Особисті кризи. Як їх проживати в подружжі.

В попередній статті йшлося про кризу середнього віку та напрямки виходу з неї (див. тут).

Але криза середнього віку не є єдиною кризою в особистому житті, хоча, напевно, є найбільш складною і визначальною. В житті кожної людини є й свої кризи, пов”язані з різними обставинами в особистому житті, чи точніше зі зміною цих обставин: переїзд, розлучення батьків, нове місце праці, втрата близької людини тощо. І до кожної зміни людині потрібно адаптуватись, виробивши новий стиль поведінки, чи дещо змінивши власні погляди на життя. Вміння приймати життя таким, як воно є, знаходити позитивні сторони будь-якої події, пристосовуватись до змін (точніше змінюватись разом з плином життя) – ось риси зрілої дорослої особистості.

Я вже писала про те, що світ не стоїть на місці, він постійно змінюється, змушуючи змінюватися нас. Ми можемо противитись цьому, шукаючи стабільності та порядку, а можемо розвиватись, використовуючи “поштовхи” (як їх ще називають – “чарівні копняки”). Насправді, кожна ситуація в нашому житті спонукає нас розвиватись і змінюватись, вона дається нам, щоб ми зупинились, осмислили, щось зрозуміли, і далі рухались вперед, розвивались. Але про це детальніше в окремій статті 3-го розділу.

У цій статті хочу розглянути особисті кризи чоловіків та жінок, які притаманні більшості. Почнемо з криз у чоловіків. Вони відбуваються, як правило, кожних 7 років. Розглянемо:
– у 7 років хлопчик “відривається” від мами і починає життя в зовнішньому світі (школа, гуртки спорт, де з”являються наставники і оцінювання)
– в 14 років відбувається статеве дозрівання та остаточна ідентифікація себе зі світом мужчин. Також йде вибір майбутньої професії.
– в 21 рік хлопець вже задумується про майбутню сім”ю. Тому більш серйозно приглядається до дівчат, а також починає шукати роботу (щоб забезпечити себе і майбутню сім”ю)
– в 28 років більшість вже мають сім”ї і вчаться будувати стосунки в подружжі.
– в 35 років наближається вже криза середнього віку, тобто перші підсумки життя і пошуки його сенсу.
– в 42 роки вже остаточно приходить криза середнього віку (для більшості, для тих, які не прожили її в 35 років)
Далі розглядати поки що не буду. Відразу ж уточню, що вік приблизний і, звичайно ж, у всіх ці кризи різні. Я лише приблизно описала те, що є актуальним для більшості.

Варто пам”ятати, що кризи трапляються (ще й регулярно). Це не означає, що потрібно їх чекати з острахом. Просто варто пам”ятати, що успішний період процвітання не може тривати вічно, і що після нього, як правило, наступить складний період невдач та непланованих змін. І це нормально! Так відбувається розвиток.

Чоловіки в час криз, як правило, незадоволені всім підряд: роботою, керівником, стосунками з друзями, стосунками з дружиню та дітьми, навіть інтимними стосунками. Вони відчувають, що все йде не так, як вони собі запланували… Часто шукають винного у своїх невдачах і часто знаходять його в особі найближчої людини – дружини.

Дружинам не варто це приймати близько до серця, швидше – потрібно відноситись як до хвороби, яка точно мине. До речі, чоловіки в час криз з особливою увагою відносяться до свого здоров”я, шукають і лікують різні недуги (на що в “нормальному” житті майже не звертають уваги). І це ще одна підказка для дружин – таким чином чоловік показує, що потребує опіки, турботи і підтримки. Словами він це виразити не може (можливо, навіть і сам не розуміє до кінця свої потреби), але йому здається, що захворівши, він має повне право на більшу турботу і опіку від дружини.

В період між кризами дружині варто “запасатись” хорошим настроєм, повагою та довірою до чоловіка. Щоб потім, в часи кризи, коли чоловік починає сумніватися у всьому і знецінювати все (тому поважати і довіряти йому стає вкрай складно), дружина могла б допомогти йому пройти кризу, могла б бути впевненою в ньому, навіть якщо він повністю в собі розчарувався, могла б заспокоювати його і вірити, що це лише криза, яка точно мине. При цьому важливо відноситись до чоловіка не як до малої дитини, що захворіла, тобто не оточувати його материнською гіперопікою, а залишатися вірною дружиною, впевненою у чоловікові, впевненою в його здобутках та можливостях. Потрібно нагадувати чоловікові його досягнення і захоплюватися його здобутками. І бути спокійно впевненою в майбутніх досягненнях. Ця впевненість допомагає чоловікові пройти кризу, перестати сумніватися в собі та у всіх, прийняти необхідні рішення (які, як правило стосуються змін) і рухатись далі.

