Коли батьки надмірно втручаються в подружнє життя власних дітей…

Коли батьки надмірно втручаються в подружнє життя власних дітей...Всі ми знаємо чимало анекдотів про тещ і свекрух.
Безперечно, вони не виникають на порожньому місці.
Кожна подія має свою причину. Тема тестів-свекрів і тещ-свекрух дуже серйозна, часом – дражлива, отож, щоб здобути бодай крихту об’єктивности, почнімо з жартів.
– Що ти зробив би, якби тигр напав на твою тещу?
– Нічого. Сам напав, от нехай сам захищається!

Або:
Теща запросила зятя на обід. Той здивувався, але прийшов. А в тещі – стіл заставлений смаколиками. Навіть свіжоспечені духмяні пиріжки. У першу мить зять хотів відразу спробувати бодай один пиріжок, але… щось його насторожило. Його стосунки з тещею були кепські, а тут раптом такий вишуканий обід, і ще ті пиріжки. По кімнаті крутився кіт. Зять тихенько опустив одного пиріжка на підлогу. Кіт відразу ж кинувся. Жадібно з’їв і…через мить упав мертвий. Штивні лапи, якось дивно викручені, болісна гримаса на мордочці. Не залишалося жодних сумнівів – пиріжки отруєні! Роздратований зять схопив тещу за барки і… викинув через балкон. Після цього кіт зривається на рівні лапи і тріумфально кричить: «Є-є-є-єс!!!»

Сподіваюся, ніхто не образився. Отож, візьмімося за цю складну тему. Часто джерелом труднощів у сім’ї є «прискіпування» до родини подружнього партнера. Йдеться переважно про батьків, особливо, про матір, з якою зазвичай є найсильніший емоційний зв’язок. Справу ускладнює той факт, що оцінювання власних батьків завжди суб’єктивне саме з огляду на емоційний зв’язок із ними. Людина прив’язується до власних коренів часто набагато міцніше, аніж це їй видається. До того ж, залишаючи батьківський дім, людина ідеалізує його навіть тоді, коли він, делікатно кажучи, був зовсім не ідеальним. Отож, у подружжі відбувається зіткнення двох крайніх суб’єктивізмів стосовно оцінювання власних батьків, а також тестів (або свекрів).
Мені неодноразово доводилося слухати у родинній порадні подібні скарги:
«Ми живемо з моїми батьками, та це надзвичайно культурні та виховані люди. Вони ніколи не втручаються в наші справи. На жаль, цього не можна сказати про батьків дружини. Вони дуже прикрі і якби могли, то приймали б замість нас геть усі рішення».
«Ви його навіть не слухайте. Все виглядає зовсім навпаки. Це мої батьки дали нам повну свободу, а його батьки контролюють нас на кожному кроці. Ми нічого не можемо зробити без їхнього дозволу».
«О, ні. Це вже занадто! Вона каже неправду».

Потім зазвичай відбувається вибух емоцій та претензій, а також взаємних образливих звинувачень і навіть епітетів, що стосуються батьків кожної з посварених сторін. Ніхто не хоче поступитися, маючи цілковите переконання у власній рації. Ситуація стає особливо складною з огляду на вже згаданий суб’єктивізм, а також дуже болісною, бо батьківський дім – це своєрідна святість, якої не можна ані не варто порушувати. Треба також додати, що критика батьківського дому та родини подружнього партнера – це найболісніший спосіб його скривдити.
Твердження на кшталт: «Ти нечупара, але, правду кажучи, я не маю через це до тебе претензій, бо ти успадкував це від матері. Це вона тебе так виховала». Звернімо увагу на те, що таке твердження неприйнятне, і немає значення, правдиве воно чи ні. Образливо і тоді, коли мати була надзвичайно порядною жінкою, а оскарження – суцільна вигадка. Сам факт атакування матері (слушного чи ні) буває настільки болючим, що спричиняє контратаку. «Ти ліпше подивися на свою матір. Всі знають, яка вона…». І тут знову починається сварка.

