ПРИЙМАТИ СЕБЕ ТАКИМИ, ЯКИМИ МИ Є..

ПРИЙМАТИ СЕБЕ ТАКИМИ, ЯКИМИ МИ Є..

Ми маємо схильність чіплятися за речі, зокрема і за ідеї. Ми неохоче розлучаємося з уявленням про себе самих. Однак відмова від деяких старих поглядів є суттєвою для зростання. Я маю навчитися відкидати статичний образ того, ким, на мою думку, я є. Якщо хочу зростати, мушу звільнитися від минулого. Мушу усвідомити, що я такий один-єдиний, людина в процесі, яка постійно навчається, змінюється, зростає. Єдина важлива реальність — це ким я є зараз. Я не той, ким був раніше. І ще не той, ким буду. А найголовніше, я маю знати: я є тим, ким повинен бути, і маю все необхідне для того, аби робити те, що маю робити зі своїм життям.

Ознаки прийняття себе

Перше і найголовніше: прийняття себе означає радісне задоволення від того, що ми є тими, ким є. Примирення з тим, що ми саме такі, — це прийняття типу «якось воно буде». Таке прийняття може розхолоджувати. Якщо я хочу бути щасливою людиною, то маю навчитися бути задоволеним тим, ким я є. Але справа ця не з простих. У всіх нас є «несвідомий» рівень нашої свідомости. Це сховок або могила для тих речей, які ми не хочемо бачити чи з якими не можемо жити. Неприємна істина в тому, що ми ховаємо ці «більма на очах» не мертвими, а живими. Вони продовжують впливати на нас. Але ми не знаємо про них і про їхній тривалий вплив на всі наші думки, слова і дії.
Отож, завдання не просте. Поставте собі такі запитання: Чи я дійсно приймаю себе? Чи подобається мені бути тим, ким я є? Чи знаходжу я сенс і задоволення в тому, що я саме такий? Відповідям, що спадають на думку легко і швидко, не можна повністю довіряти. Однак існують надійні ознаки, або симптоми, істини. Ці ознаки прийняття себе проявлятимуться у моєму щоденному житті. Зараз я назву десять ознак, які, на мою думку, притаманні тим, що з радістю приймають себе такими, якими вони є.
1. Люди, які приймають себе, — щасливі.
ДИВОВИЖНО, що першою ознакою правдивого самоприйняття є саме щастя. Скидається на зачароване коло, правда? Однак люди, яким дійсно подобається бути тим, ким вони є, завжди в гарному товаристві. Вони є з особою, яку люблять, усі двадцять чотири години на добу. Гарний день чи поганий, ця знайома, радісна особа завжди поруч. Мало що може їх засмутити. Якщо инші ставляться до них критично чи неприхильно, ті, хто справді люблять себе, будуть переконані, що сталося якесь непорозуміння. А якщо ні, то вони зроблять припущення, що неприхильна до них особа має особисті проблеми. Вони будуть співчувати тій особі, а не сердитися на неї.

2. Люди, які приймають себе, легко зав’язують контакти.
Що більше ми приймаємо себе такими, якими є, то більше схильні вважати, що сподобаємося иншим. Отож, сподіваючись на їхню прихильність, ми захочемо бути з ними. Ми впевнено увійдемо до кімнати, де багато незнайомих людей, і самі з усіма перезнайомимось. Ми будемо думати про себе як про подарунки, які робимо, розкриваючись до инших; і про инших — як про подарунки, які маємо отримувати обережно і з вдячністю. Однак, якщо ми дійсно любимо себе, ми також будемо втішатися моментами самотности. Правду кажуть, що для тих, хто по-справжньому любить себе, побути самому є мирним часом наодинці. Для тих, хто не приймає себе, самотність є болісною. Вони перебувають у пустці і тому шукають, чим би себе зайняти, — газетою, філіжанкою кави, голосним радіо.

3. Люди, які приймають себе, завжди відкриті до любови й компліментів.
Якщо я по-справжньому приймаю себе і задоволений собою, то розумію, що инші також мене любитимуть. Я зможу приймати любов від инших галантно і з вдячністю. Я не буду змушений боротися з невисловленим жалем: «Якби ви по-справжньому знали мене, то не полюбили б». Також зможу приймати прихильні зауваження і компліменти. Буду почуватися
комфортно, почувши такі слова. Я не буду змушений постійно відшукувати приховані мотиви тих, хто каже мені приємне: «Ну гаразд, а який твій інтерес?», «Чого ти хочеш?» І не буду змушений сумно зітхати про себе: «Ох, ти просто жартуєш».

4. Люди, які приймають себе, спроможні виявляти своє справжнє я.
До тієї міри, до якої я по-справжньому і з радістю приймаю себе таким, яким я є, мені буде притаманна автентичність, яка з’являється лише при справжньому самоприйнятті. Иншими словами, щоб стати самим собою, насамперед потрібно прийняти себе. Тоді я буду справжнім. Коли мене щось вразить, я зможу голосно скрикнути: «Ой!». Коли я закохаюся і захоплюся кимось, я чесно і відкрито зможу розкрити цій людині свою любов і захоплення. Мене не буде мучити імовірність того, що мене неправильно зрозуміють. Я не буду перейматися — взаємні мої почуття чи ні. Одне слово, я буду вільний бути собою.
Ця автентичність означає, що мені не доведеться носити зі собою, мов якусь торбу чи життєвий багаж, набір масок, Я просто не повинен грати роль перед вами, а маю бути самим собою. Маєте те, що бачите. Це я, один-єдиний, оригінальний витвір Бога. Ніде немає моєї копії. Більшість із нас носили маски чи грали роль так довго, що вже не знають, де та роль закінчується і де починається справжнє я. Але ми інстинктивно відчуваємо правдивість. Усвідомлення того, що ми є самими собою, приносить полегшення.