Важливо пам”ятати, що очікування чогось від чоловіка є вкрай небажаними, вони негативно впливають на стосунки (однією з найбільших потреб чоловіка – бути прийнятим таким, яким він є) див. тут. А очікування чогось від чоловіка в час його кризи (“припини скиглити”, “коли Ти, нарешті, перестанеш боятися ризику і відповідальності”, “давно пора щось зробити”) можуть зруйнувати ваше подружжя. Просто будьте впевнені, що ця складна ситуація ненадовго, і ваш СИЛЬНИЙ і РОЗУМНИЙ ЧОЛОВІК з нею справиться, навіть якщо в даний момент виглядає інакше. Лише ваша впевненість у ньому допомагає чоловіку пройти кризу швидку і з найменшими втратами.

У цей час варто більш посилено молитися за чоловіка, але не просити того, що на Вашу думку йому потрібно, а просто молитися за нього (наприклад: “Господи Ісусе Христе, помилуй Івана (ім”я чоловіка) чи “Богородице Діво, моли Сина Свого і Господа нашого Ісуса Христа за Івана (ім”я чоловіка)”). Ці молитви можна повторювати багато разів протягом дня. А можна читати псалми з Книги Псалмів (4 чи іншу кількість) щодня в намірі за чоловіка. Адже так, духовно, ми допомагаємо чоловіку набагато сильніше, ніж коли повчаємо чи просто переживаємо за нього.

А для себе і своєї впевненості варто повторювати “мій чоловік – найкращий в світі!” щодня і багато разів :). Навіть, якщо в даній ситуації ви вже починаєте в цьому сумніватись. Адже, коли ми брали шлюб, то присягали на вірність не лише в радості, але й в горі, тобто в складних ситуаціях. Тож будьте вірні своїй присязі і чоловікові не лише, коли все добре і ви щасливі, але й тоді, коли ваша половинка найбільше потребує вас, вашої любові та підтримки.

У жінок – все простіше (цього разу). Жінки переживають найбільші особисті кризи під час вагітності. Організм жінки, її свідомість, мислення відчуття сильно змінюються завдяки дії гормонів. Самій жінці досить складно прийняти ці зміни і пристосуватись до них. Часом жінка поводить себе так, що й сама собі дивується. Але в час вагітності (читай – час кризи) ця поведінка стає природною для неї. Жінка наче регресує, стає наче мала дитина, що особливо потребує турботи, опіки та підтримки. Вона зовсім не спеціально випробовує близьких своїми капризами, вона й справді не до кінця розуміє себе і свої потреби. Адже тепер це не лише її потреби, а й унікальної особистості, яка розвивається в її лоні.

Чоловікам потрібно пам”ятати, що вагітні жінки є набагато більш чутливі і вразливі, часом, навіть, втрачають почуття гумору (тому невдалі жарти часто приводять до конфліктів). Вагітні жінки дуже переживають про майбутнє і потребують ще більшого захисту і більшої впевненості, що ви зможете подбати не лише про неї, а й про майбутню дитину. І це природньо, бо жінка добре розуміє, що сама не справиться, тому потребує впевненості у безпеці, у тому, що чоловік може подбати про неї та малятко. Тому чоловікам варто приділяти вагітній дружині більше уваги, більше опіки і турботи, бо у вагітних менше сил і фізичних, і психологічних (адже в її організмі постійно йде складна робота – Творення нової людини). І ще – молитва чоловіка за дружину теж є дуже сильною.

Є ще одна криза в жінок, які були в декретній відпустці по догляду за дитиною (чи просто не працювали, доглядаючи малих дітей). Ця криза не особливо залежить від віку, хоча, чим пізніше відбувається, тим складнішою вона є. Вона наступає тоді, коли наймолодша дитина йде в школу (чи садочок) і мама розуміє, що їй вже немає потреби “сидіти вдома”. Як правило, вийти на роботу після декретної відпустки досить страшно. Ще страшніше – шукати нову роботу, якщо до народження дитини жінка не працювала.

