ЛЮБИТИ — ЦЕ ДАВАТИ СЕБЕ

ЛЮБИТИ — ЦЕ   ДАВАТИ   СЕБЕ

Між людьми раз-у-раз говориться про любов, усе волає про любов, оспівує любов, і радіє і плаче із любови. З любови люди працюють, терплять ціле життя, обнімаються або боряться, дають життя або вбивають. Історія людства — це вражаюче шукання за любов’ю, помережане чудовими успіхами та страхітливими невдачами.
Найглибше прагнення і стремління людського серця — це любити, і бути любленим, бо причиною існування людини є сама Любов: вона створена Любов’ю для любови, і не може розквітати, хіба тільки в любові. Але дуже по-різному розуміється любов. Це причаровуюче слово, вживане криво і косо, прикриває поняття про життя такі далекі між: собою, як біле й чорне, як життя й смерть.
Старатися вияснити суть любови, вказати її вимоги — це помагати людям на правдиву дорогу справжньої любови… навіть якщо вона знаходиться на кінці дороги тільки як ідеал, що провадить і приманює, та на землі ніколи не осягнеться.

— Голод між людьми — страшний: щороку вбиває мільйони людей. Нестача любови ще більше смертоносна: вона розриває людину й людство.
Дуже часто людина не вміє любити: їй здається, що любить, а натомість любить тільки саму себе.

— На довгій дорозі, що провадить до любови, багато людей затримуються, зваблені маревом любови.
Якщо ти зворушений аж до сліз, коли бачиш якесь терпіння;
Якщо твоє серце б’є сильніше перед тою чи тамтою особою, — це не любов, а чутливість…
Якщо ти « дався зловити » її лагідною силою або її чарівністю;
Якщо ти, очарований, залишаєшся на її призволяще, — це не любов, а димісія…
Якщо ти, приголомшений, попадаєш в екстазу перед її красою й розглядаєш її, щоб нею насолоджуватись;
Якщо для тебе її дух надзвичайний і ти шукаєш за втіхою її розмови, — це не є любов, а захоплення…
Якщо всіми твоїми силами ти стараєшся « вирвати » її погляд, пестощі, поцілунок;
Якщо ти готовий на все, щоб мати її в твоїх руках та посідати її тіло, — це не є любов, а хтивість…
Любити — це не бути зворушеним через когось іншого, — відчувати м’якосерде почуття до іншого, — захоплюватись кимсь, — бажати когось, — хотіти посідати когось.
Любити, no-суті, це дати себе іншому, іншим.
— « Відчувати » не означає любити . Якщо ти, щоб любити, чекаєш на поштовх почуття, ти будеш любити дуже мало людей… і напевно не будеш любити твоїх ворогів. Любов — це не інстинктивний крок, а свідоме рішення волі іти до інших і датись їм.
— Зачасто ти граєш ролю Мізинчика: ти шукаєш, і знаходиш, завжди ту дорогу, що веде до тебе. Згуби себе, а будеш справді любити.

— Голод виводить тебе з хати, щоб купити хліба.
Відчиняєш двері, щоб побачити захід сонця.
Виходиш назустріч приятелеві, котрого ти побачив через вікно.
Так бажання, подив, чутливість можуть вирвати тебе від тебе та кинути на дорогу любови. Але вони — це ще не любов. Господь дає їх тобі як засоби, — головно у злуці чоловіка і жінки, — щоб допомогти тобі забути тебе та вести до любови.
— Любов — це дорога в однім напрямі: вона починає від тебе, щоб провадити до інших. Кожного разу, як ти береш щось чи когось для тебе, ти перестаєш любити, бо ти перестаєш давати. Ти йдеш проти напряму дороги.
— Те все, що ти стрічаєш, на твоїй дорозі, в створене, щоб дати тобі змогу більше любити:
— пожива, щоб розвинути життя, що ти маєш давати;
— твій мотор чи авто, щоб ти скоріше доїхав, щоб тебе дати;
— та пластинка, та кінокартина, та книжка, щоб тебе відпружити і настроїти, щоб давати ще більше;
— твоя наука, щоб знати більше і тим краще служити іншим;
— твоя праця, щоб дати твою частину зусилля до будови світу, щоб заробити на хліб;
— приятель, щоб датись ти йому, а він тобі, і обидва разом, збагачені в дусі, датись іншим;
— муж, жінка, щоб разом давати життя;
— дитина, щоб дати її на світ а потім іншим…

