від Господа: «Де твоя Єва?», – має відразу відповісти: «Ось тут, біля мене». Це той, хто завжди поряд – в радості і в смутку, в хвилини піднесення та моменти розчарування. Він той, кому можна довірити свої таємниці, страхи, переживання, болі. Той, котрий емоційно стабільний і водночас здатний виразити свої емоції навіть через плач.
Врешті, чоловік – це той, що організовує житейські плани своєї сім’ї, виховує Ваших спільних дітей. Витривалий, мужній, терпеливий, стриманий, твердий, а водночас здатний бути ніжним, люблячим, лагідним і розуміючим.
Саме таких чоловіків хотіли б мати більшість жінок. Але для реалізації цього потрібно стати дорослим у повному розумінні цього слова. Необхідно змінити середовище, оточення, іншим словом – стати незалежним від батьків, залишити їх дім і розпочати творити власне. Старе має свої особливості, закони, котрі за роки життя Ваших батьків пустили коріння, засвоїлись і сприймаються як належне. Навіть делікатні зміни вносять певні напруження, переживання. Тому, на мою думку, варто жити одразу окремо від батьків, принаймні на початку, якщо немає можливості постійно.
Як же впливають батьки на новоутворене подружжя? Однозначної відповіді не існує. Проте можна окреслити певні позитивні, а також і негативні фактори впливу. Розглянемо основні з них.
Перш за все батьки мають усвідомлювати, що виховують дитину не для себе, а заради неї самої. Між батьками та дітьми зв’язки не є таїнством, тому головну увагу належить приділяти розвитку свого подружжя. Якщо це справді так є, то Вашим батькам буде легше відпустити Вас з «гніздечка». Домінантна роль у цьому належить татові, чоловікові Вашої мами, котрий запевнить її у своїй любові до неї, і перетне пуповину, якою Ви непомітно ще пов’язані з родиною. Наступний крок – дати собі час, щоб звикнути одне до одного – тесть/теща – зять,свекор/свекруха – невістка. Слід при цьому пам’ятати, що людям старшого віку важче зав’язати нові знайомства, тому що мають усталене мислення і уявлення про спосіб буття. Змінити щось з того часом буває дуже і дуже важко.
Наприклад у відносинах зі свекрухою Вам, дорогі наречені дівчата, слід пам’ятати, що для свого коханого Ви тепер стали найпершою і найголовнішою жінкою в світі, але досі це була його мама. І цій мамі треба зазвичай докласти чимало зусиль, щоб «віддати» сина, щоб дозволити його дружині взяти на себе певні обов’язки, котрі досі виконувала вона сама. Звичайно, будуть виникати обставини, коли буде потреба допомогти, але це лише в тому випадку, коли дружина буде потребувати і погодиться на цю допомогу. А Ви, дорогі наречені хлопці, пам’ятайте, про те, що іноді буде потреба, особливо на початках, сказати мамі,якщо тато не зробив цього раніше від Вас, що попросите про допомогу самі, в разі необхідності. Таким чином Ви захистите своє подружжя – сім’ю від надмірної опіки Ваших батьків, а також від втручань у Ваше життя.
Існує гіркий досвід серед багатьох родин, коли дорослий син не втрутився вчасно на захист своєї дружини, і внаслідок непорозумінь між свекрухою та невісткою виникла ворожнеча. А ворогувати з батьками – є недобре для обох сторін, з очевидних причин: батьки не можуть передати той цінний досвід свого життя і не можуть сприйняти новий світогляд молодої сім’ї. Для молодят зіпсовані відносини з батьками можуть ставати причиною конфліктів між собою, а деколи призвести до розпаду подружжя. Якщо ж цього не станеться, то є небезпека недоброго прикладу для майбутніх дітей при розриві відносин з бабусями/дідусями.
Для уникнення вищеназваного, слід дотримуватись певних позицій:
Сприйняти спостережливо – критичну поведінку його/її батьків відносно себе як належну, а також прикласти всіх зусиль, для того, щоб довести, що Ви не є ворогом, любите ту саму людину разом з батьками і хочете добра для нього/неї.
– Бути вдячним/вдячною батькам за те, що виховали нам чоловіка/дружину.
– Пам’ятати, що прийде час і ми також будемо переживати подібні відчуття турботи про своїх дорослих дітей, коли вони постануть перед вибором свого супутника життя.
– Керуватись Божою настановою: «Що Бог поєднав,людина хай не розлучає» (Мт 9, 6) по відношенню до вибору у майбутньому Ваших дітей, а також в разі втручань батьків у ваше подружжя. Хто ж порушує цей святий наказ – чинить святотатство.
– Активно розвивати свої відносини перш за все подружні! Адже подружжя – це священне таїнство, в якому ми, які до цього покликані можемо і маємо вповні реалізуватись.
– Не забувати, що діти наші гості, за котрих ми відповідальні перед Господом допоки вони зростають в нашому домі. Коли ж вони стають зрілими, чоловік і дружина мають допомогти собі навзаєм відпустити дитину у самостійний світ.
– Знати, що з віком наші обов’язки зміняться, перед народженням першої дитини вони носять первинний формуючий характер, після – докорінно змінюються і зосереджуються на вихованні дітей, а після їх виходу з дому – далі активно продовжується подружній розвиток у так званому «третьому» умовному форматі.
«Цей третій» формат характеризується спільним переосмисленням здобутків у житті, а також перебуванням в стані готовності прийти на допомогу в разі необхідності і прохання дорослих дітей і внуків.
Як же можуть вплинути на виховання внуків бабуся та дідусь? В чому заклечається їх допомога? Які існують взаємовідносини між першим і третім поколіннями?

