Вміння приймати та довіряти як основні жіночі якості

Чоловік не може взяти відповідальність за дружину, якщо вона йому не довіряє… Чи зможе тоді дружина бути щасливою в шлюбі? Адже вона прагне бути коханою і відчувати безпеку… Чому ж так складно довіряти?

У попередніх постах я вже кілька разів коротко говорила про такі важливі риси жінки, як вміння приймати і довіряти.

І знову повторю, що жінки і чоловіки різні. Ми вже розглянули рису справжніх мужчин – прийняття рішень та відповідальності. Але чоловіки не зможуть її проявляти, якщо поруч не буде жінки (чи іншої слабшої істоти), яка довіряє і приймає. І варто все ж прийняти, що жінки є слабші за чоловіків (фізично), тому взяти відповідальність вони можуть, а от нести її жінкам насправді важко.

Чоловік не може взяти відповідальність за дружину, якщо вона не довіряє йому… Він хоче запросити її у кафе, а вона вважає, що в них недостатньо для цього грошей. Він хоче купити новий кухонний комбайн (щоб жінці було легше поратись на кухні), а вона звикла все робити вручну аргументуючи це тим, що так смак кращий…). Він хоче погуляти з дітьми (щоб жінка відпочила собі вдома), а вона переживає, чи не покалічаться діти на площадці, бо чоловік не вміє за ними дивитись.

Чи довго він буде ще щось хотіти, пропонувати, придумувати? У всіх відмовах дружини чоловік чує: Я не хочу (не можу), бо не довіряю Тобі… Якщо щось трапиться – Ти не справишся… Краще я сама все зроблю, чи, на крайній випадок, проконтролюю.

Але жінка не може (навіть просто фізично) зробити все сама. І проконтролювати все не може… І дуже часто стається не так, як хоче жінка.Тоді жінка розстроюється або ж емоційно зривається (у випадках перенапруження – а перенапруження буває завжди, коли жінка старається “все сама”…). Жінка, яка не довіряє чоловіку, має дуже складне життя, вона тратить свої сили на впорядкування свого життя. Але життя є різноманітне і дивне, воно аж ніяк не може підпорядковуватись жіночій логіці.

Ми говорили також про одну з найважливіших рис жінки, яка допомагає їй ростити потомство – гнучкість, адаптивність. Жінка, яка не довіряє чоловіку, втрачає цю рису. Адже, коли вона сама приймає рішення, сама їх втілює або контролює процес їх втілення, вона внутрішньо уподібнюється до чоловіка – вона має ціль і хоче її досягнути, хоче, щоб сталося саме так, як вона собі задумала. Жінка стає негнучка, а цілеспрямована. Ось тут розумію, що наступаю на “болюче місце”, адже цілі покоління жінок виховувались разом з чоловіками на цінностях досягнення, цілеспрямованості, певної впертості та конкуренції. Ці всі цінності важливі для чоловіків, саме ці цінності дозволяють їм бути мужчинами.

А от у жінок інакше. Ви, напевно, знаєте цілеспрямованих, амбіційних, сильних жінок, які перемогли в конкуренції та досягли успіху. І я знаю. І не можу сказати, що вони дуже щасливі. Так, вони мають статус і гордяться ним. Але вони мріють про жіноче щастя, а воно їм недоступне, бо сильні жінки не вміють розслабитись. Вони грають за чоловічими правилами у чоловічому світі. І нерідко виграють. Але при цьому втрачають себе. Бо вони не вміють, як чоловіки, переключатись з роботи на насолоду і не вміють втікати в “пусту коробочку”. Вони постійно переживають про свою роботу і про те, як не втратити свої позиції в конкуренції. А ще мріють про сильного чоловіка…

Я не кажу, що жінки не мають приймати рішення чи не досягати цілі, зовсім ні. Просто при цьому вони мають залишатися гнучкими, приймаючими. І тоді успіх прийде до них навіть швидше, ніж у жорсткій конкуренції з чоловіками (про це у наступних постах).

Чому ж деяким жінкам так важко довіритись чоловікам? Тому що в них немає базової довіри до світу, немає відчуття, що цей світ дружелюбний і повний ресурсів. І, звичайно, така базова установка формується ще з моменту пологів (коли нас усіх забирали від мами на три дні для “адаптації”…) і через батьків (особливо через батька), коли дівчатка не відчували прийняття і захисту, не відчували себе у безпеці. І знали, що вони повинні бути чемними (змінитись на краще, отримувати хороші оцінки, прибирати і т.д.), щоб батьки їх любили. І от сьогодні дорослі жінки досі не можуть розслабитись, все намагаються бути чемними і робити правильні речі, конкурують і досягають цілі, щоб доказати, що вони залуговуюь на любов… Але про це у наступних постах.

