Вміти розслабитися

Вміти розслабитися

Перший крок до подолання стресу — це розслаблення. А перший крок до вміння розслаблятися — це навчитися розпізнавати чинники стресу. За першої ж нагоди складіть список людей, дій та ситуацій, які викликають у вас стрес. Більшість із нас також має так званий «цільовий орган» стресу. Ви легше розпізнаєте стрес, якщо ідентифікуєте ваш цільовий орган і прислухаєтеся до його сигналів. У декого з нас болить голова, в инших — спина. У когось трапляється розлад шлунку, инших свербить шкіра. У мене стрес проявляється в носових пазухах. Коли я починаю відчувати тиск у носових пазухах, я розумію, що прийшов час перейти на повільніший ритм. Моя особиста проблема — розпізнати стрес, коли він у мені накопичується. Я такий цілеспрямований і так легко захоплююся. Стрес часто збирає в мені ураганну силу ще до того, як я можу його розпізнати. (Сподіваюся, вам це краще вдається, аніж мені).
Деякі стресові чинники нам допомагають, инші нас принижують. Стрес у нашому житті можна прирівняти до тертя смичка до скрипкової струни. Якщо тертя відсутнє, то нема і музики. Якщо воно засильне — чути лише болісне скрипіння. Помічний стрес підштовхує нас. Помічні стресові ситуації, здається, збуджують нас і переповнюють енергією. Я завжди вважав, що заходити в клас як учитель — це помічний стресовий чинник для мене. Мене майже завжди стимулює така перспектива.

Розслаблення через перетворення стресових чинників
Деякі стресові чинники руйнівного характеру можна перетворити на помічні. Наприклад, більшість із нас у стримуванні образи бачить лише руйнівний стрес. Ми схильні жорстоко засуджувати тих, на кого ображені. Ми їх уникаємо. Якщо нам все таки доводиться мати з ними справу, то намагаємося приховати нашу образу, але після того почуваємося спустошеними. Хтось мудро сказав: якщо ви хочете стати рабом якоїсь особи, ображайтеся на неї. Вона буде з вами вранці, упродовж дня і до ночі. Вона сідатиме з вами до столу і псуватиме вам травлення. Вона зруйнує вашу здатність зосереджуватися, зіпсує ваш гарний настрій і позбавить дорогоцінного спокою і радости.
Як можна перетворити стрес, який виникає від образи? Чи можна змінити його на помічний? Мені дуже сильно допомагає усвідомлення того, що, ображаючись на иншу особу, я вкладаю своє щастя в її руки. Я дав цій особі дуже реальну владу наді мною. Зміна від негативного до позитивного заряду відбудеться у той момент, коли я щиро візьму на себе відповідальність за своє власне щастя. Зазвичай це означає, що я маю вибачити особі, на яку ображений. Я повинен відпустити реальний чи уявний борг цій особі, а себе звільнити від тривалої образи.
Я думаю, що правдиве і цілковите прощення залежить від такої ідеї: у вчинку кожної людини є психологічний сенс. Завжди є стільки всього, чого я не знаю і знати не буду про тих, на кого я схильний ображатися. Щоби зрозуміти цих людей, я мав би знати про їхню спадковість, сім’ю, освіту, життєвий досвід, оточення і т. ин. Як було зазначено вище, людський мозок важить лише півтора кілограма. Та він вміщає в собі більше інформації, аніж найдосконаліший комп’ютер. Коли людина починає діяти, усі ідеї, збережені в мозку, якимось чином активізуються. Усі вони живлять кожну дію і кожну реакцію. Отож, я ніколи не знаю, наскільки заслуговує на вибачення инша людина. Можливо, якби я міг пізнати всі ідеї, збережені в мозку цієї особи, я був би радше співчутливим, аніж критичним. Правда така: я просто не знаю.
Мені завжди слід зізнаватися у незнанні. Я даю особі стільки прощення, скільки вона потребує. Бог знає, що я сам часто потребую того самого вирозумілого прощення, яке мушу пропонувати. У кінці процесу прощення відчуватиму до кривдника жаль, а не лють. Я заспокоюся, тому що звільню нас обох від рабства образи. Я поверну собі відповідальність за своє власне щастя. До тієї міри, до якої я спроможний це здійснити, мій негативний стрес буде перетворений на позитивний і помічний.
Буває, деякі вчителі дратуються, коли студенти з ними не погоджуються. Я сам часто потрапляв у цю пастку. Тут є ще одна добра ідея: у суперечці типу «пан або пропав» програють усі. Однак, якщо попросити студента детальніше викласти свою думку, це приведе до цінного спілкування. У взаємообміні виграють усі. Звісно, таке спілкування вимагає від учителя відмовитися від думки, що він усе знає. А це нелегко. Якщо, всупереч усьому, студент і далі неприязний чи зверхній, варто пам’ятати, що «неприємна особа сама себе ранить». Такі відкриття можуть стати поштовхами, потрібними для подолання стресу.
Такий підхід можна застосувати і до вираження почуттів. По-перше, ми маємо усвідомити, що почуття самі собою не є морально добрими чи поганими. Ми також маємо усвідомити, що сповна переживати і вільно виражати усі почуття — добре для нас усіх. В иншому випадку страждає шлунок і придушена емоція стає руйнівною, а то й смертельною. Ми хворі настільки, наскільки таємничі. Звичайно, почуття слід виражати від свого імени. Наприклад, «Я розізлився», а не «Ти мене розізлив!». Очевидні ідеї та прості вміння можуть досить легко зробити чудо перетворення. Шкідливий стрес стає помічним.