Що робити, щоб уникнути таких беззмістовних сварок? Гадаю, найліпше було б, щоб кожен із подружжя задумався про власне ставлення до батьків партнера. Я не заохочую схвалювати політичні погляди чи спосіб проведення вільного часу (наприклад, перегляд усіх можливих телепрограм). Я навіть не говорю про те, щоб зі симпатією ставитися до тестів чи свекрів. Я кажу і раджу, щоб їх справді полюбити. Тут варто пояснити поняття. Любов – це чесна турбота про благо іншої людини. І таку життєву позицію треба зайняти у стосунку до тестів чи свекрів. Не обов’язково хвалити чи наслідувати їх, а любити, тобто турбуватися про їхнє добро. Це означає, що мусимо їм допомагати, підтримувати їх і навіть їм прислуговувати, якщо виникне така потреба (особливо у старості чи під час хвороби). Зрозуміло, що легко любити тестів чи свекрів, які викликають симпатію та гарно до нас ставляться. Однак заради чого ми мали б любити нестерпних тестів-свекрів, які не викликають у нас навіть найменшої симпатії?
По-перше, заради справедливости а по-друге, з огляду на розсудливість.
Про яку справедливість ідеться? Про таку, що завдяки тестям чи свекрам наш подружній партнер живе на цьому світі. Адже вони могли і не дозволити йому народитися. У цьому випадку слово «могли» я вжив не в значенні морального дозволу на аборт, а лише стверджуючи той сумний факт, що багато батьків не дають змоги народитися своїм зачатим дітям. Тестям і свекрам ми завдячуємо буквально за все, а саме за життя нашого подружнього партнера. Навіть якщо пізніше вони як батьки робили страшні помилки та занедбували виховання своїх дітей, то це не перекреслює того, що вони дали їм життя. Іншими словами, співпрацюючи з Богом, створили для мене подружнього партнера. Було б несправедливо і невдячно легковажити цей дар життя.
А що я маю на увазі, коли говорю про розсудливість? Варто усвідомити факт, що ніхто з нас не взявся з нікуди. Кожен має власне коріння, тобто походження зі своєї родини. Ми навіть не усвідомлюємо того, але коли одружуємося, то вносимо у власне подружжя цілий «посаг» попереднього життя. Можливо, найважливішим елементом цього життя є саме родина, в якій нам судилося зростати, виховуватися… Звернімо увагу на те, що немає ані нашої вини, ані заслуги в тому, якою була ця родина. Ніхто не може бути відповідальним за провини своїх батьків, ані хвалитися їхніми заслугами. Так чи інакше, батьківський дім є дуже важливою «частиною» людини. Якщо ми закохуємося В когось, то повинні любити ту людину цілком. Якщо, люблячи когось, ми відкидаємо в ньому якусь «частину», яка нас не влаштовує, то наша любов с неповна. Власне кажучи, це відчуття не може називатися любов’ю. Людина, в якій ми любимо лише «кремі фрагменти, почувається нелюбленою, відкиненою. А тому якщо ми хочемо радіти з повноти любови, то повинні наважитися любити обрану особу з усіма її важкими «частинами». Такою важкою «частиною» буває родина подружнього партнера, а особливо – тесті чи свекри. Доброзичливість до батьків подружнього партнера оберігає його від непотрібного болю. Наприклад, коли в суперечці люди ненароком говорять образливі слова. У так званому запалі суперечки з людини виходить те, що було в ній невпорядковане, неприборкане. Тому було б розсудливо сформувати в собі доброзичливість навіть тоді, коли тесті-свекри – справді нестерпні та не гідні наслідування чи похвали. Заповідь «шануй батька і матір» зовсім не обмежується добрим батьком чи матір’ю. Мусиш шанувати їх навіть тоді, якби вони збожеволіли. Та «шанувати» – не означає «хвалити» чи «наслідувати». На всякий випадок варто було б заборонити собі робити будь-які болісні зауваження та претензії на адресу батьків та родини подружнього партнера. Така позиція дала б змогу багатьом подружжям уникнути страждань та душевних ран, які не гояться роками і не закінчуються навіть після смерти тестів чи свекрів. Не йдеться про те, що тесті чи свекри раптом «прилетять» вночі з того світу, ніби духи, і, лякаючи нас, почнуть втручатися в наші подружні справи. Просто йдеться про те, що після смерти тестів-свекрів погане ставлення до них надалі залишиться джерелом претензій та знеохочення у подружніх стосунках. Жаль до подружнього партнера може навіть зростати, коли людина чує докори: «Не можеш дати спокою моїм батькам навіть після їхньої смерти».
Безперечно, я не спонукаю вас вдавати, що не існує жодної проблеми. Ми, звісно ж, повинні розмовляти про свої родини, та ніколи не варто вдаватися до претензійного тону. Якщо придивитися до родин, із яких ми вийшли, то це може надати чимало знань про нас самих, а також стане безцінним джерелом засторог, до чого ми можемо дійти, що може загрожувати нашій сім’ї, якщо ми не спроможемося докласти мудрих зусиль, щоб того уникнути. Тому аналізуймо джерела наших труднощів, які дуже часто (навіть частіше, ніж нам видається) мають свій початок у родинах, із яких ми походимо і намагаймося конструктивно ставитися до цих проблем. Нарікання та докори (навіть слушні) не спричинять позитивних результатів. Задумаймося спільно, які принципи чи навіть окремі прояви поведінки та конкретні вчинки ми хотіли б впровадити у наші сім’ї, щоб уникнути помилок, які робили наші батьки.