Бабця – то милі лагідні руки,
Книжка, узвар солодкий,
Пісні старої щемливі звуки,
Сукня для ляльки, шарлотка.
Бабця – то казка, яка не з нами,
Скриньки, парфуми, каблучка.
Бабця – то мама моєї мами,
А я її внучка.

Анна Камінська

Отже, бабуся та дідусь – це найближчі люди після батьків, але ніякому разі не їх заміна. Це ті люди, які виконали свою місію стосовно виховання дітей. Тепер ці діти вже дорослі, і мають обов’язок виховувати наступне покоління. Добре є, коли від початку, починаючи з пологового залу подружжя разом зустрічає нове життя і вже від перших кроків доглядає своє немовля. Звісно вони можуть помилятися годуючи, купаючи вперше. Але це їх досвід, який ніхто за них не здобуде. Якщо бабуся/дідусь втручаються на цьому етапі, не даючи можливості пережити творчу пригоду, супроводжуючи в розвитку власних дітей молодим татові/мамі, то роблять дуже велику помилку. Ця помилка несе на собі декілька наслідків для усіх сторін.
По-перше, молоді батьки не мають нагоди до власного розвитку, важче зав’язують контакти з дітьми, коли зникає в певному моменті допомога бабусі-дідуся вчаться батьківських ролей.
По-друге, бабуся/дідусь крадуть в себе право на відпочинок. Якщо ж при цьому дідусь через надмірне захоплення бабусі вихованням внуків відходить на задній план – то це руйнує їх подружню спільноту.
По-третє для дітей в певному сенсі втрачаються дідусь/бабуся.
Адже, якщо бачиш їх щодня, то ця зустріч не є святом. Крім того діти мають право виховуватись тими, ким народженні, людьми, які старші на одне, а не два покоління. Виховання старшими аж настільки людьми вносить інший смак в дитинство малюків, позбавляє їх деяких радощів дитинства. Адже більшість старших є менш зграбними, їх рух уповільнений, вони більш обережні та надмірно турбуються про своє здоров’я. Через це діти з ними часто обмежені в русі, змушені бути близько них.
Найкраще бачити бабусю/дідуся час до часу, слухати їх захоплюючі історії зі спогадів минулого, про що їх батьки не пам’ятають, бо їх ще не було на світі. Це вони знали батьків маленькими, вони бачили світ інакшим. Вони вчать цінувати час, що так швидко минає, з ними підростаючі внуки вчаться розуміти мину-чість, мудро розпоряджатися роками. Вони є тими, що розширяють світогляд на минуле, теперішнє та прийдешнє.
Лише з ними через особливості їх віку, можна призупинити час, повільніше прогулятись, почути розповіді на вічні теми.
А підготовка до святкування нового року, Різдва Христового та інших свят – це просто захоплюючі та неймовірні речі. Хто ж як бабуся має час на виготовлення ялинкових прикрас, серветок, квітів, святкових тістечок, або дідусь на майстрування іграшок з дерева, речей, на подарунок мамі, що так необхідні їй в побуті для праці?
Або хто у вирі часу, в постійному поспіху зможе завести дітей до музею, театру чи інших цікавих місць як не бабуся/дідусь?
Крім усього вищеназваного бабуся та дідусь завжди мають час вислухати. А в малюків дуже велика потреба в спілкуванні. Це спричинено тим, що вони набувають лише досвід життя, вчаться розпізнавати багато речей. Тільки вони можуть замінити байдужу редакцію до перших дитячих спроб написання віршів, навчити співчувати і співстраждати, коли це необхідно.
Ще бабуся та дідусь – неоціненна підтримка в разі хвороби, тоді, коли батьки мусять виїхати, у виконанні важких обов’язків, в моменти тимчасового перепочинку.