5. Люди, які приймають себе, люблять себе такими, якими є в цей момент.
Мене вчорашнього вже не існує. Я завтрашній — невідомий. Звільнитися від свого минулого і не жити сподіваннями майбутнього — зовсім не просто. Але єдиний спосіб по-справжньому себе прийняти—є зосередитися на тому, ким я є в цей момент. Ким я був і які помилки зробив, насправді не має значення. Важливо лише те, ким я є саме зараз. Також прийняття себе теперішнім не містить у собі сподівання себе таким, яким я стану. Якщо я полюблю себе чи дозволю иншим любити мене таким, яким би я лише міг бути, любов ця не матиме сенсу. Вона не є безумовною любов’ю, що суттєво для справжньої любови. Вона лише говорить: «Я любитиму тебе, якщо ти станеш…» Як сказав колись добрий старий Чарлі Браун: «Найбільше страждання у житті — мати великий потенціял».

6. Люди, які приймають себе, можуть сміятися над собою часто і легко.
Надто серйозне ставлення до себе — майже беззаперечна ознака невпевнености. Стара китайська мудрість говорить: «Благословенні ті, що вміють сміятися над собою. Вони завжди зможуть розважитися». Уміння визнавати і сміятися над власною вразливістю і глупотою вимагає внутрішньої впевнености, яка народжується лише з самоприйняття. Тільки коли я знаю, що за своєю суттю я добрий, я’ можу визнати і свої обмеження. Я можу сміятися навіть тоді, коли недоліки випливають на поверхню і їх помічають инші. «Я ніколи не обіцяв тобі зірки з неба, чи не так?»

7. Люди, які приймають себе, вміють розпізнавати і задовольняти свої власні потреби.
Вони насамперед добре усвідомлюють свої власні потреби — фізичні, емоційні, інтелектуальні, соціяльні та духовні. І, по-друге, тут справджується приповідка, що доброчинність починається вдома. Якщо я не люблю себе, я, звісно ж, не можу любити инших. Намагання ігнорувати свої власні потреби — самовбивча практика. Я повинен любити свого сусіда, як себе самого. Однак очевидним є те, що якщо я по-справжньому і щиро люблю себе самого, то зможу любити свого сусіда, спонтанно і природно. Люди, які приймають себе, прагнуть жити збалансованим життям, в якому їхні потреби будуть задоволені. Зазвичай вони достатньо відпочивають, розслабляються, займаються спортом і добре харчуються. Вони утримуються від усіх надмірних і деструктивних звичок на кшталт переїдання, куріння, пияцтва і вживання наркотиків. Також вони вміють зрівноважити власні потреби з потребами, бажаннями і вимогами инших. Вони уважні до потреб инших, котрим вони часто можуть допомогти зі співчуттям. Однак вони також можуть відмовити иншим, без затяжного відчуття жалю чи вини. Вони знають свої власні обмеження і потреби.

8. Люди, які приймають себе, самі визначають власне життя.
Вони прислухаються до себе, а не до инших людей. Якщо я по-справжньому і радісно приймаю себе, то зроблю те, що вважаю за потрібне і доречне, а не те, що думають чи кажуть инші люди. Ті, хто приймають самих себе, мають своє бачення ситуації. Якщо необхідно, вони не побояться плисти проти течії. Як сказав Фріц Перлз: «Я не прийшов у цей світ, щоби виправдовувати ваші сподівання. А ви не прийшли, аби виправдовувати мої».

9. Люди, які приймають себе, живуть у реальному світі.
Такого типу контакт з реальністю иноді легко пояснити, описуючи протилежне. Він унеможливлює марення чи уявляння себе в иншому житті иншою особою. Я такий, який є, а инші — такі, якими є вони. Я не шкодую, що ми не є иншими. Я отримую задоволоння і активно живу тим життям, яке маю. Я не мандрую подумки туди, де міг би бути.

10. Люди, які приймають себе, — наполегливі.
Останньою ознакою самоприйняття є те, що називають наполегливістю. Як людина, яка приймає себе, я наполягаю на своєму праві бути сприйнятим серйозно, на праві мати власну думку і робити власний вибір. Я вступаю у всі стосунки лише як рівний. Я не буду безпорадним хлопчиком, якого можна відлупцювати, чи жалісливим рятівником безпомічних. Я також наполягатиму на своєму праві на помилку. Багато з нас уникають правдивої наполегливости тільки тому, що ми можемо помилятися. Ми замовчуємо наші думки, відмовляємося озвучити наші бажання. Радісне самоприйняття вимагає від нас впевненосте — поважати і виражати себе відкрито і чесно.

Павел Джон “Твоє щастя залежить від тебе”
Львів: Свічадо, 2008.