Спокій займає місце напруження.
Отож, по-перше, нам слід навчитися розпізнавати наші стресові чинники. Трансформація негативного стресового чинника у позитивний чимось нагадує переживання чуда. Те, що було болісним, — стає помічним. Ми завжди можемо отримати наснагу і силу на таке перетворення, обговоривши цю проблему з иншою особою. Таке обговорення буде особливо помічним, якщо ця особа пережила подібний стрес і успішно пройшла через досвід перетворення.
Методики розслаблення
Очевидно, не всі негативні стресові чинники можна перетворити на позитивні. Наприклад, смерть дорогої нам людини означає, що ми мусимо пройти через процес скорботи. Не існує короткої дороги через цей жаль. Ми ніяк не зробимо горе приємним. І, отже, варто шукати способи звільнитися від такого напруження. Чи наші напруження є результатом великого горя, чи щоденного стресу, усім нам потрібно практикувати і використовувати якусь помічну форму розслаблення. Таких форм є багато, і кожен з нас, має використати те, що стане для нього помічним”.
Однією з поширених методик є відвести якийсь час кожного дня для хобі, яке заспокоює і розслаблює. Щовечора я зазвичай граю на піяніно і відпочиваю. Я такий музикант, як дятел — столяр. Моя музика, без сумніву, не розслабила би того, хто знається на ній і любить її, але вона розслаблює мене. Серед інших хобі, які можуть вас приваблювати, — випікання солодощів, садівництво, читання, спілкування, слухання музики, колекціонування, розглядання фотоальбомів, писання і т.ін.

Іще однією популярною методикою є побачення з самим собою. Під час цього побачення спробуйте навчитися насолоджуватися спокоєм, нічого не роблячи. Побачите, чи це допомагає. Зручно сядьте і заплющіть очі. Дихайте глибоко, вдихаючи і видихаючи до кінця. Уявіть себе у спокійному, гарному місці, яке ви справді відвідували або здатні легко собі уявити. Відчуйте, як усі ваші м’язи розпружуються. Розслабтеся і насолоджуйтеся цим щоденним побаченням зі собою. Це дешевше і краще від заспокійливих ліків.

Кілька заключних порад, щоб розслабитися:
1. Знайдіть довірену особу, з якою ви можете бути цілком відвертими і почуватися в повній безпеці. Будь ласка, не відмахуйтеся і не кажіть, що просто
не можете нікого знайти. З незначною підготовкою згодиться мало не будь-яка позитивно налаштована особа. Виговоріть усі ваші важливі емоційні переживання. Але подбайте, щоби й у вашого друга була така сама можливість. Ніхто не хоче бути звалищем для людського емоційного сміття.
2. Підіть на прогулянку на природі. Насолоджуйтеся красою квітів. Спостерігайте і прислухайтеся до хвиль на озері чи океані. Гляньте на небо і помилуйтеся зірками.
3. Перечитайте улюблену книжку чи вірш.
4. Опишіть у щоденнику останню невдачу чи кризу у вашому житті, і не забудьте додати те, чого цей досвід вас навчив. У кожній проблемі чи кризі завжди існує позитивний аспект.
5. Ведіть щоденник. Записуйте ваші думки, почуття і потреби.
6. Пригадайте ваші улюблені жарти і посмійтеся. Гумор лікує.

Павел Джон
“Твоє щастя залежить від тебе”
Львів: Свічадо, 2008.