БЛАЖЕННИЙ ВАСИЛІЙ ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ

БЛАЖЕННИЙ ВАСИЛІЙ ВЕЛИЧКОВСЬКИЙБЛАЖЕННИЙ ВАСИЛІЙ ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ:
«дванадцятий» ісповідник Матері Божої
(1.06.1903- 30.06.1973)
Номер антикомуністичного журналу (Мюнхен, Німеччина).
На титульній сторінці світлина владики Василя Величковського,
з повідомленням про його арешт в 1969р.

Після ексгумації останків, труна під дією повітря до вечора зтрухлявіла, залишились окремі елементи – експонати для музею, а його тіло залишилось нетлінне. Це була красномовна промова Небесного Отця про свого вірного сина, який переніс усе жахіття безбожної системи, але своєї віри та Христової Церкви не зрікся.
Його чернече та священиче покликання розвивалося в побожній християнській родині. Батько був священиком, мати – дочка священика. Вступивши в чин Найсвятішого Ізбавителя плекав глибоку набожність до Матері Божої Неустанної Помочі, цю набожність привила йому особливо мама, яка під час місій у селі ,яку давали отці Василіяни посвятила сина Покрову Матері Божої.
Василь Величковський завжди був вдячній ненці за християнське виховання. Вже як священик та чернець-редемпторист він напише: Благословенна будь мамо, що жертвувала за нарід сина-дитину. Він вмер для світа, але не загинув для Бога і народу. Він жиє і житиме і життя міліонам дає, бо він, Твій син, Місіонар Ісуса і Марії, Редемпторист».
Господь кликав його до різних служінь: місіонар на Волині, ігумен монастиря в Тернополі, «капелан» для ув’язнених протягом десятирічного терміну відбування каторги (1945-1955), єпископ катакомбної УГКЦ (архієрейські свячення прийняв таємно у московському готелі з рук Митрополита Йосифа (Сліпого1963 року), а він завжди залишався вірним в подертих шкарпетках і мокрих порваних чоботах в люті сорокоградусні сибірські морози, ніколи не проклинаючи, а завжди благословляючи навіть тих, тих хто спричинився до його страждань.
1969 року владику Величковського вдруге арештовують. Основним пунктом арешту було те, що у помешканні де проживав єпископ знайдено рукопис книги «Історія Чудотворної ікони Матері Божої Неустанної Помочі». Під час трирічного ув’язнення в м. Комунарськ (Луганщина) праведник зазнавав особливо нелюдських туртур: катування електрострумом, психотропні ін’єкції. Після звільнення у 1972 році владиці дають документи особливого взірця, які по суті засвідчують про вигнання владики з терен СРСР, без права повернення. Він відвідує свою сестру в Югославії і на запрошення Митрополита Максима Германюка їде до Канади. Там і спочив 30 червня 1973 року.
Боже Провидіння покерувало так, щоб земля червоного клена – Канада, до якої були скеровані потоки першої хвилі мігрантів з України ще наприкінці 19 століття, хоронила нетлінні останки цього мученика за віру ( храм Св. Йосифа, м. Вінніпег). Канадо, ти отримала нового місіонара, вуста якого замовкли, але нетлінне тіло і дух промовляє і пробуджує з сну секуляризму не лише українців, які в пошуках добробуту забувають про пошук Небесного Царства (Шукайте насамперед Царства Небесного, а все решта вам додасться – каже Христос), але людей інших національностей. Зібрано чимало свідчень про чудесне заступництво владики, про тілесні і духовні зцілення. Тай інакше бути не може, бо святі не вмирають, вони діють, як і діяли за життя – силою Божественної Вічної Любові.
Якось на каторзі побачив один співв’язень у владики вервицю і дуже здивувався. Молитву на вервиці Василій Величковський дуже цінував і всіх заохочував молитися на ній з довірою до Богородиці. А ця, на каторзі в його руках була з нитки і «намистин» виготовлених з чорного тюремного хліба, подібного за своїми властивостями до глини…
Мрією автора було те, щоб книга про чудотворну ікону побачила світ і була гімном-прославою Пресвятій Богородиці. Мрія здійснилася після його відходу до Неба. У вступі до книги Бл. Василь Величковський написав: «Гляжу на Твою Чудотворну ікону, моя Мати, слухаю Тебе, думаю про історію Твоєї ікони, про те, що інші написали, і пишу для Божої Слави і Твоєї, для спасіння душ рідного народу, і молюся. … Молюся, думаю і пишу, і цей маленький труд складаю до Твоїх стіп, як ювілейний подарунок вдячності за мій нарід, за твій нарід, о Моя Мати. ТВІЙ – СИН».
Є одна цікава деталь. В книзі владика Василь написав окремий розділ під назвою «Божа Мати Неустанної Помочі приготувала своїм поклонникам архієреям вінець ісповідників». У цьому розділі подано імена одинадцяти архієреїв УГКЦ, які у своєму пастирському служінні виявили себе правдивими шанувальниками Пресвятої Богородиці і поширювали марійську побожність серед своєї пастви. Список розпочинався Митрополитом Андрієм Шептицьким, а завершується рідним братом митрополита Климентієм Шептицьким. Хронологія подій… Дванадцятим мав би бути він – Василій Величковський. Зрозуміло чому не вписане його ім’я, але легко уявити, що тоді, коли писав імена своїх попередників мабуть мав ще одну мрію, яка пронизувала його життя – бути вірним сином Марії. Він докладав усі старання, щоб ця мрія здійснилася, а доказом цього стало те, що Богородиця також наділа на його голову вінець ісповідників.
Нехай заповіт владики допоможе і нам йти до наполегливо до здійснення наших справжніх мрій і найважливішої Мети:

“…я до Вас взиваю – любіть Божу Матір, Пресвяту Богородицю. Не забувайте кожного дня вранці і ввечорі молитися! Коли ввійдете в яку прикрість, нещастя, коли починаєте якесь важне діло-завдання – до Богородиці вдавайтесь, моліться, моліться, моліться! Пресвята Богородиця помагала нашим козакам перемагати татар, турків і всіх ворогів. Так і Вам допоможе Божа Матір у всіх справах Ваших перемагати всі труднощі й виходити переможно по шляху рідного народу і св. Церкви його. Пречиста Діва завжди поможе Вам, щоб сповнило все аж до останнього Вашого віддиху. Амінь!”
(З промови Блаженного Василія Величковського 24.08.1972 р.Б., Канада).


У Львові діє музей бл. Василя Величковського, де проживав та служив Богові владика в часи тотального безбожництва:
Пл. Соборна 11, 3. Години праці: з 11.00- 16.00 (Вт, Пт, Сб.)

Наталя Назар