Коли батьки, навіть маючи добрі наміри, переходять межу й надмірно втручаються в подружнє життя власних дітей, то варто суперечити такій поведінці. Чоловік та дружина можуть самостійно, відповідно до власних суб’єктивних відчуттів та рішень, визначити, що є надмірним втручанням у їхнє подружнє життя. А батьки, не зважаючи на внутрішній біль, повинні поважати рішення дітей. Обурюватися на власних дітей – це те саме, що оскаржувати самого себе. Бо в подружжі дітей практично справджується те, що передали і до чого їх виховали батьки. Вже надто пізно видавати накази та заборони. Хоча дуже часто батькам складно з цим погодитися, та вони не мають жодного права приймати важливі рішення стосовно подружнього життя своїх дітей. їм залишається втриматися в тих сферах, які визначили молоді, а ще – молитися за власних дітей навіть тоді, коли ті йдуть невластивим шляхом. Прикладом і заохо-тою до того нехай буде свята Моніка, яка впродовж багатьох років молилася за навернення свого сина Августина, який згодом став великим святим і доктором Церкви.
Я вже казав, що треба заперечувати надмірне втручання батьків у життя дітей. Але як? Це дуже делікатна справа. Зважаючи на добру (зазвичай) волю батьків, а принаймні на той факт, що вони є батьками, варто спромогтися на максимум добро-зичливости та зрозуміння і реагувати доброзичливо рішуче. Це необхідне, щоб стримати наступні спроби: «а може вдалося б». Якщо необхідне втручання батьків, то є тверде правило: кожен веде «переговори» з власними батьками. У цих переговорах треба представляти спільні інтереси подружжя і виступати від спільного імени.

Часом добре пригадати і собі, і батькам слова зі Святого Письма: «Тому покине чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, і будуть вони двоє одним тілом» (Мт. 19, 5).

Причини труднощів із тестями-свекрами
Можна перелічити чимало причин таких труднощів1. Видається, що найважчі проблеми беруться з незрілих почуттів і тестів-свекрів, і молодих подружніх пар. Зрештою, це взаємопов’язано. Наприклад, емоційно незріла матуся не хоче віддати «свого» сина чужій жінці, а емоційно недорозвинений і надмірно прив’язаний до матері син не вміє відірватися від неї. Хоча йому вже поза тридцять, він не спроможний на такий крок – зробити дружину найважливішою жінкою в своєму житті (адже він вибрав її добровільно і без примусу). Зазвичай це є найбільшою проблемою в стосунках невістки та свекрухи. Дуже багато дружин не почуваються найважливішими жінками в житті чоловіків і… ревнують їх до свекрух. Проблема посилюється, тому що чоловік бачить її діяметрально по-іншому. Хіба він не повинен шанувати і турбуватися про власну матір? А часто їй справді необхідна допомога та підтримка. Суцільне непорозуміння! Якщо дружина каже чоловікові”, що, на її суб’єктивну думку, він надто багато часу проводить із матір’ю, жертвуючи власною сім’єю, то чоловік повинен щось змінити в своїй поведінці, а не пояснювати дружині, що її претензії безпідставні. Чоловік просто мусить змінити власну поведінку, щоб дружина суб’єктивно почувалася найважливійшою жінкою в його житті! Я завжди застерігаю чоловіків, щоб вони не легковажили «відчуття» пласних дружин. Пригадую, як один дуже впевнений у собі та у власній правильності чоловік привів до родинної порадні дружину, щоб я їй пояснив, що його поведінка нормальна, правильна і шляхетна. Про що йшлося? Вони прожили разом кільканадцять років, виховували трійко дітей. Зі самісінького початку подружнього життя чоловік після роботи на кілька годин ішов до мами, бо вона після розлучення з батьком почувалася дуже самотньою. Необхідно додати, що мама була цілком здоровою і не потребувала постійної опіки. На ніч чоловік повертався до дружини і дітей. І був щиро здивований, навіть обурений, адже я не підтримав його і не почав переконувати дружину в тому, що псе так і повинно бути.

А що найбільше болить чоловіків у контактах із тещею та тестем? По суті, проблема аналогічна, проте виражається вона дещо по-іншому. Чоловік, який прагне бути головою сімї, владарювати, відчуває, що він не достатньо важливий дружині. Він почувається невдоволеним, коли дружина з найменшою проблемою звертається до матусі, радиться з татусем. Часом матусі настільки хочуть допомогти молодим, що намагаються в усьому замість них приймати рішення. Адже вони почуваються досвідченішими і… все знають найкраще. Це враження зростає ще більше, коли чоловікові доводиться замешкати у домівці тестів. У домівці, в якій справді найбільшу владу мають батьки. Зре-, штою, це їхня домівка! Було б дивно, якби молодий зять, якого вони прийняли під свій дах, починав впроваджувати власні порядки, розставляти всіх по кутках і насаджати нові принципи в сім’ї. Тому спільне проживання з тестями об’єктивно складне, воно вимагає величезної мудрости (насамперед дружини), щоб її чоловік не почувався менш важливим. Аналогічні проблеми виникають і тоді,, коли подружжя живе в помешканні, що є власністю дружини чи її батьків. Це посилює майнова роздільність подружжя, яка останнім часом стала! дуже модна. Це своєрідне страхування на випадок розлучення, що ускладнює будування тривалого зв’язку в подружжі.

Практична конкретна порада, яка завжди ефективна
Ніколи не полагоджуйте суперечок між собою, використовуючи батьків. Навпаки, у стосунках із батьками ви повинні бути монолітними і виступати спільно в усіх своїх справах. Це допоможе батькам визнати вашу окремість, а вам – зміцнити подружню спільноту.

Яцек Пуліковський
“Як оздоровити подружжя”
Львів : Свічадо, 2012