Шлях Бартоло Лонго: від сатаніста до вершин святості.

Шлях Бартоло Лонго: від сатаніста до вершин святості.
Шлях Бартоло Лонго: від сатаніста до вершин святості.
(Чудо Цариці Вервиці)
(10. 02.1841- 5.10.1926)

«Хто поширює мою вервицю, буде спасенний».
Пресвята Богородиця (обітниця св. Домініку).

Народився в заможній і побожній католицькій сім’ї. Батько навчив його любити музику і красу, мама – вірити і молитися. Земний рай розпався із смертю матері, коли Бартоло виповнилося 10 років. Поступово втрачає віру, а ставши студентом Неаполітанського університету зв’язується з окультними угрупуваннями сатаністів та New Age (неоязичників). Це ж модно… Публічне висміювання Католицької Церкви і блюзнірства стали поживою зіпсутого розуму і нечистого серця.
Зайшов так далеко, що готувався до прийняття «священства» у групі сатаністів. Готувався довго: дослідженнями, постом і зреченням… В ніч його «рукопокладання» сатанинським «єпископом» стіни «храму» тряслися від грому, а блюзнірства шматували ножем тишу. Жах охопив Бартоло, знепритомнів і впав. Постійні депресії, нервозність, паранойя, демонічні видіння всеж таки не стали перешкодою продовжувати богохулити і поширювати згубні речі серед молодих людей, які відходять від правдивої віри у Христа. Та це не дає йому щастя…
Якось Бартоло приснився покійний батько і закликав: Повернися до Бога! Душевні терпіння стають такими нестерпними, що змушують його шукати допомоги у приятеля, професора Вінченцо Пепе, який вислухавши його вигукнув: «Ти хочеш закінчити в психічній лікарні і бути проклятим навіки?». Коли Бартоло визнав свої блуди, товариш вирішив йому допомогти. Він познайомив його з багатьма людьми, які йшли дорогою святості, зокрема з домініканцем, отцем Альберто Раденте. Шлях навернення був важким, після довгої підготовки і загальної сповіді Бартоло вернувся до таїнств Церкви. А на свято Благовіщення 1871 р. він поступив у Третій чин Св. Домініка взявши ім’я Розарій, на честь молитви святого Розарія (вервиці), якої навчила його в дитинстві мама.
Усвідомлював, що мусить спокутувати те зло, яке вчинив. Він ходив по кафе і барах і відверто перед молоддю засвідчував зречення від сатани, також останній раз відвідав зібрання сатаністів, взявши із собою медальйон Богородиці і голосно перед натовпом піднісши медальйон у гору закричав, що відрікається сатани, а шлях, який він вибрав раніше був ланцюгом брехні і ошуканства. Це не було легко…
Розпочинає благочинну діяльність допомагаючи графині Маріані ді Фуско, багатій вдові опікуватися бідними і опущеними людьми. Графиня відправляє його в злиденні околиці Помпеї. Він був вражений моральним упадком і духовним запустінням. Тварини і люди спали разом в брудних хижинах. Разом з тим він переживає дошкульні спокуси розпачу при згадці на минуле життя, хоч о. Альберт заборонив йому це пригадувати. Він думав, що без огляду на його покаяння «священство» в сатани є вічне, як священство Христове. Якось стоячи у полі спокуса безнадії була нестерпною, як і думки про самогубство. У цю мить, як згадував згодом Бартоло, він згадав слова, які казав о. Альберто. Це були слова обітниці Пресвятої Богородиці дані Св. Домініку: «Хто поширює мою вервицю, буде спасенний». Ці слова стали для нього світлом. Впав на коліна і почав молитися з постановою стати апостолом вервиці. Наче на підтвердження правдивості тих слів вдарив церковний дзвін, що закликав на молитву «Ангел Господній». Він відкрив своє покликання: писати про Марію, щоб Марію любили і прославляли.
Злі язики звинувачували його в нечесному розподілі матеріальних ресурсів, а також очернювали за співпрацю із вдовою… З цієї причини він разом із графинею вдалися за порадою до Папи Лева ХІІІ, великого шанувальника молитви на вервиці. «Адвокат, ви неодружені, а графиня – вдова. Одружіться і всі залишать вас в спокої». Їхній шлюб відбувся 7 квітня 1885 року. Склавши раніше обіт чистоти, Бартоло разом з дружиною тепер спокійно продовжували реалізовувати своє покликання – життя для Бога, Діви Марії та убогих.
Бартоло був творчою особистістю і всю творчість спрямовував на честь Богородиці: поїздки в Помпею з метою поширення вервиці (засновує брацтво св. Вервиці) та залучення отців-проповідників до цієї праці; спочатку відбудова занедбаного храму, а потім побудова нової святині на честь Богородиці в Помпеях, придбання образу для храму, який прославився багатьма чудами і відомий під назвою Богородиця з Помпеї; написав книжки про вервицю і дев’ятнницю до Цариці Вервиці; доброчинність для дітей сиріт, які були його улюбленцями.
У 1906 році передає все своє майно в приватну власність Святому Престолу. Сам працює у цей час в містечку для убогих, яке він побудував навколо ним зведеної святині в Помпеї, лише як звичайний робітник.
У 1939 р. побудований ним храм дещо розширили, знову освятили, він має тепер статус базиліки. Базиліка Богоматері Святої Вервиці в Помпеях відома на цілий світ, сюди хочуть потрапити і віруючі паломники і невіруючі туристи, щоб побачити диво Божої величі і Милосердя: єдиний у світі християнський храм зведений колишнім сатаністом. Тут і спочивають мощі Бартоло Лонго.
Помпеї. Кожен школяр знає, про долю цього язичницького міста, яке буквально кишіло гріхом ідолопоклонства та розпусти. За лічені хвилини потужний шар попелу від виверження Везувію поховав 2000 тисячі жителів. Бог попереджував місто і закликав до покаяння землетрусом, який стався за 17 років до виверження вулкану, але люди, як за часів Ноя, виявилися глухими і далі помножували гріх.
З діяльністю Бертоло Лонго, через 18 століть місто змінилося: «Поряд із землею мертвих виникла країна воскресіння і життя, поряд із просякнутим кровю амфітеатром стоїть живий храм віри і любові, священний храм Діви Марії, із уламків міста, похованого під попелом язичництва, виростає нове, живе місто, місто нової цивілізації, створеної християнством – нові Помпеї!» (Бл. Бертоло Лонго).
Господи, думки Твої вельми глибокі…
Бартоло Лонго, людина титанічної праці та насамперед людина постійної довірливої молитви до Богородиці та глибокої єдності з Євхаристійним Христом. В останню годину свого життя він тримав в руках вервицю і молився в оточенні своїх сиріт. «Моїм єдиним бажанням є побачити Марію, яка спасла мене від лабет сатани» – слова сказані Бартоло на порозі вічності. 5 жовтня 1926 він побачив Марію… А 26 жовтня 1980 р. Бл. Папа Іван Павло II підтвердив це, проголошуючи Бартоло Лонго блаженним і назвавши його “Людиною Марії”.
«Хто поширює мою вервицю, буде спасенний» – обітниця Пресвятої Богородиці звершилася.

Наталя Назар