Виходи на дорогу. Приймай все те, що є добре, але щоб давати все. Якщо ти затримаєш щось чи когось для тебе, не кажи, що ти любиш ту річ чи ту особу, бо в хвилині, коли ти береш їх для себе — навіть на одну мить — любов умирає в тобі.
— Якщо ти зриваєш квіти, то на те, щоб їх офірувати улюбленій… бо квітка не є на те, щоб зів’яла в твоїх пальцях, але щоб дала радість або створила овоч.
— Якщо ти не маєш відваги дарувати зірваної квітки, не зривай її.
Так і в житті: якщо ти почуваєшся неспроможним стриматись перед якоюсь річчю чи особою і не взяти її тільки для тебе, не затримуйсь, а йди далі твоєю дорогою. Щоб справді любити, треба вміти зректись себе самого.
Перевіриш часто чи твоя любов — твої любові — правдиві й прозорі. Не тільки питай себе: « чи люблю я? », а з більшою застановою: « Чи я зрікаюсь себе самого? забуваю себе? жертвуюсь, даюсь?»
— Не думай, що ти любиш, тому що даруєш деякі речі, гроші,
— тому що стискаєш сильно руку,
— тому що цілуєш,
— а навіть тому що даєш трохи твого часу, твоїх сил… а не даєш тебе.

Любити — це не давати щось; любити — це, передусім, давати когось. Ти любиш тільки тоді, коли ти даєш себе самого, або коли себе цілого заховуєш у твоїх дарах, навіть дуже матеріяльних.
— Якщо твій пес прив’язаний, даремно ти кличеш його, щоб ішов за тобою.
— Якщо ти прив’язаний до речей, до осіб, а ще більше до тебе самого, ти даремно кажеш, що даєш себе, що любиш.
— Якщо ти прив’язаний до твоєї ручки, до твого знаряддя, до твоїх книжок, твоїх справ, твого діла, або до твого комфорту, до вигод, до твоїх зв’язків, твоїх приятелів тільки задля них, ти не зможеш давати і себе самого давати.
— Якщо ти « прив’язаний », треба « відв’язатись », щоб могти любити.
Але, щоб бути плодючим, зречення має бути « позитивним », має розцвітатись в жертву і дар.

— Бути « відв’язаним » — це не бути байдужим; противно: це оцінювати, подивляти, смакувати, любити стільки, що не хочеться привласнити собі нічого і навіть на одну мить не хочеться переставати давати свої багатства іншим.
— Правдива любов робить вільним, тому що « визволяє » від речей і від себе самого.
— Любить більше той, що більше дає себе. Якщо ти хочеш любити аж до крайности, треба бути готовим дати все своє життя, тобто вмерти для себе, а жити тільки для інших, для іншого.
Якщо думаєш, що любити — легка річ, ти обманюєшся. Кожна любов, якщо вона правдива, раніше чи пізніше принесе тобі хрест, бо по грісі — тяжко себе забути і вмерти для себе.
По грісі любити — це бути спроможним розпястись за інших.
— Якщо ти стараєшся одержувати, ти не одержиш нічого… Треба давати.
— Якщо ти даєш, кажучи: «Таким чином я одержу», ти не одержиш нічого. Треба давати безкорисливо.
— Якщо ти будеш давати не очікуючи справді нічого, ти отримаєш все.

— Найтяжче в любові — це риск, зречення « у темну ніч », крок у смерть…, щоб дійти до життя. І тому так часто ти відступаєш перед правдивою любов’ю. Ти вагаєшся, обманений і приманений безпосередніми вигідними подарунками фальшивої любови. Ти боїшся, що не одержиш, і береш малий завдаток, що нищить тобі цілу величезну суму.
— Якщо ти любиш, ти даєш себе. Якщо ти даєш себе іншим, ти збагачуєшся ними. Таким чином любов безмежно збагачує й побільшує того, хто любить, бо хто відлучується від себе, відкриває інших і злучуеться з цілим людством.

Фальшива любов — еґоїзм, схилення над самим собою — завжди приносять із собою розчарування, позбавлення глибоких прагнень людської особи, бо вона
— це невдача, провал у розквіті, постаріння, смерть.
Правдива любов завжди приносить радість, бо вона
— це розквіт особи, збагачення, удосконалення, дар життя.

Той, що найбільше любив — це Христос; і це не тому, що Він відчував найбільший чуттєвий нахил, але тому що: Він найповніше дав себе, і це найбільше свідомо, і найбільше охочо, і найбільше даром.

— Якщо ти перестанеш давати, ти перестанеш любити.
— Якщо ти перестанеш любити, перестанеш рости.
— Якщо ти перестанеш рости, ти не завершиш себе, не розцвітеш себе в Бозі;
бо любити — це ступити на дорогу, що веде до Бога і стрінути Його.

МІШЕЛЬ КУАСТ
ШЛЯХ ДО УСПІХУ
ВИДАВНИЦТВО ОО. ВАСИЛІЯН
Рим – 1974 – Італія