Зі святом Вас, дорогі БАТЬКИ!!!

Зі святом Вас, дорогі БАТЬКИ!!!
Кожен маленький хлопчик прагне бути схожим на свого татка — сильного, розумного, люблячого, дбайливого господаря сім’ї. А кожна маленька дівчинка мріє вийти заміж за чоловіка з татовими рисами характеру… ВІТАЄМО ВАС НАШІ НАЙДОРОЖЧІ БАТЬКИ! Бажаємо Вам щастя, здоров’я, Божого Благословення, опіки Матері Божої та всіх небесних і земних благ!

ЯК БОГ СОТВОРИВ БАТЬКА
Коли милостивий Бог заходився творити бать­ка, то спершу виготовив манекен – доволі висо­кий і кремезний.
Але один із янголів, що саме знаходився по­близу, мовив:

Татуню, а що то за батько? Якщо дітей ство­рив такими крихітними, як дірочки в сирі, то на­віщо витворюєш такого дебелого батька? Та ж не зможе він грати у шашки, поки не стане навко­лішки. Не приголубить дитя на сон грядущий, не згорнувшись клубком, і навіть не поцілує, як не складеться навпіл…

Твоя правда, – відповів Бог, усміхнувшись, – та якщо я зроблю його меншим, то діти не мати­муть на кого дивитися, задерши голову.

І коли згодом ліпив батькові руки, то зробив їх досить великими та дужими.

А янгол нахилився, приглядаючись до творіння, і несхвально промовив:

-Татуню, як такими ручищами можна зав’язати дитині бант, застебнути чи розстебнути ґудзика, заплести кіску чи витягти з пальчика скалку?

– І це правда, – з усмішкою відповів Бог, – зате ж долоні достатньо широкі, аби вмістити все, що можна знайти у дитячій кишені, а водночас до­статньо малі, аби погладити маля по голівці.

Бог саме взявся ліпити ноги, нечувано довгі та грубі, коли ж янгол не витримав знову:

Так не годиться! Чи ти й справді гадаєш, ніби на такі колоди можна вранці схопитися з ліжка, щоб заспокоїти дитину, яка плаче? Чи протисну­тись через зграйку дітлахів, не роздушивши при­наймні двох із них?

Не бійся, – усміхнувшись, відказав Бог, – но­ги вийдуть на славу. От побачиш: вони не дадуть упасти, коли батько з дитиною бавитимуться в коня і вершника. Крім того, ними виганятимуть мишей із великої хати, а ще хвалитимуться чере­виками, завеликими для будь-чиєї ноги.

Бог працював цілу ніч, аби звірити людині-батькові лиш незначну кількість слів, зате об­дарувати його сильним і таким, що викликає до­віру, голосом; дати йому очі, спроможні бачити все і при тім не втрачати спокійно-поблажливого виразу.

А насамкінець, по тривалому роздумі, останнім дотиком Бог створив сльози. Після чого звернувся до свого янгола із запитанням:

– Ну як, тепер ти переконався, що батько мо­же любити так само віддано, як і мати?

(Ерма Бомбек)

Студентів університету попросили наприкінці тижня виконати “домашнє завдання” – неквапли­во і сердечно обняти власного батька.

Я не можу зробити цього, – запротестував один студент, – мій батько чого доброго помре від переляку.

А до того ж, – озвався другий, – мій батько і так знає, що я люблю його.

Отже, завдання не таке вже й важке, – мовив професор. – Чом би тобі не виконати його?

А в понеділок усі жваво і з подивом обговорювали несподівані результати досліду.

Мій батько розплакався! – повідомив один.

Неймовірно! – вигукнув другий. – Мій батько подякував мені.

Бруно Ферреро. Звуки арфи. – Свічадо, 2008