Зі святом Вас, дорогі БАТЬКИ!!!
Кожен маленький хлопчик прагне бути схожим на свого татка — сильного, розумного, люблячого, дбайливого господаря сім’ї. А кожна маленька дівчинка мріє вийти заміж за чоловіка з татовими рисами характеру… ВІТАЄМО ВАС НАШІ НАЙДОРОЖЧІ БАТЬКИ! Бажаємо Вам щастя, здоров’я, Божого Благословення, опіки Матері Божої та всіх небесних і земних благ!
ЯК БОГ СОТВОРИВ БАТЬКА
Коли милостивий Бог заходився творити батька, то спершу виготовив манекен – доволі високий і кремезний.
Але один із янголів, що саме знаходився поблизу, мовив:
Татуню, а що то за батько? Якщо дітей створив такими крихітними, як дірочки в сирі, то навіщо витворюєш такого дебелого батька? Та ж не зможе він грати у шашки, поки не стане навколішки. Не приголубить дитя на сон грядущий, не згорнувшись клубком, і навіть не поцілує, як не складеться навпіл…
Твоя правда, – відповів Бог, усміхнувшись, – та якщо я зроблю його меншим, то діти не матимуть на кого дивитися, задерши голову.
І коли згодом ліпив батькові руки, то зробив їх досить великими та дужими.
А янгол нахилився, приглядаючись до творіння, і несхвально промовив:
-Татуню, як такими ручищами можна зав’язати дитині бант, застебнути чи розстебнути ґудзика, заплести кіску чи витягти з пальчика скалку?
– І це правда, – з усмішкою відповів Бог, – зате ж долоні достатньо широкі, аби вмістити все, що можна знайти у дитячій кишені, а водночас достатньо малі, аби погладити маля по голівці.
Бог саме взявся ліпити ноги, нечувано довгі та грубі, коли ж янгол не витримав знову:
Так не годиться! Чи ти й справді гадаєш, ніби на такі колоди можна вранці схопитися з ліжка, щоб заспокоїти дитину, яка плаче? Чи протиснутись через зграйку дітлахів, не роздушивши принаймні двох із них?
Не бійся, – усміхнувшись, відказав Бог, – ноги вийдуть на славу. От побачиш: вони не дадуть упасти, коли батько з дитиною бавитимуться в коня і вершника. Крім того, ними виганятимуть мишей із великої хати, а ще хвалитимуться черевиками, завеликими для будь-чиєї ноги.
Бог працював цілу ніч, аби звірити людині-батькові лиш незначну кількість слів, зате обдарувати його сильним і таким, що викликає довіру, голосом; дати йому очі, спроможні бачити все і при тім не втрачати спокійно-поблажливого виразу.
А насамкінець, по тривалому роздумі, останнім дотиком Бог створив сльози. Після чого звернувся до свого янгола із запитанням:
– Ну як, тепер ти переконався, що батько може любити так само віддано, як і мати?
(Ерма Бомбек)
Студентів університету попросили наприкінці тижня виконати “домашнє завдання” – неквапливо і сердечно обняти власного батька.
Я не можу зробити цього, – запротестував один студент, – мій батько чого доброго помре від переляку.
А до того ж, – озвався другий, – мій батько і так знає, що я люблю його.
Отже, завдання не таке вже й важке, – мовив професор. – Чом би тобі не виконати його?
А в понеділок усі жваво і з подивом обговорювали несподівані результати досліду.
Мій батько розплакався! – повідомив один.
Неймовірно! – вигукнув другий. – Мій батько подякував мені.
Бруно Ферреро. Звуки арфи. – Свічадо, 2008