Чоловічість як особливий дар

Чоловічість…
Таке просте слово і здається про нього так багато всього написано. Проте, що насправді ми знаємо про чоловіка. Нерідко, зростаючі, хлопчик постійно чує настанови: чоловіки не плачуть, чоловіки не скаржаться, чоловік має бути сильним, чоловік повинен бути розумним, чоловік не дозволяє собою керувати і ще багато чого іншого. Підростаючи хлопець потрапляє у коло однолітків, таких же дітей, які лише стали на дорогу пізнання своєї чоловічості, у яких швидке сексуальне дозрівання випереджає дозрівання психологічне та духовне. І тоді хлопчик отримує «новий вимір» чоловічості – вимір розміром статевого органу, кількістю занапащених дівчат, кількістю переглянутих порнофільмів тощо.
Проте жоден із перерахованих вимірів не має нічого спільного із справжньою чоловічістю, чоловічістю подарованою самім Творцем.
Бог створив Адама із земного пороху і вдихнув йому в ніздрі віддих життя. І насадив для нього Едемський сад в якому і розмістив своє улюблене чадо.
Чоловік як такий твориться у просторі структуювання світу, і лише потім розміщається у досконалому Едемі. Тож процес постійного структуювання притаманний і чоловікові. Він пізнав світ у певному хаосі, він також є частиною цього божественного хаосу, хаосу з якого вибудовується Едем. Це нестримна енергія, яка кличе чоловіка до чогось нового, до пошуку нових відкриттів та звершень і врешті-решт до віднаходження власного Едему. Ця енергія кипить у чоловікові не залежно: знає він про неї, чи навіть не підозрює про її існування. Вона може проявлятися як у активних несподіваних вчинках, так і у безмежному його фантазуванні. Цей внутрішній струмінь може бути спрямована як на побудову структури, так і на насолоду хаосом, вибір завжди за кожним конкретним чоловіком.
У природі чоловіка немає місця спокою, бо «оселив Господь чоловіка в Едемським саді, порати його і доглядати». То ж потреба діяти – це одна з базових потреб його чоловічості і коли ця потреба пригнічена, задавлена, знищена, знищена вихованням, негативним прикладом, зовнішніми умовами і внутрішніми негативними виборами, тоді чоловік втрачає свою справжню чоловічість, втрачає власну неповторність, перетворюючись у примару світу, що загубила своє покликання.
Одиницею діяльності є дія, а першоцеглиною будь-якої дії є вчинок. Вчинок внутрішній чи зовнішній. Вони тісно пов′язані між собою. Вчинок завжди передбачає власний вибір, тобто він базується на потребі і обумовлюється мотивом, що спонукає до діяльності через певні вольові зусилля. Внутрішній вчинок веде за собою зовнішній. Зовнішній формує наступний внутрішній. Тож навіть тиха, лагідна розмова з Богом є вчинком, бо базується на потребі спілкування із Творцем, обумовлена прагненням пізнання Всевишнього і докладанням зусиль до віднаходження часу, можливостей, умов для втілення…
Чоловік дає назви кожному живому створінню, систематизує і класифікує їх. То ж прагнення до систематизації та класифікації також лежить в основі чоловічості.
Що значить дати ім′я кожній істоті? Це значить взяти на себе відповідальність за цю істоту. Бо саме відповідальністю і визначається міра володіння чимось чи кимось. Чоловік, той хто володіє, але це володарювання не має нічого спільного із троном та поклонінням йому, бо володарювання проявляється у щирому служінні тому, ким володієш. Це велика таємниця і великий дар, дар дивовижний і незбагнений.
Чоловікові самотньо навіть у просторі досконалого Едему, тому Творець і творить для свого чада ту, що має те, чого не має чоловік. І лише побачивши жінку «Чоловік вигукнув: це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла, вона зватиметься жінкою, бо сотворена із чоловіка». Чоловік усвідомлює власну чоловічість і особистісність лише тоді, коли поряд з ним з′являється жінка, і яка проявляє в ньому всі ті дари, якими наділив чоловіка Господь.
Але і жіночість може проявитися лише за умов лакмусу чоловічості. Бо лише чоловік дає можливість жінці бути жінкою, бути саме такою якою її сотворив Бог.
Жінка обертається довкола чоловіка, подібно до того як Земля обертається довкола Сонця, проте справжня чоловічість не надимається та не вивищається, бо у природі багато зірок, є більші, є менші, є яскравіші, є потужніші. Але для Землі потрібну лише Сонце. То ж кожній жінці потрібним є лише чоловік з ребра якого вона сотворена. Чоловік назвав свою дружину, то ж і володіє нею, але знову ж таки володіє не в гордині, а служінні.
Жінка обертається навколо чоловіка…, а чоловік навколо Едемського саду, який він порає і доглядає. Тобто чоловік порає і доглядає свою родину. І немає значення, хто виконує які обов′язки, має значення лише служіння родині, не собі в родині, а дійсно родині, родині яка складається із жінки та дітей. Матір дає дітям широту любові, сприймання, пізнання, а батько дає глибину. Яким би не був гарним грунт довкола дерева, він нічого не вдіє, якщо земля, що огортає коріння буде порожня. То ж роль батька в родині унікальна, батько є священиком, є тим хто дає глибину буття, стає прикладом для своєї дружини та дітей. Ніхто і ніколи не зможе замінити дитині справжнього батька, а дружині чоловіка, без чоловічої справжності викривляється не тільки родинний, але і увесь людський простір.

Людмила Гридковець