Адже жінка порівнює себе з однолітками, як правило тими, які не мали дітей, або мали і все одно працювали. Звичайно ж таке порівняння не на її користь, адже за той час інші жінки досягнули певного статусу і кар”єрного зростання. Тоді жінка питає себе, чи варто було “сидіти вдома і підтирати попи дітям”, адже можна було стільки всього досягнути (як правило, в матеріальному плані та плані соціального статусу). А їй тепер, після декретної відпустки, доведеться починати спочатку, з нищих позицій на роботі. І то, якщо візьмуть. Бо не дуже й беруть на роботу молодих мам (малі діти ж так часто хворіють і доведеться давати лікарняні…).

В цій кризі жінці варто зрозуміти, що соціальний статус не є запорукою щастя. Наше суспільство має стереотип успішної жінки – вона повинна мати сім”ю і дітей (одного чи двох) і при тому самореалізовуватись на роботі (як правило, повноцінній, “на повну ставку”). Але, на жаль, такі “успішні” жінки, як правило, не є щасливими. Їм просто не вистачає сил, ні фізичних, ні психологічних. Вони, як правило, віддаються роботі (слово “віддаються” гарно описує процес, бо “віддаватись” двом є надзвичайно складно), і на сім”ю, на будову стосунків з чоловіком та дітьми залишається мало часу (пару годин ввечері і вихідні, в кращому випадку) і сил, звичайно ж. Та й робота по дому (приготування їжі, прибирання та інші хатні справи) теж забирають час і сили… Тому є складно говорити про “щастя успішних жінок”.

Інша справа, коли жінка працює не “на повну ставку”, а для свого задоволення, справді для своєї самореалізації. Тоді вона отримує задоволення від роботи (а не заробляє гроші чи соціальний статус), та й працює не повний день і не щодня. Тому жінці варто зрозуміти, що їй насправді подобається робити, що приносить їй таке задоволення, що вона хоче це робити навіть за “безплатно”. Лише така робота буде давати жінці сили і щастя самореалізації. І в такій роботі жінка почуває себе вільною (адже гроші та статус не керують нею) і зможе самоактуалізуватись (вона буде творити так, як захоче).

Я не кажу, що жінка мусить працювати за бесплатно, але гроші в жодному разі не мусять бути стимулом виходу жінки на роботу, лише в такому випадку жінка буде відчувати себе вільною. Робота для жінки потрібна швидше як її творчість, її самореалізація, її спілкування з іншими, врешті-решт, а зовсім не для заробляння грошей чи соціального статусу. Лише така робота (яка більше нагадує хоббі) дає жінці задоволення і залишає достатньо часу і сил для подружжя та сім”ї.

Адже жодна робота і жодні матеріальні достатки не можуть принести стільки щастя, як здорові взаємостосунки (особливо в сім”Ї). А для того, щоб ці взаємостосунки були здоровими, в них потрібно вкладати багато часу і багато сил. Напевно, тому багато жінок “втікають” в роботу чи громадську діяльність, бо в сім”ї їм важко (там справді потрібно докладати багато зусиль, в першу чергу, працюючи над собою), а назовні, в суспільстві вони стають “незамінимими” (як їм здається) і отримують схвалення і прийняття. Та ненадовго…

Тому напишу для тих мам, які переживають, чи не втрачають вони свої найкращі роки в декретній відпустці – ви робите найважливішу у світі справу – ростите здорових, щасливих дітей, які є впевнені у вашій любові та відчувають себе захищеними. Подорослішавши, такі люди будуть вміти приймати і віддавати любов, будуть вміти дбати про інших (а не лише конкурувати, доказувати щось і всюди шукати любові і прийняття), будуть вміти будувати здорові стосунки з іншими, адже цього всього вони можуть навчитися лише в сім”ї. Жоден найкращий садочок чи школа не в змозі забезпечити первинних потреб дитини в любові, безпеці та прийнятті. Ці потреби забезпечують лише батьки, зрілі, дорослі, сильні і відповідальні (десь тут є вимога високого матеріального достатку чи високого соціального статусу?)

Про це гарно написала Енн-Марі Слотер у статті “Чому жінки все ще не можуть робити кар’єру на рівні з чоловіками і бути щасливими у родинному житті “, яка працювала 2 роки в Білому Домі: “Я НЕЗАМІННА ДЛЯ СВОЇХ ДІТЕЙ, АЛЕ АЖ НІЯК НЕ ДЛЯ БІЛОГО ДОМУ» (див. тут)