Довіра це також вольове рішення

Довіра це теж не почуття. Довіра це також вольове рішення. Це, знову ж таки, право мого вибору – довіряти чи ні. Безпечніше, звичайно ж, нікому не довіряти. Звести височенні мури навколо своєї особистості і навіть мигцем не показувати, що я можу відчувати ще щось крім радості і впевненості в собі.

Базово ми приходимо у цей світ, довіряючи йому. Але, чи проросте ця довіра, чи залишиться на все життя, залежить від нашого позитивного чи негативного досвіду в дитинстві, особливо досвіду першого року життя. І, звичайно, немає такої людини, яка б не була зранена, довірившись іншим. Негативний досвід є в кожного, він вчить нас бути обережними.

Якщо ж біль зранення надто сильний, якщо негативного досвіду зради чи просто байдужості інших, коли ми довіряли їм, є набагато більше ніж позитивного досвіду прийняття і підтримки, тоді найлогічніше є закритися і більше не довіряти нікому. Щоб не було знову боляче, щоб знову не “попектися”.

Але ж, закрившись від світу, ми не зможемо бути щасливими… Справжнє щастя є не в матеріальних речах, але в справжніх стосунках між живими людьми, без масок і захисних костюмів. Тому потрібно вчитись довіряти знову, будувати свою довіру навіть якщо її вже довшй час не було. Пам’ятати, що довіра – це рішення.

Так, це страшно, це так, наче голим вийти в люди, коли кожен може посміятися з тебе, або й поранити. Але як інакше отримати справжнє прийняття, живу підтримку і безкорисливу любов? Не довіряючи один одному, ми не можемо бути справжніми, ми не можемо бути щасливими. Без довіри це наче цілуватися в скафандрах і намагатись при цьому отримати насолоду…