Коли дівчинка з дитинства вчиться покладатися лише на себе, вчиться всього досягати сама, то згодом їй дуже важко довіряти чоловіку. Та й для чого їй чоловік – лише для зачаття (те, що вона “сама” точно не може; штучні методи не розгядаємо). А все решту – вона “сама”, вона так звикла. І їй здається, що й любов чоловіка вона так заслужить. Він оцінить її старання і буде любити за те, що вона така файна господиня/фахівець/ідеальна мама/і т.д.

Найгірше, що такі стосунки переходять і у духовну площину. Навіть коли жінки щиро вірять в Бога, все ж їм здається, що й любов Бога потрібно заслужити (не грішити, часто сповідатися, поститися). Я не кажу, що ці речі не потрібно робити, але Бог нас любить такими, як ми є, Він не вибирає: цього люблю, бо цей святий, а того не люблю, бо той грішник. Бог нас любить безумовною любов”ю, а нам важко це навіть уявити, якщо в нас немає досвіду безумовної любові.

І жінкам потрібно вчитись, буквально вчитись довіряти Богові, світові, чоловікові. Часто таке навчання передбачає духовні реколекції або психологічні консультації (найчастіше те і інше разом).

Коли жінка відчуває довіру (до Бога, до світу), вона знає, що чоловік (в шлюбі) їй посланий Богом, щоб захистити її і подбати про неї. Навіть коли він це робить неправильно, то жінка довіряє і знає, що чоловік з Божою допомогою все виправить. Коли жінка так довіряє чоловіку, то для нього це найголовніший доказ того, що вона його справді любить.

А для жінки любов означає турботу. Коли жінка відчуває турботу чоловіка, вона впевнюється, що чоловік її справді любить. Але для того, щоб чоловік мав змогу турбуватися про жінку, потрібно вміти приймати цю турботу, довіряти чоловікові. Ви пробували колись турбуватися про людину, яка не вміє приймати і не довіряє Вам? Це надзвичайно складно, бо “все не те, не так і не тоді”, і навіть простий чай загарячий/захолодний/забагато чи замало цукру. І так до бескінечності… Тому довіра і вміння приймати є наважливішими рисами жінки, інакше вона просто не зможе бути щасливою і коханою, бо не зуміє приймати турботу про себе.

І коли жінка має довіру, то вона готова приймати усе, що їй дає життя. Насправді, жінка по своїй суті є приймаючою. Так як вона приймає від чоловіка сім”я і вагітніє, виношуючи і народжуючи згодом дитину, так жінка приймає усе. Тобто чоловік дає, а жінка приймає. Може здатися, що чоловік є активним (бо дає), а жінка пасивною (бо лише приймає). Але так може думати лише той (чи та), які ніколи не приймали. Адже для того, щоб справді прийняти потрібна активність, але з елементом покірності та з великою довірою. Пасивне прийняття – це просто змиритись зі своєю долею, але далі нарікати і бути незадоволеним. Але пасивно – бо що ж я можу зробити, я лише приймаю те, що дають.

Але я пишу не про таке прийняття. А про прийняття в першу чергу своїм розумом, своєю свідомістю, своєю душею врешті-решт. Прийняття ситуації/людини/уроку/подарунку з вірою в те, що ці ситуація/людина/урок/подарунок є спеціально для мене. Бог дбає про мене, тому дає це все мені. І це зовсім не покарання, а Божий план (щоб я щось зрозуміла чи щось змінила, адже важкі ситуації найбільше нас вчать і сприяють змінам; коли все добре, то ми нічого міняти не хочемо). І з часом розуміємо, що Божий план для нас був кращим за найзаповітніші наші мрії… Але про це детальніше у 3-му розділі.

Вміння приймати є важливим вмінням жінки, бо спонукає чоловіка давати. Коли жінка з радістю приймає дарунки і підтримує ініціативи чоловіка, то вона сприяє зростанню чоловіка. Чоловік хоче давати, а щоб давати, потрібно мати, що давати. А для цього потрібно творити.

Є гарний анекдот на доказ цього.
Друг питається в колишнього чоловіка:
– Чому Ти досі їздиш на день народження до колишньої дружини і даруєш їй такі коштовні подарунки, хоч Ви вже 10 років розлучені?
Колишній чоловік відповідає:
– Поїхали зі мною – побачиш.
Приїхали, дарують подарунки, а жінка така щаслива, така захоплена, просто на сьомому небі від щастя:
– Ой дякую! Це все мені?!! Дуже дякую!!! Я про таке мріяла!!! Ви мене просто ощасливили!!!
Одним словом – купа позитивних емоцій…
Друг просить колишнього чоловіка:
– А можна я з Тобою поїду наступного року вітати Твою колишню дружину з днем народження?…

На закінчення раджу усім (особливо жінкам) подивитися фільм “Завжди кажи “Так!”
див. тут