Основна причина руйнування сімей

Насправді те саме, що руйнує нехристиянські шлюби, є також руйнівним для віруючих сімей. Я не говорю про алкоголізм, зраду чи захоплення азартними іграми. Основна причина руйнування сімей приховує підступність та небезпеку. Я поясню.
Припустимо, завтра о четвертій я повинен зустрітися з людиною, яка прийде до мене на консультацію і якої я ніколи не бачив. Хто ця людина, і з якою скаргою вона звернеться? До мене швидше за все завітає пані Джонс, а не її чоловік. Чоловік вкрай рідко шукає порад для сімейного життя, і навіть коли робить це, то керується іншими мотивами, ніж дружина. Вона приходить, бо не задоволена стосунками у шлюбі. Він приходить, бо не задоволений дружиною.
Мабуть, пані Джонс матиме приблизно від двадцяти восьми до сорока двох років, і її проблема виявиться надзвичайно знайомою для мене. Хоча деталі щоразу вимальовуватимуться інші, проблеми, про які говоритиме пані Джонс, виглядатимуть характерними для багатьох. Це буде щось на кшталт:
Ми з Джоном були безмежно закохані, коли одружилися. У перші два-три роки ми стикалися з багатьма проблемами, особливо фінансовими, але кожен знав про кохання іншого. Але згодом щось почало невловимо змінюватися. Я не знаю, як це пояснити. Приблизно п’ять років тому чоловік отримав вищу посаду і мусив працювати довше. Були потрібні гроші, і ми не дуже зважали на це. Але пізніше нічого не змінилося. Тепер він повертається додому кожного вечора пізно. Він приходить дуже втомленим, я ще з веранди чую, як він волочить ноги. Я цілісінький день чекаю на повернення чоловіка, бо хочу багато чого розповісти, але він не хоче спілкуватися. Тому я готую вечерю, і він їсть сам. (Зазвичай я їм раніше з дітьми). Після вечері Джон телефонує кільком людям і сідає за свій робочий стіл. Правду кажучи, я люблю слухати ці розмови лише тому, що можу чути його голос. Тоді він декілька годин дивиться телевізор і лягає спати. У вівторок ввечері він грає у баскетбол та інколи має ділові зустрічі. Кожної суботи вранці він грає в гольф із трьома друзями. А щонеділі майже весь день ми перебуваємо в церкві. Повірте, інколи місяць чи два ми не маємо душевних щирих розмов. Ви розумієте, про що я говорю? Я почуваюся такою самотньою, з трьома дітьми, які постійно тягнуться на руки. Поряд не має жодної жінки для спілкування, бо більшість із них працюють. Є й дещо інше, що не подобається у Джонові. Він дуже рідко запрошує мене на вечерю, а минулого місяця забув про річницю одруження, і, здається, він втратив почуття романтики. Він не відрізняє троянду від гвоздики, а різдвяні листівки підписує просто «Джон». Близьких теплих стосунків немає, проте він хоче сексу у кінці робочого дня. Ось так ми лежимо в ліжку, тоді як можемо не спілкуватися тижнями. Він не намагається бути милим, ніжним, не намагається мене зрозуміти, однак прагне пристрасности та чуйности. Я не можу так. Я виконую свої обов’язки дружини, але не одержую нічого натомість. Секс триває протягом двох хвилин, і Джон відразу засинає, а я лежу ображена на нього і почуваюся, немов дешева повія. Ви можете в це повірити? Я почуваюся використаною після сексу з власним чоловіком! Невже це пригнічує мене? Насправді я почуваюся дуже пригніченою останнім часом. У мене дуже низька самооцінка. Здається, мене ніхто не любить… Я нікчемна мати і жахлива дружина. Інколи я думаю, що Бог також не любить мене. Напевно, я повинна вам розповісти трохи більше про стосунки з Джоном. Ми сильно сваримося. Дуже сильно сваримося. Виглядає, що лише так я можу привернути його увагу. Минулого тижня ми дуже сильно посварилися на очах у дітей. Це жахливо. Сльози. Плач. Образи. Це кінець. На дві ночі я залишалася у мами. Тепер я думаю, що лише розлучення може допомогти втекти від усього цього. Джон все одно мене не любить, то хіба не однаково? Саме тому я прийшла до вас. Я хочу знати, чи добре я зроблю, коли все порву.
Пані Джонс говорить так, немовби вона єдина жінка в світі з такими проблемами. Однак це, звичайно, не так. Я припускаю, що 90 процентів розлучень, зареєстрованих кожного року, стаються принаймні через деякі описані проблеми: надзвичайно заклопотаний чоловік, який закоханий у роботу та який є байдужим, неромантичним, неговірким, одруженим із самотньою, вразливою, романтичною жінкою, і вона не впевнена у собі. Вони стали доброю командою: він працює як коняка, вона бурчить.