Мати сина колисала: люлі, треба спати.
А синочок від подушки: йду в поле орати.
Мати сина колисала: люлі, сон-дрімота.
А синочок із колиски: чекає робота.
Мати сина колисала: ходять хитрі лиски…
А синочок за пасочок – вискочив з колиски.

Анна Камінська

З усього вищеназваного й розказаного мною, зробимо, дорогі наречені висновки:
Ваші батьки – це Ваші друзі, які мають багатий досвід життя і хочуть ним ділитись з Вами.

Цей досвід можна сприймати як пораду, але не можете дозволити керувати собою.

Якщо батьківська любов сліпа і важко в природній спосіб вийти з-під їх опіки, то маєте серйозно порозмовляти з ними на тему, що Ви вже виросли, дякуєте за виховання і просите не втручатись у Ваше самостійне життя.
Пам’ятайте Божий наказ: «Що Бог поєднав, людина хай не розлучає»(Мт.9,6) і не дозволяйте нікому входити у Ваші подружні стосунки, які під час укладення шлюбу стануть таїнством.
Прийміть тверде рішення, що саме Ви маєте виховувати своїх малюків. Це збагатить Ваше життя, розвине у Вас батьківство, допоможе уникнути нарікань, які бувають в сім’ях, де виховують бабусі/дідусі, а пізніше стиль виховання виявляється неприйнятним для батьків.
Розвивайте своє подружжя, не допустіть у ньому захланності, щоб виховуючи разом Ваших дітей, Ви зростали з ними готуючись до того, що «діти-гості» все ж раніше чи пізніше залишать Ваше гніздечко і підуть творити власне на свій розсуд.
Будьте вдячні батькам за виховання Вашого чоловіка/дружини, а також за всю ту підтримку в догляді за малюками про яку попросите, пам’ятаючи, що не можете зловживати цим, бо Ваші батьки вже виконали свій обов’язок, виховавши Вас і тепер мають право на власні справи та відпочинок.
Висловлюйте своє щире захоплення їхньою мудрістю, зауважте, що для дітей вони потрібні для щастя, для збагачення життєвим досвідом, для корисного і плідного проведення часу, коли Ви будете заклопотанні і потребуватимете тимчасового відпочинку.
Вчіться від них співчувати, співрадіти і співстраждати.

Список використаних та рекомендованих джерел

1. Святе Письмо Старого та Нового Завіту.
2. Святішого Отця Івана Павла ІІ «Лист до сімей». Київ, 1994.
3. Марія Браун-Галковська «Домашня психологія». Львів, 2011.
4. Яцек Пуліковський «Варто бути батьком. Найважливіша кар’єра чоловіка». Івано-Франківськ, 2009.
5. о. Роман Терлецький «Вагітний тато». Івано-Франківськ,