Тату, просто будь…

Так вже традиційно склалося, що в основному вихованням дітей в нас займаються жінки, роль батька у вихованні хоча і визнається дуже важливою, але підсвідомо сприймається як щось другорядне, менш значуще: «не чоловіче то діло – возитися з дітьми». Побудувати успішну кар’єру, фінансово забезпечити сім’ю, досягнути прийнятного соціального статусу, досить часто – це основні приорітети для чоловіка. Діти та спілкування з ними відходить за другий план…
Для цього в них є мама (бабуся, друзі, вихователі, вчителі і т.і.)…

Та чи дійсно цього достатньо?

Тату, поговори зі мною!

«Мій батько завжди мовчав; так ніби його і не було. Всім заправляла мати, саме вона мала справжньою владу в сім’ї, батько мало що вирішував, до нього неможливо було достукатися. Напевно, будучи дитиною, я дуже страждала, бачачи батька у вічній емоційної комі, але з часом звикла…
Я втратила його, так ніколи і не мавши; тільки тепер я розумію, яку біль мені це завдавало. Ймовірно, саме тому з емоційно відкритими людьми я відчуваю себе в безпеці, але в тих стосунках, які створюю сама, я дуже закрита, недоступна. Я знову страждаю від відсутності емоційного зв’язку».

Відсутній батько, (не обов’язково це фізична відсутність, мова в першу чергу йде про емоційну холодність) – це вічно ниюча рана в душі в незалежності від того чи тобі 5, чи 25, чи 55 років. Такий досвід ніколи не минає безслідно, у майбутньому, ставши дорослим, коли ти сам почнеш створювати стосунки, ти будеш поперемінно або страждати від «відсутності», віддалення партнера або ж сам станеш таким уникаючим та емоційно холодним “батьком”. Ти будеш грати ці ролі поперемінно, і в безсиллі спостерігатимеш, як твої власні стосунки тануть, стоншуються від нестачі близькості, довіри, тепла…

Тату, візьми відповідальність!

«Тато залишив нас з мамою і пішов»;
«Батько пив»;
«Тато брехав, не стримав жодного слова»….

Коли батько – маленька дитина, то хтось повинен стати дорослим. Цим дорослим стає син або дочка; вони привчаються брати на себе відповідальність, піклуючись про тата, або ж про маму і тата, або ж про маму, тата і ще братів і сестер.

Життя перетворюється на служіння, якого неможливо уникнути. Самотність, емоційний голод і туга заганяються глибше, а навички серйозної, відповідальної – Гіпер-відповідальної людини ростуть і міцніють.

“На виході” ми маємо сумну, втомлену, заморену робочу коняку, що не має ніякої власної цінності окрім як орати і трудитися за для блага інших.

Тату, визнай мене!

Є такий вид невизнання, який не залишає тобі місця для життя.
Ні, фізично ти живеш, але тебе все одно немає. Немає тебе як людини. І прав у тебе теж немає. Немає права заявляти про себе. Немає права пред’являти себе, немає права хотіти.
Немає права, коли ти не визнаний сином або дочкою.
…Це дуже глибока рана. Дуже важка рана.
Її завдає батько, коли каже: «Ти не мій син. Ти не моя дочка».
З такою раною ти стаєш вічним блукачем в пошуку визнання, ти намагаєшся його заробити, заслужити …
Тобі важливо заслужити, бо тільки коли тебе визнають, ти будеш.
Тільки тоді ти отримаєш право дихати, ходити по землі. Будеш мати право. Ти в прямому сенсі «вивертається навиворіт», або ж стаєш непомітним…
Все марно.
Ти між молотом і ковадлом; отримуєш тільки те, чого найбільше боїшся …
Хтось інший, хтось визнаний, буде обласканий увагою і підтримкою, але не ти сам.
Як не старайся.

Тату, захисти мене!

Не так важливо, чи присутній батько фізично, або ж його немає; найважливіше наявність у нього наміру стати на твій захист, на твій бік.
Найважливіше те, чи припускає він, що ти можеш потребувати його, і, розуміючи це, Твій батько підтримує тебе.
Чи готовий він особисто пригрозити кривдникам, чи навчить давати відсіч?
Чи втрутиться у випадку сімейних розборок, де тебе заплутують в павутині провини або сорому?
Або ж просто, прийнявши твій страх, допоможе знайти вихід, підбадьорить…
Поки ти малий, безпорадний і слабкий, ти потребуєш батька, який сильніший тебе.
Сильний, справедливий батько подарує тобі довічне право на захист себе.
Якщо ж цього не сталося, ти не був захищений, ти приречений боятися – тих, хто нагадує тобі великих або сильних, дорослих або навіть дітей.
Ти будеш боятися тих, кого боявся в дитинстві…

Сценарії життя склалися давно, і працюють безвідмовно, прокручуючи раз за разом чергову драму.
І якщо добре прислухатись, то крізь стіну прожитих років можна почути ледь вловимі дитячі потреби, які так ніколи і не були озвучені, але яким так важливо бути просто почутими:

«Тату, будь сильним, і тоді я зможу стати слабкою, твоєю дитиною…»
«Тату, візьми відповідальність за маму, і тоді я зможу жити своїм життям, окремо від неї…»
«Тату, я хочу пишатися тобою, поважати тебе…»
«Тату, допоможи мені відчути себе цінною…»
«Тату, захисти мене…»
«Тату, просто будь в моєму житті…»