Щоб чоловіки зрозуміли універсальність нарікань своїх жінок, я хочу описати один епізод, лише цього разу ми розглядатимемо реальних людей, замість вигаданих прототипів. Далі я подаю листа (дещо зміненого, щоб не називати автора), який репрезентує одержані тисячі інших.
Шановний докторе Добсоне!
Я прочитала вашу книжку «Що дружини хочуть, аби їхні чоловіки знали про жінок». Ця книжка про мене. Особливо та частина про низьку самооцінку. У сучасному світі, коли багато жінок працюють, інколи дуже важко почуватися гідною поваги людиною, якщо ти не ходиш на роботу. Деякі зневажають матір, таку як я, яка весь час присвячує дітям та сім’ї. Але я знаю, що Христос так не вважає, і це для мене дуже важливо.
На жаль, я не змогла переконати чоловіка прочитати вашу книжку, і проблема не зникла. Дуже важко спілкуватися з чоловіком, коли я повинна змагатися з телевізором, дітьми і роботою. Коли він їсть, а це час для розмови, то мусить слухати новини на радіо. Він не приходить на вечерю, бо працює з 3-ої дня до 11-ої вечора. Я би дуже хотіла, щоб чоловік послухав вашу програму «Сім’я – це головне», але він не погоджується.
Чоловік не дозволяє відвідувати заняття з вивчення Біблії (я присвятила цьому один рік), пояснюючи: діти підхоплять хвороби від інших дітей. Звичайно, я знаю: це не основна причина. У мене син двох з половиною років та тримісячна дитинка, і я відчуваю потребу в оточенні дорослих людей. Сподіваюся, що буду далі молитися.
Будь ласка, транслюйте й надалі свою чудову програму. Було би добре, якби з’явилася ще одна програма, присвячена стосункам між чоловіком та дружиною, особливо спілкуванню між ними. Дякую, що вислухали мене.
Ще одна жінка передала цю записку після мого виступу. Вона стосується багатьох сімей.
Чи можете поговорити про таке? Наш татко приходить додому, читає газету, вечеряє, приділяє час телефонним розмовам, дивиться телевізор, приймає душ і вкладається спати. І так щодня. Без змін. У неділю ми ідемо до церкви, потім повертаємося додому. Ми лягаємо спати, і тоді знову починається робота в понеділок зранку. Нашій донечці дев’ять років, а ми не спілкуємося, і все життя минає у такому монотонному ритмі.
Читачі-чоловіки скажуть: «Якщо жінки хочуть спокійнішого способу життя, відсутности матеріялізму і романтики від чо¬ловіків, чому вони просто не скажуть їм про це?». Проте вони таки кажуть про це. Але чоловікам дуже важко «почути» жінок із декількох причин.
Я пам’ятаю ту ніч, коли мій батько проповідував на службі просто неба, на якій котів та собак було більше, ніж людей. Під час проповіді величезний кіт вирішив покуняти на сцені. Сталося неминуче: мій батько відійшов на крок і наступив прямо на хвіст. Кіт немов сказився, вчепився кігтями в підлогу, намагаючись звільнитися з-під батькової величезної стопи. Батько під час проповіді вмів дуже сильно сконцентруватися, тому нічого не зауважив. Під його стопою був хвіст кота, який вчепився кігтями в килим і волав про допомогу, але каблук залишався на своєму місці. Пізніше батько сказав про те, що здалося: мабуть, це машина загальмувала неподалік на повороті. Коли врешті батько звільнив хвіст, не підозрюючи, що трапилося, кіт втік зі швидкістю ракети.
Ця історія характеризує типові ситуації у багатьох сучасних шлюбах. Жінка кричить та волає в нікуди, корчиться від болю, але чоловік не помічає її. Він занурений у свої думки, не усвідомлюючи, що лише один-єдиний крок вправо чи вліво може покращити критичну ситуацію. Я не припиняю дивуватися, яким глухим може бути чоловік за таких обставин.
Я знаю гінеколога, який емоційно не лише глухий, а ще й німий. Він зателефонував моєму другу – також лікарю у галузі акушерства і гінекології. І попросив про послугу.
«У дружини біль внизу живота, і сьогодні це їй дошкуляло, – повідомив він. – Я не хочу лікувати своєї дружини. Може, би ти її подивився?»
Мій друг попросив лікаря оглянути жінку, і там стало зрозуміло (ви готові до сприйняття цього?), що вона була вагітною вже п’ять місяців! Чоловік-акушер настільки турбувався про інших пацієнтів, що не зауважив симптомів у своєї дружини. Дуже цікаво, наскільки довго за таких обставин жінка добивалася уваги чоловіка, аби завагітніти!

з книги Джеймса Добсона “Відверта розмова з чоловіком”, Свічадо, 2011 р.